Постанова

від 03.08.2011 по справі 2а-6389/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2011 р. м. Львів № 2а-6389/11/1370

16 год. 00 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Янчака П.О., представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Червоноградська киснева станція ЛХЗ»до державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Червоноградська киснева станція ЛХЗ»звернулось до Львівського окружного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області ( далі- ДПІ у Сокальському р-ні) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.11.2010 року № 0009682301/0, № 0009692301/0 та № 0009711702/0, від 06.12.2010р. №0009682301/1, № 0009692301/1 та № 0009711702/1, від 23.02.2011р. 0009682301/2, № 0009692301/2 та № 0009711702/2

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем внаслідок неправильного застосування норм податкового законодавства при перевірці позивача. Позивач стверджує, що ним не порушено вимог законодавства при формуванні валових витрат з вартості ремонтних робіт, оскільки такі витрати задекларовані в межах визначених п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 ОСОБА_3 України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 3345/94-ВР (далі - ОСОБА_3 № 334/94- ВР); валові витрати з вартості паливно-мастильних матеріалів зменшені протиправно, оскільки перевіркою не встановлено, що такі використані в цілях інших, ніж для здійснення доставки продукції, а сам факт неналежного заповнення транспортної документації не позбавляє позивача права на валові витрати. Облаштування душової кабіни та плитки відповідачем безпідставно кваліфіковано як покращення невиробничих фондів, а право на валові витрати з вартості придбаних для цих цілей товарів у позивача виникло на підставі п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 ОСОБА_3 № 334/94- ВР. Висновок відповідача про завищення валових витрат з вартості матеріалів на спорудження огорожі не може вважатись обґрунтованим, оскільки ґрунтується на хибних висновках про кваліфікацію огорожі як основного засобу. Незаконним є позбавлення права позивача на валові витрати в розмірі орендної плати за вартості оренди легкового автомобіля та вартості пального, оскільки незалежно від форми договору, факт оренди перевіркою не спростований, а право на валові у позивача виникло на підставі п.п.5.4.10 п.5.4 ст.5 ОСОБА_3 № 334/94- ВР. У зв'язку із тим, що висновки відповідача про завищення валових витрат є протиправними, а всі суми податкового кредиту підтверджені податковими накладними, безпідставним є і донарахування позивачу сум ПДВ. Щодо податку з доходів фізичних осіб, то такий донараховано внаслідок неправильного застосування п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4 ОСОБА_3 України «Про податок з доходів фізичних осіб»(чинного на час вчинення спірних правовідносин) від 22.05.2003 року № 889-IV (далі - ОСОБА_3 № 889-IV).

Представник відповідача подав заперечення на позовну заяву, просить відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав наведених у запереченні. Зазначає, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, висновки акту ґрунтуються на обставинах господарської діяльності позивача. Покликається, на те що позивачем до перевірки не надано доказів, які б спростовували наявність виявлених порушень, які викладені в акті перевірки і це в свою чергу виключає підстави задоволення позову та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Червоноградська киснева станція ЛХЗ»зареєстроване 19.10.2000 року в Сокальській районній державній адміністрації Львівської області, свідоцтво про державну реєстрацію від 19.10.2000року; взято на податковий облік в ДПІ у Сокальському районі 15.01.2002 року за № 224, є платником податку на прибуток приватних підприємств, податку на додану вартість, податків з власників транспортних засобів, земельного податку та податку з доходів фізичних осіб.

ДПІ у Сокальському районі Львівської області проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Червоноградська киснева станція ЛХЗ»з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року. За результатами даної перевірки складено акт № 864/2301/31147873 від 21.10.2010 року, на підставі якого органом державної податкової служби винесено податкові повідомлення-рішення від 02.11.2010 року, а саме: № 0009682301/0, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток в сумі 38247 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 19123,50 грн. (всього 57370,50 грн.), № 0009692301/0, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 15227 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 7613,50 грн. (всього 22840,50 грн.) та № 0009711702/0, яким позивачу визначено податкові зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1683,45 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 3366,90 грн. (всього 5050,35 грн.)

