Ухвала

від 14.08.2014 по справі 2а-6389/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2014 року Справа № 79183/11/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Гудима Л.Я.,

за участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,

представника позивача Мельничука В.А.,

представника відповідача Рождественської Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Червоноградська киснева станція ЛХЗ» до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області (тепер - Сокальська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області) про скасування податкових повідомлень рішень,

в с т а н о в и в:

ТОВ «Червоноградська киснева станція ЛХЗ» 02.06.2011 року звернулося в суд з адміністративним позовом до ДПІ у Сокальському районі Львівської області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.11.2010 року №0009682301/0, №0009692301/0 та №0009711702/0, від 06.12.2010р. №0009682301/1, №0009692301/1 та №0009711702/1, від 23.02.2011р. 0009682301/2, №0009692301/2 та №0009711702/2.

В позовній заяві зазначає, що ним не порушено вимог законодавства при формуванні валових витрат з вартості ремонтних робіт, оскільки такі витрати задекларовані в межах визначених п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 3345/94-ВР (далі - Закон № 334/94- BP); валові витрати з вартості паливно-мастильних матеріалів зменшені протиправно, оскільки перевіркою не встановлено, що такі використані в цілях інших, ніж для здійснення доставки продукції, а сам факт неналежного заповнення транспортної документації не позбавляє позивача права на валові витрати. Облаштування душової кабіни та плитки відповідачем безпідставно кваліфіковано як покращення невиробничих фондів, а право на валові витрати з вартості придбаних для цих цілей товарів у позивача виникло на підставі п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону № 334/94- BP.

Висновок відповідача про завищення валових витрат з вартості матеріалів на спорудження огорожі не може вважатись обґрунтованим, оскільки ґрунтується на хибних висновках про кваліфікацію огорожі як основного засобу. Незаконним є позбавлення права позивача на валові витрати в розмірі орендної плати за вартості оренди легкового автомобіля та вартості пального, оскільки незалежно від форми договору, факт оренди перевіркою не спростований, а право на валові витрати у позивача виникло на підставі п.п.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону № 334/94- BP. У зв'язку із тим, що висновки відповідача про завищення валових витрат є протиправними, а всі суми податкового кредиту підтверджені податковими накладними, безпідставним є і донарахування позивачу сум ПДВ.

Щодо податку з доходів фізичних осіб, то такий донараховано внаслідок неправильного застосування п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (чинного на час вчинення спірних правовідносин) від 22.05.2003 року №889-IV (далі - Закон №889-IV).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2011 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.11.2010 року за №0009682301/0, від 06.12.2010 року за №0009682301/1 та від 23.02.2011 року за №0009682301/2 з податку на прибуток в частині суми 29 148,25 грн. основного платежу та 14 574,13 грн. штрафних санкцій, а в сумі 9 098,75 грн. основного платежу та в сумі 4 549,37 грн. штрафних санкцій ці податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.11.2010 року за №0009692301/0, від 06.12.2010 року за №0009692301/1 та від 23.02.2011 року за №0009692301/2 з податку на додану вартість в сумі 15 227,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 7 613,50 грн.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.11.2010 року за №0009711702/0, від 16.12.2010 року за №0009711702/1 та від 23.02.2011 року за №0009711702/2 по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1 683,45 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 3 366,90 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ДПІ у Сокальському районі Львівської області оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апелянт зазначає, що на порушення п.п.8.7.1. п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ( із змінами і доповненнями) перевіркою встановлено, що підприємство відображало в складі валових витрат вартість матеріальних цінностей, запасних частин, матеріалів, сировини, що використовувались для ремонту, поліпшення та модернізації основних засобів ( щомісячно складались акти на списання за формою №М-39тз) при цьому товариство не проводило розрахунок витрат на поліпшення основних фондів, що включаються до складу валових витрат ( рядок декларації з податку на прибуток підприємств 04.10, додаток К1/1 таблиця 3), зокрема, витрати на капітальний ремонт автомобіля ВАЗ-2110 по акту № 330 від 06.08.2007 року виконаних робіт ПП ОСОБА_4 на суму 2801,21 гри. Бухгалтерське проведення Дт92Кт631, що призвело до завищення валових витрат за 3 квартал 2007 року на суму 2801 грн., придбання єврорубероїду та бітуму, що використані на ремонт даху будівлі, придбання залізобетонних плит та встановлення їх, як огорожі, що, на думку податкового органу є будівлею, згідно державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 , затвердженого постановою КМУ від 17.08.2000 р. № 507, придбання плитки облицювальної в кількості 49,167 на суму 640,55 грн., душової кабіни в сумі - 916,66 грн., та інші ТМЦ (умивальник, компакт та змішувач) на загальну суму 860 грн.

