Рішення

від 20.08.2014 по справі 910/12501/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12501/14 20.08.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чіпіта Україна Збут"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ООО "Дружба"

про стягнення 637 794,39 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Буренок Р.О. (за довіреністю від 22.05.2014);

від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні 20 серпня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

23.06.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява вих.№88/1 від 22.05.2014 Товариства з обмеженою відповідальністю "Чіпіта Україна Збут" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ООО "Дружба" про стягнення 637 794,39 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 21.07.2014.

В судовому засіданні 21.07.2014 оголошено перерву до 20.08.2014 об 11:50.

В судове засідання, призначене на 20.08.2014, з'явився представник позивача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

За приписами ст. 65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п. 11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача, що зазначена у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чіпіта Україна Збут» (далі за текстом - ТОВ «Чіпіта Україна Збут») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ООО «Дружба» (далі за текстом - ТОВ «ООО «Дружба») було укладено Договір постачання товару №163 (далі за текстом - Договір) та відповідні Додатки №1, №2, №3 до Договору та Додаткова угода №1 від 01.12.2012.

В позовній заяві позивач наголошує на тому, що на виконання п.2.7. Договору була здійснена передача товару відповідачу на підставі видаткових накладних на суму 622 158,44 грн.

Однак, позивач зазначає, що відповідач не виконав взяті на себе грошові зобов'язання по Договору у визначені строки, оплату за Договором не провів, з огляду на що заборгованість відповідача складає 567 105,98 грн.

На підставі викладеного, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 567 105,98 грн., суму пені за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 18 339,40 грн., суму інфляції у розмірі 46 657,87 грн., суму 5% річних від простроченої суми боргу у розмірі 5 691,14 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 суд зобов'язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини, та нормативно-правового обґрунтування своїх заперечень. Однак, всупереч вимог суду відповідач відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.10.2012 між ТОВ «Чіпіта Україна Збут» (постачальник) та ТОВ «ООО «Дружба» (покупець) було укладено Договір постачання товару №163.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до п.1.1. Договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі поставляти покупцю товари, ціна та асортимент яких визначена в специфікації, а покупець зобов'язаний своєчасно приймати товар та оплачувати його у відповідності до умов, визначених цим Договором.

Згідно з п.2.7. Договору передача товару покупцю здійснюється на підставі видаткових накладних. Підтвердженням передачі товару від постачальника покупцю є відповідні підписи та печатки уповноважених представників сторін у видатковій накладній про прийняття товару. При прийнятті товару покупець зобов'язується надати постачальнику належним чином оформлену довіреність на отримання товару зазначеного у відповідній накладній.

З наявних матеріалів слідує, що на виконання умов Договору, позивачем була здійснена відповідачу передача товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: №5330008318 від 10.01.2014 на суму 67 457,14 грн.; №5330008320 від 10.01.2014 на суму 29 374,80 грн.; №5330008375 від 13.01.2014 на суму 76 429,78 грн., №5330008565 від 23.01.2014 на суму 110 027,04 грн., №5330008570 від 23.01.2014 на суму 55 393,20 грн.; №5330008572 від 23.01.2014 на суму 50 259,60 грн., №5330008754 від 31.01.2014 на суму 67 203,60 грн., №5330009383 від 05.03.2014 на суму 100 522,80 грн., №5330009390 від 05.03.2014 на суму 27 517,20 грн., №5330009396 від 05.03.2014 на суму 37 973,28 грн. Всього позивачем було поставлено товар на загальну суму 622 158,44 грн.

Відповідно до п.2.9. Договору, право власності на поставлений товар переходить до покупця з моменту прийняття ним товару та підписання покупцем видаткової накладної, яка засвідчує момент прийняття товару.

Враховуючи наявні матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором щодо передання товару відповідачу, що підтверджується відповідними підписами уповноважених представників сторін та відбитками їх печаток на видаткових накладних, що є підставою для оплати відповідачем прийнятого ним товару.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що ціни на товар визначаються сторонами у специфікації, з обов'язковим заповненням усіх граф, які зазначені в шаблоні специфікації.