Перевіркою встановлено, що позивачем в порушення п.п.5.3.2 п.5.3 ст.5, п.п.8.1.2 п.8.1 та п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 ОСОБА_3 України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат ІІІ-го кварталу 2007 року зайво включено вартість ремонту автомобіля на суму 2801,21 грн., а в ІІ-му кварталі 2008 року на 4166,67 грн. та в І-му кварталі 2010 року на 4514,67 грн. завищено валові витрати з вартості матеріалів для ремонту даху будівлі, оскільки ці об'єкти відносяться до основних фондів підприємства, а розрахунок витрат на поліпшення основних фондів, що включаються до складу валових витрат (рядок декларації з податку на прибуток 04.10, додаток К1/1 таблиця 3) позивачем не подавався.

Однак, відповідно до п.п.5.2.10 п.5.2 ст.5 даного ОСОБА_3 № 334/94- ВР, до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього ОСОБА_3. Відповідно до п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 ОСОБА_3, платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Із поданих позивачем декларацій з податку на прибуток підприємств вбачається, що сукупна балансова вартість всіх груп основних фондів станом на початок 2007 року становила 111 501 грн., 2008 року - 98 851 грн., 2010 року - 90 025 грн. (а.с. 146-157).

Із врахуванням того, що розрахунки витрат на поліпшення основних фондів, що включаються до складу валових витрат (рядок декларації з податку на прибуток 04.10, додаток К1/1 таблиця 3) позивачем не складались, жодних перевищень валових витрат, право на нарахування яких надає п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 ОСОБА_3 № 334/94- ВР, позивач не допустив. В свою чергу, наведена норма не ставить право на валові витрати з вартості таких поліпшень в залежність від заповнення відповідного додатку до декларації. Тому порушення п.п.5.3.2 п.5.3 ст.5 ОСОБА_3 № 334/94- ВР позивачем не допущено.

За змістом акту перевірки, відповідачем, із посиланням на державний класифікатор будівель і споруд ДК 018-2000, затверджений Постановою КМ України від 17.08.2000 року № 507, а також п.2 Наказу Фонду держмайна і Держжитлокомунгоспу від 23.12.2004 року, зроблено висновок, що огорожа, з вартості матеріалів на придбання якої в сумі 4543,33 грн. позивачем сформовано валові витрати, є основним засобом. А тому, вказані витрати не підлягають включенню до складу валових витрат, оскільки згідно із п.п.8.4.1 п.8.4 ст.8 ОСОБА_3, у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємства зареєстрований платником податку на додану вартість.

Відповідно ж до визначень наданих цим класифікатором, споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Будівлі -це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.

Інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін. Інженерні споруди класифікуються в основному за інженерним задумом, що визначається цільовим призначенням об'єкта. До інженерних споруд відносяться: транспортні споруди (залізниці, шосейні дороги, злітно-посадкові смуги, мости, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди та т. ін. З огляду на наведене, відповідачем норми зазначеного ДК застосовано безпідставно, адже в його розумінні, інженерними є споруди, які використовуються для виконання виробничих процесів різних видів.

Щодо Порядку визначення вартості відтворення чи заміщення земельних поліпшень - будинків, будівель та споруд малоповерхового житлового будівництва, затвердженого Наказом Фонду державного майна України та Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 23.12.2004 року N 2929/227, то його застосування до спірних відносин є безпідставним, так як цей Порядок передбачає визначення вартості відтворення чи заміщення земельних поліпшень - будинків, будівель та споруд під час оцінки об'єктів малоповерхового житлового будівництва, у тому числі садибного типу, що належать на праві власності фізичним та юридичним особам у міській і сільській місцевостях України, відповідно до Збірника укрупнених показників вартості відтворення функціональних об'єктів-аналогів для оцінки малоповерхових будинків, будівель та споруд.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000р. за № 288/4509, об'єкт основних засобів - це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Відповідно ж до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 ОСОБА_3 № 334/94- ВР, до складу валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. З огляду на те, що огорожа підлягає використанню для охорони майна позивача, вартість матеріалів на її спорудження підлягає включенню до складу валових витрат.