Посадовими особами підприємства не надано відповідних документів на підтвердження даних витрат у господарській діяльності, що призвело до завищення валових витрат за 1 квартал 2008 року на суму 2417.21 грн. ( без ПДВ) ( видаткова накладна № 13/31-03 від 31.03.2008р. на загальну суму 4202,35 грн., втому числі ПДВ - 700,39 грн.), витрати по придбанню пально-мастильних матеріалів для заправки автомобілів 31Л 130 та ГАЗ 5302 не підтверджено відповідно оформленими подорожніми листами вантажного автомобіля Ф № 2. а постачання товару покупцям проводилось за відсутності товарно-транспортних накладних., оренда автомобіля не посвідчена в нотаріальному порядку.

Обгрунтованими вважає також завищення податкового кредиту за період з 01.07.2007 по 30.06.2010 рік на 15227 грн. в результаті порушень, описаних вище (п.3.1.2 акту перевірки).

В судовому засіданні представник податкового органу вимоги апеляційної скарги підтримав.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги заперечив, вважає, що ухвалене рішення є законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Сокальському районі Львівської області проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Червоноградська киснева станція ЛХЗ» з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року.

Перевіркою встановлено, що позивачем в порушення п.п.5.3.2 п.5.3 ст.5, п.п.8.1.2 п.8.1 та п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат ІІІ-го кварталу 2007 року зайво включено вартість ремонту автомобіля на суму 2801.21 грн., а в ІІ-му кварталі 2008 року на 4166.67 грн. та в 1-му кварталі 2010 року на 4514,67 грн. завищено валові витрати з вартості матеріалів для ремонту даху будівлі, оскільки ці об'єкти відносяться до основних фондів підприємства, а розрахунок витрат на поліпшення основних фондів, що включаються до складу валових витрат (рядок декларації з податку на прибуток 04.10, додаток К1/1 таблиця 3) позивачем не подавався.

Відповідачем, із посиланням на державний класифікатор будівель і споруд ДК 018-2000, затверджений постановою KM України від 17.08.2000 року № 507, а також п.2 Наказу Фонду держмайна і Держжитлокомунгоспу від 23.12.2004 року, зроблено висновок, що огорожа, з вартості матеріалів на придбання якої в сумі 4543,33 грн. позивачем сформовано валові витрати, є основним засобом. А тому, вказані витрати не підлягають включенню до складу валових витрат, оскільки згідно із п.п.8.4.1 п.8.4 ст.8 Закону, у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємства зареєстрований платником податку на додану вартість.

Зменшено валові витрати на 2417,21 грн. з вартості облицювальної плитки, душової кабіни та інших товарно-матеріальних цінностей для облаштування душової, оскільки така розміщена в приміщенні сауни, тобто є невиробничим фондом, а факт використання душової в господарській діяльності позивачем не доведено.

Зменшено валові витрати на 69337 грн. з вартості придбаних позивачем паливно-мастильних матеріалів для експлуатації автомобілів 3IJI-130 та ГАЗ- 5302, а також внаслідок оренди легкового автомобіля.

За результатами даної перевірки складено акт № 864/2301/31147873 від 21.10.2010 року, на підставі якого органом державної податкової служби винесено податкові повідомлення-рішення від 02.11.2010 року, а саме: № 0009682301/0, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток в сумі 38247 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 19123,50 грн. (всього 57370,50 грн.), № 0009692301/0, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 15227 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 7613,50 грн. (всього 22840,50 грн.) та № 0009711702/0, яким позивачу визначено податкові зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1683,45 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 3366,90 грн. (всього 5050,35 грн.)

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з чим погоджується апеляційна інстанція, виходив з правомірності формування позивачем валових витрат.