Згідно з п.4.1. ціна цього Договору визначається кількістю отриманого та/або оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії Договору. Вартість кожної окремої партії Товару визначається постачальником у видатковій накладній.

Оплата за поставлений товар покупцем проводиться в національній валюті в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, визначений в реквізитах цього Договору (п.4.2. Договору).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до п.4.3. Договору, покупець зобов'язаний здійснити оплату за поставлений товар протягом 35 календарних днів з дати приймання товару покупцем, що вказана у відповідній видатковій накладній.

Однак, як слідує з наявних матеріалів справи, відповідач не здійснив оплату за поставлений товар у визначені Договором строки, з огляду на що, станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем складає 567 105,98 грн.

В підтвердження викладеного в матеріалах справи наявні довідки ПАТ «Банк Восток» №05ц/0707 від 11.07.2014, ПАТ «Марфін Банк» №366/04 від 16.07.2014, відповідно до яких за період з 29.10.2012 по 26.06.2014 грошові кошти від ТОВ «Дружба» на рахунок позивача не надходили.

Крім того, в матеріалах справи наявний Акт звірки розрахунків, відповідно до якого за результатами звірки рахунків встановлено, що станом на 31.03.2014 заборгованість відповідача складає 567 105,98 грн. Вказаний Акт скріплений підписами та печатками сторін.

У відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Позивач стверджує, що відповідач взятих на себе згідно Договору зобов'язань по оплаті платежів не виконало, а відповідач доказів на спростування таких тверджень суду не надав.

Таким чином, станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за Договором складає 567 105,98 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з п.6.4. Договору, покупець, який прострочив термін оплати поставленого йому товару постачальником, зобов'язаний відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання, а також, сплатити 5% річних від простроченої суми.

Наданий позивачем розрахунок 5% річних у сумі 5 691,14 грн. та інфляційних втрат у сумі 46 657,87 грн. перевірено судом та встановлено, що вказані розрахунки відповідають нормам чинного законодавства, зокрема, вимогам вказаної статті та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За приписами ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п.6.2. Договору у випадку невиконання договірного зобов'язання щодо оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення оплати.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені у сумі 18 339,40 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, зокрема, вимогам вказаних статей та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи;

Виходячи із наведеного, Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

З огляду на вищезазначене, керуючись нормами чинного законодавства України, судом встановлено, що відповідачем не доведено відсутність боргу перед позивачем.

Враховуючи все вищевикладене, а також те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме: сума основного боргу у розмірі 567 105,98 грн., пеня у сумі 18 339,40 грн., інфляційні втрати у сумі 46 657,87 грн., 5% річних у сумі 5 691,14 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 12 755,88 грн. відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача з огляду на те, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Чіпіта Україна Збут" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ООО "Дружба" (03022, м. Київ, вул. Сумська, 3, п/р 26008016861601 у філії «Центральне РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит», МФО 300937, код ЄДРПОУ 38376684) або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чіпіта Україна Збут" (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 23, р/р 26006418051 в ПАТ «Марфінбанк», МФО 328168, код ЄДРПОУ 32955832) грошові кошти: суму основного боргу у розмірі 567 105,98 грн. (п'ятсот шістдесят сім тисяч сто п'ять гривень 98 копійок), пеню у сумі 18 339,40 грн. (вісімнадцять тисяч триста тридцять дев'ять гривень 40 копійок), інфляційні втрати у сумі 46 657,87 грн. (сорок шість тисяч шістсот п'ятдесят сім гривень 87 копійок), 5% річних у сумі 5 691,14 грн. (п'ять тисяч шістсот дев'яносто одна гривня 14 копійок) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 12 755,88 грн. (дванадцять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять гривень 88 копійок). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений 26.08.2014 р.

Суддя Ю.В. Цюкало