Із акту вбачається також, що відповідачем на підставі п.п.8.1.4 п.8.1 ст.8, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 ОСОБА_3 № 334/94- ВР, позивачу зменшено валові витрати на 2417,21 грн. з вартості облицювальної плитки, душової кабіни та інших товарно-матеріальних цінностей для облаштування душової, оскільки така розміщена в приміщенні сауни, тобто є невиробничим фондом, а факт використання душової в господарській діяльності позивачем не доведено.

Однак, п.п.8.1.4 п.8.1 ст.8 ОСОБА_3 № 334/94- ВР вказує, що не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів. В даному випадку сам факт облаштування душової кабіни не може вказувати про те, що має місце поліпшення невиробничих фондів. Крім того, зазначена норма регулює порядок нарахування амортизаційних відрахувань, а не формування валових витрат.

Натомість, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 ОСОБА_3 № 334/94- ВР надає право платнику податку віднести до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку із охороною праці. Перевіркою не взято до уваги того, що встановлення душової має на меті створити необхідні гігієнічні умови праці для працівників позивача, не встановлено перевіркою також і того, що душова не використовується працівниками товариства.

Ще однією підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань стали висновки акту перевірки про завищення валових витрат на 69337 грн. з вартості придбаних позивачем паливно-мастильних матеріалів для експлуатації автомобілів ЗІЛ-130 та ГАЗ-5302. Як вбачається із акту перевірки та документів наданих позивачем, дані автомобілі використовувались позивачем для доставки кисневих балонів споживачам. Висновок відповідача про завищення валових витрат грунтується на тому, що до перевірки надано неналежним чином оформлені подорожні листи та не надано товарно-транспортних накладних, що на думку органу державної податкової служби, є порушенням вимог п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 ОСОБА_3 України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.5.1 ст.5 ОСОБА_3, валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно із п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 ОСОБА_3 № 334/94- ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг). Відповідно до п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 ОСОБА_3 № 334/94- ВР, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 ОСОБА_3 № 334/94- ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Акт перевірки не містить висновків про те, що суми витрат позивача на придбання паливно-мастильних матеріалів не підтверджені первинними чи платіжними документами. Крім того, із акту не вбачається, що відповідачем встановлено факти використання пального у діяльності, яка не відноситься до господарської, не встановлено і того факту, що поставки фактично не відбувались. Позивачем до матеріалів справи долучено ряд договорів, податкових накладних, за якими у перевірених періодах здійснювались поставки кисневих балонів. Діяльність із заправки і доставки їх споживачам є основним видом діяльності позивача та джерелом доходу як об'єкту оподаткування.

В свою чергу, факт неналежного заповнення подорожніх листів не може свідчити про невикористання пального у господарській діяльності позивача. При цьому, слід зауважити, що форма товарно-транспортної накладної встановлена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля». Однак, даний документ не було внесено до Державного реєстру нормативно-правових актів, у зв'язку з чим його норми носять рекомендаційний характер.

Щодо висновків акту перевірки про завищення позивачем валових витрат з вартості оренди легкового автомобіля SSANG YONG та витрат на пальне при його експлуатації, слід зазначити: зменшуючи валові витрати в цій частині відповідач виходив виключно із положень ч.2 ст.799 та ст.216 ЦК України, вказавши, що правочин з оренди автомобіля є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.2 п.п.5.4.10 п.5.4 ст.5 ОСОБА_3 № 334/94- ВР, не включаються до складу валових витрат витрати платника податку (крім витрат на оплату праці) витрати, пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів.

Перевіркою встановлено, що відносини з оренди легкового автомобіля відбувались. Крім того, у відповідності до п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 ОСОБА_3 № 334/94- ВР, за результатами кожного місяця оренди, позивачем, за фактами сплати орендної плати, формувались валові витрати. Таким чином, відносини з оренди мали місце і орендований автомобіль позивачем використовувався.