Так, відповідно до п.п.5.2.10 п.5.2 ст.5 даного Закону № 334/94- BP. до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону. Відповідно до п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону, платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Із поданих позивачем декларацій з податку на прибуток підприємств вбачається, що сукупна балансова вартість всіх груп основних фондів станом на початок 2007 року становила 111 501 грн., 2008 року - 98 851 грн., 2010 року - 90 025 грн. (а.с. 146-157).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про не перевищення валових витрат , так як розрахунки витрат на поліпшення основних фондів, що включаються до складу валових витрат (рядок декларації з податку на прибуток 04.10, додаток К1/1 таблиця 3) позивачем не складались, 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду витрати не перевищують, а не заповнення відповідного додатку до декларації, не є підставою для виключення сум з і складу валових витрат. Відтак порушення п.п.5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону № 334/94- BP позивачем недопущено.

Відповідно ж до визначень наданих державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000, затверджений постановою KM України від 17.08.2000 року № 507, а також п.2 Наказу Фонду держмайна і Держжитлокомунгоспу від 23.12.2004 року, споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.

Інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін. Інженерні споруди класифікуються в основному за інженерним задумом, що визначається цільовим призначенням об'єкта. До інженерних споруд відносяться: транспортні споруди (залізниці, шосейні дороги, злітно-посадкові смуги, мости, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди та т. ін.

Оскільки цим класифікатором огорожа віднесена до інженерних споруд, які використовуються для виконання виробничих процесів різних видів, то застосування норм цього класифікатора відповідачем і зменшення валових витрати є безпідставним.

Відповідно ж до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону № 334/94- BP, до складу валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. З огляду на те, що огорожа підлягає використанню для охорони майна позивача, вартість матеріалів на її спорудження підлягає включенню до складу валових витрат.

Із акту вбачається також, що відповідачем на підставі п.п.8.1.4 п.8.1 ст.8, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону № 334/94- BP, позивачу зменшено валові витрати на 2417,21 грн. з вартості облицювальної плитки, душової кабіни та інших товарно-матеріальних цінностей для облаштування душової, оскільки така розміщена в приміщенні сауни, тобто є невиробничим фондом, а факт використання душової в господарській діяльності позивачем не доведено.

Однак, п.п.8.1.4 п.8.1 ст.8 Закону № 334/94- BP вказує, що не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів. В даному випадку сам факт облаштування душової кабіни не може вказувати про те, що має місце поліпшення невиробничих фондів. Крім того, зазначена норма регулює порядок нарахування амортизаційних відрахувань, а не формування валових витрат.

Натомість, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону № 334/94- BP надає право платнику податку віднести до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку із охороною праці. Перевіркою не взято до уваги того, що встановлення душової має на меті створити необхідні гігієнічні умови праці для працівників позивача, не встановлено перевіркою також і того, що душова не використовується працівниками товариства.

Ще однією підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань стали висновки акту перевірки про завищення валових витрат на 69337 грн. з вартості придбаних позивачем паливно-мастильних матеріалів для експлуатації автомобілів 3IJI-130 та ГАЗ- 5302. Як вбачається із акту перевірки та документів наданих позивачем, дані автомобілі використовувались позивачем для доставки кисневих балонів споживачам. Висновок відповідача про завищення валових витрат грунтується на тому, що до перевірки надано неналежним чином оформлені подорожні листи та не надано товарно-транспортних накладних, що на думку органу державної податкової служби, є порушенням вимог п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь- яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно із п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону № 334/94- BP, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг). Відповідно до п.п.11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону № 334/94- BP. датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334/94- BP, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Акт перевірки не містить висновків про те, що суми витрат позивача на придбання паливно-мастильних матеріалів не підтверджені первинними чи платіжними документами.

Крім того, відповідачем не спростовано факту використання пального у своїй господарській діяльності. Позивачем до матеріалів справи долучено ряд договорів, податкових накладних, за якими у перевірених періодах здійснювались поставки кисневих балонів. Діяльність із заправки і доставки їх споживачам є основним видом діяльності позивача та джерелом доходу як об'єкту оподаткування.

