Ухвала

від 20.08.2014 по справі 1715/21015/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:головуючого судді: - Ковальчук Н.М.,

суддів - Максимчук З.М., Рожина Ю.М.,

секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.,

з участю представника відповідача - ОСОБА_2,

представника третьої особи - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, його поділ та зобов'язання передати його частину,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 жовтня 2013 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права та неповним з'ясуванням обставин справи, ОСОБА_6 оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що за час перебування з відповідачем у шлюбі з 10.10.1987 р. по 12.07.2010р. ними були придбані виробничі, адміністративно-побутові будівлі та земельні ділянки орієнтовною вартістю 4000000 млн. грн., які у відповідності до ст. 60 СК України належать їм на праві спільної сумісної власності, та у зв'язку з цим заперечує проти висновку суду першої інстанції про належність нерухомості відповідачеві на праві приватної власності відповідно до рішення Рівненського міського суду від 28 серпня 2008 року. Доводить, що підприємницькою діяльністю вони займалися з відповідачем разом. Вказує, що при винесенні оскаржуваного рішення судом не враховано рішення Конституційного суду України №17-рп від 19 вересня 2012 року. Доводить, що про реєстрацію спірного майна за відповідачем вона дізналась лише з листа КП «Рівненське МБТІ» від 03.01.2012р.. Стверджує, що строк позовної давності нею не пропущений, а висновок місцевого суду про те, що подана нею заява про поновлення строку позовної давності є по суті визнанням нею пропуску цього строку, помилковий. Покликаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також на відсутність належних та достовірних доказів про належність майна лише відповідачеві, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог.

У запереченні на апеляційну скаргу відповідач підтримує рішення суду першої інстанції та вказує, що висновки суду відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на законі. Пояснює, що спірне майно є його приватною власністю, використовується ним для здійснення підприємницької діяльності та відноситься до основних засобів виробництва, що підтверджується рішенням Рівненського міського суду від 28 серпня 2008 року, котре набрало законної сили. Стверджує, що після фактичного припинення шлюбних відносин в 2008 році позивачка не заперечувала, що майно залишається в його користуванні і не оспорювала належність спірних об'єктів йому. Посилаючись на пропуск строку позивачкою позовної давності, просить відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін.

Справа №1715/21015/12 Головуючий у 1 інстанції - Бердій М.А.

Провадження № 22-ц 787/ 1680 /2014 Доповідач - Ковальчук Н.М.

На апеляційну скаргу подані заперечення третьою особою - ПАТ «Укрсоцбанк», в яких зазначається, що доводи апеляції не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки судом встановлено, що 31 серпня 2007 року між банком та відповідачем укладено іпотечний договір за яким ОСОБА_5 все спірне майно передав в іпотеку. Відповідно до правовстановлюючих документів іпотечне майно є особистою власністю ОСОБА_5 Про укладення договору позивачка знала, з умовами договору ознайомлена про що власносручно написала заяву. В даний час в провадженні суду перебуває справа за позовом банку про звернення стягнення на спірне майно, як на предмети іпотеки. Просить відхилити апеляційну скаргу.

В судове засіданні апеляційного суду позивачка не з»явилась, хоча про час та місце слухання справи повідомлена була вчасно. На думку колегії, відсутні потреби у відкладенні розгляду справи, а причини неявки позивачки в судове засідання у зв»язку з занятістю її представника у засіданні господарського суду, є неповажними.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на спірне майно зареєстроване за відповідачем на підставі рішення Рівненського міського суду від 28 серпня 2008 року, цим рішенням встановлено належність нерухомого майна ОСОБА_5 на праві приватної власності, яка набута ним шляхом придбання за договорами купівлі продажу та реконструкціі, а позивачка, після розірвання шлюбу, з 2008 року не оспорювала належність майна відповідачу.

З даним висновком місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погоджується.

Судом встановлено: ОСОБА_5, як приватний підприємець 14 листопада 2001 року на підставі біржової угоди купівлі-продажу нерухомості придбав у ВАТ «Комбінат напівфабрикатів» будівлі підсобного корпусу літ. «Б-1», загальною площею 246,4 кв. м, овочесховища літ. «В-1», загальною площею 531,2 кв. м, та прохідної-вагової літ. «Г-1», загальною площею 19,7 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

7 вересня 2004 року відповідно до договору купівлі-продажу суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_5 придбано в управлінні комунальною власністю Рівненської міської ради земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,5220 га, розташовану за цією ж адресою, з цільовим призначенням для реконструкції та обслуговування підсобного корпусу, будівлі овочесховища та будівлі вагової під цех з виробництва пластмасових виробів і цех з виробництва поліетиленової плівки та виготовлення пінопласту та йому видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 059009 від 15 листопада 2004 року.