Посилання апелянта на неналежне заповнення подорожніх листів, як підставу правомірності нарахування грошових зобов'язаннь, вірно не взято до уваги судом першої інстанції, так як цей факт не може свідчити про невикористання пального у господарській діяльності позивача. При цьому, слід зауважити, що форма товарно-транспортної накладної встановлена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля». Однак, даний документ не було внесено до Державного реєстру нормативно-правових актів, у зв'язку з чим його норми носять рекомендаційний характер.

Щодо висновків акту перевірки про завищення позивачем валових витрат з вартості оренди легкового автомобіля SSANG YONG та витрат на пальне при його експлуатації, слід зазначити: зменшуючи валові витрати в цій частині відповідач виходив виключно із положень ч.2 ст.799 та ст.216 ЦК України, вказавши, що правочин з оренди автомобіля є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.2 п.п.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону Закон № 334/94- BP. не включаються до складу валових витрат витрати платника податку (крім витрат на оплату праці) витрати, пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів.

Перевіркою встановлено, що відносини з оренди легкового автомобіля відбувались. Крім того, у відповідності до п.п. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону № 334/94- BP, за результатами кожного місяця оренди, позивачем, за фактами сплати орендної плати, формувались валові витрати. Таким чином, відносини з оренди мали місце і орендований автомобіль позивачем використовувався.

Однак, із акту перевірки вбачається, що протягом перевіреного періоду позивачем до складу валових витрат відносились суми орендної плати за користування легковим автомобілем в повному розмірі. Відповідно до змісту договорів від 01.05.2008 року, від 01.05.2009 року та від 01.05.2010 року, сума орендної плати склала 2000 грн. за 1 місяць Кількість місяців користування автомобілем за перевірений період склала 26. Таким чином, виходячи із ч.2 п.п.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону № 334/94- BP, позивачем допущено завищення валових витрат на 26000 грн. Зокрема, у ІІ-му кварталі 2008 року сума завищення склала - 2000 грн., ІІІ-му кварталі 2008 року - 3000 грн., IV-му кварталі 2008 року - 3000 грн., 1-му кварталі 2009 року - 3000 грн.. ІІ-му кварталі 2009 року - 3000 грн., ІІІ-му кварталі 2009 року - 3000 грн.. IV-му кварталі 2009 року - 3000 грн.. 1-му кварталі 2010 року - 3000 грн., ІІ-му кварталі 2010 року. У відповідності до п.10.1 ст. 10 Закону, сума заниженого податку у ІІ-му кварталі 2008 року склала 500 грн., у періоди з ІІІ-го кварталу 2008 року по ІІ-й квартал 2010 року - 750 грн. у кожному (всього - 6500 грн.).

Крім того, суд першої інстанції вірно зауважив, що позивачем жодним чином не спростовано висновків розділу 3.1.3 акту перевірки, яким встановлено порушення вимог п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону № 334/94- BP при нарахуванні амортизаційних відрахувань, що призвело до їх завищення за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року на 10395 грн. та, як наслідок, заниження податку на прибуток на 2598.75 грн.

З огляду на наведене, сума податкового зобов'язання з податку на прибуток в частині основного платежу 6500 грн. та 2598.75 грн. податковими повідомленнями-рішеннями від 02.11.2010 року за №0009682301/0, від 06.12.2010 року за №0009682301/1 та від 23.02.2011 року за №0009682301/2 визначена правомірно.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97 - BP, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін. у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97 - BP, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону № 168/97 - BP, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Оскільки висновок відповідача про заниження позивачем сум ПДВ грунтується виключно на висновках п.3.2.1 акту про завищення валових витрат, а в матеріалах справи відсутні докази не підтвердження сум ПДВ податковими накладними, то суми податкових зобов'язань з ПДВ донараховані без встановлених законом підстав.

Також, при проведенні перевірки встановлено факту оренди легкового автомобіля SSANG YONG, що використовувався у господарській діяльності позивача і кошти виплачувались за цивільно-правовою угодою, яка виконувалась належним чином, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що таку виплату не можна кваліфікувати як додаткові блага. Відтак податкове повідомлення-рішення № 0009711702/0, яким позивачу визначено податкові зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1683,45 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 3366,90 грн. скасовано обґрунтовано.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і така задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2011 року у справі №2а-6389/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

Л.Я. Гудим

Ухвала у повному обсязі складена 19.08.2014 року.