ОСОБА_5 розпорядженням міського голови від 5 січня 2006 року дозволено провести реконструкцію будівель підсобного корпусу, овочесховища, прохідної-вагової під виробничу базу, відповідно до погодженого проекту,а після проведення реконструкціїї та будівництва складських приміщень ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про визнання права на самочинне будівництво нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Рівненського міського суду від 28 серпня 2008 року позов ОСОБА_5 задоволено. За ним визнано право власності на самочинно побудовані будівлі виробничо-складського приміщення літ. «В-1» загальною площею 654,8 кв. м, складу-ангару літ. «Д-1» загальною площею 462,8 кв. м, виробничих та адміністративно-побутових приміщень літ. «Б-1» загальною площею 683, 5 кв. м, складських приміщень літ. «В-1» загальною площею 736,7 кв. м та вагової літ. «Г-1» загальною площею 19,7 кв. м.

Вищевказаним рішенням суду встановлено, що майно, придбане ОСОБА_5

за біржовою угодою та збудоване самочинно є його приватною власністю.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В матеріалах справи є іпотечний договір від 31 серпня 2007 року, укладений між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5, відповідно до якого передано в іпотеку банку будівлі підсобного корпусу літ. «Б-1», загальною площею 246,4 кв. м, овочесховища літ. «В-1», загальною площею 531,2 кв. м, та прохідної-вагової літ. «Г-1», загальною площею 19,7 кв. м, земельні ділянки площею 0,4958 га та площею 0,0262 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами.

Письмову згоду на передачу майна і іпотеку позивачка подала до банку 30.08.2007 року.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 жовтня 1987 року по 22 вересня 2008 року.

Звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу, ОСОБА_4 зазначала, що більше року з ОСОБА_5 не підтримують шлюбних стосунків, спільне господарство не ведуть.

Такі обставини судом встановлені і зазначені в рішенні Рівненського міського суду від 22 вересня 2008 року яким шлюб між сторонами розірвано.

Право власності на реконструйовані та самочинно побудовані будівлі виробничо-складського приміщення літ. «В-1» загальною площею 654,8 кв. м, складу-ангару літ. «Д-1» загальною площею 462,8 кв. м, виробничих та адміністративно-побутових приміщень літ. «Б-1» загальною площею 683, 5 кв. м, складських приміщень літ. «В-1» загальною площею 736,7 кв. м та вагової літ. «Г-1» загальною площею 19,7 кв. м. зареєстровано за ОСОБА_7 у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 23 жовтня 2008 року.

Вищезазначене свідчить, що право власності на реконструйовані та самочинно збудовані приміщення, які є предметом позовних вимог ОСОБА_4, зареєстровані за ОСОБА_5 після припинення сторонами подружніх стосунків та ведення спільного господарства і з того часу позивачка не оспорювала особисту приватну власність відповідача на спірні об»єкти нерухомого майна, які перебували у його володіння і користування, як і не оспорювала належність позивачу земельної ділянки на якій розташовані спірні об»єкти нерухомості.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За ст.57 цього Кодексу особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Колегія суддів погоджується з посиланням в оскаржуваному рішення на обставини, встановлені рішенням Рівненського міського суду від 28 серпня 2008 року, яке є чинним і яке було підставою для реєстраціїї за ОСОБА_5 права власності на спірні об»єкти нерухомого майна.

Позивачка не подала до суду доказів, які давали б підстави, вважати, що спірне нерухоме майно є об»єктами спільної сумісної власності і судом таких доказів не добуто.

На думку колегії, доводи та докази, які спростовували б висновки суду першої інстанції, не наведені і в апеляційній скарзі.

Щодо посилання суду першої інстанціїї на норми цивільного права про позовну давність, то виходячи з того, що зазначені положення ЦК України застосовуються лише у випадку обґрунтованості позову, колегія суддів вважає таке посилання є помилковим і його слід виключити з мотивувальної частини рішення.

Також колегія суддів враховує норми ч.2 ст.308 ЦПК України, де зазначено, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Таким чином, рішення суду, що оскаржується слід залишити без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 жовтня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н.М.

Судді : підпис Максимчук З.М.

підпис Рожин Ю.М.

Згідно:суддя-доповідач Ковальчук Н.М.