Однак, із акту перевірки вбачається, що протягом перевіреного періоду позивачем до складу валових витрат відносились суми орендної плати за користування легковим автомобілем в повному розмірі. Відповідно до змісту договорів від 01.05.2008 року, від 01.05.2009 року та від 01.05.2010 року, сума орендної плати склала 2000 грн. за 1 місяць Кількість місяців користування автомобілем за перевірений період склала 26. Таким чином, виходячи із ч.2 п.п.5.4.10 п.5.4 ст.5 ОСОБА_3 № 334/94- ВР, позивачем допущено завищення валових витрат на 26000 грн. Зокрема, у ІІ-му кварталі 2008 року сума завищення склала - 2000 грн., ІІІ-му кварталі 2008 року - 3000 грн., IV-му кварталі 2008 року - 3000 грн., І-му кварталі 2009 року - 3000 грн., ІІ-му кварталі 2009 року - 3000 грн., ІІІ-му кварталі 2009 року - 3000 грн., IV-му кварталі 2009 року - 3000 грн., І-му кварталі 2010 року - 3000 грн., ІІ-му кварталі 2010 року. У відповідності до п.10.1 ст.10 ОСОБА_3, сума заниженого податку у ІІ-му кварталі 2008 року склала 500 грн., у періоди з ІІІ-го кварталу 2008 року по ІІ-й квартал 2010 року - 750 грн. у кожному (всього - 6500 грн.).

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем жодним чином не спростовано висновків розділу 3.1.3 акту перевірки, яким встановлено порушення вимог п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8 ОСОБА_3 № 334/94- ВР при нарахуванні амортизаційних відрахувань, що призвело до їх завищення за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року на 10395 грн. та, як наслідок, заниження податку на прибуток на 2598,75 грн.

З огляду на наведене, сума податкового зобов'язання з податку на прибуток в частині основного платежу 6500 грн. та 2598,75 грн. податковим повідомленням-рішенням від 02.11.2010 року № 0009682301/0 визначена правомірно.

У відповідності до п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 ОСОБА_3 України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», враховуючи кількість періодів, в яких допущено заниження податкових зобов'язань, правомірним є і застосування штрафних санкцій в розмірі 4549,37 грн.

Щодо донарахування сум податкових зобов'язань з податку додану вартість, то з акту вбачається, що висновок відповідача про заниження позивачем сум ПДВ грунтується виключно на висновках п.3.2.1 акту про завищення валових витрат та застосуванні норми п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 ОСОБА_3 України «Про податок на додану вартість»(чинного на час вчинення спірних правовідносин) від 03.04.1997 року № 168/97 -ВР ( далі - ОСОБА_3 № 168/07 -ВР). З огляду на те, що судом надано оцінку правильності формування позивачем валових витрат, слід зазначити наступне:

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 ОСОБА_3 № 168/97 -ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього ОСОБА_3, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 ОСОБА_3 № 168/97 -ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного ОСОБА_3 № 168/97 -ВР, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Із акту перевірки не вбачається, що перевіркою не встановлено, що будь-які суми ПДВ з вартості товарів, робіт і послуг, про які вказано в п.3.2.1 акту не підтверджені податковими накладними. З огляду на правомірність формування валових витрат, податковим повідомленням-рішенням суми податкових зобов'язань з ПДВ донараховані без встановлених законом підстав.

Даючи оцінку податковому повідомленню-рішенню № 0009711702/0, яким позивачу визначено податкові зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1683,45 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 3366,90 грн., слід вказати наступне: з акту перевірки вбачається, що підставою донарахування податку стали висновки відповідача про порушення позивачем вимог п.п.3.1.1 п.3.1, п.3.5 ст.3, п.п.4.2.1, п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4 ОСОБА_3 України «Про податок з доходів фізичних осіб»у зв'язку із неутриманням 1683,45 грн. податку з доходів фізичних осіб при виплаті ОСОБА_4 платежів за оренду легкового автомобіля SSANG YONG, оскільки договір оренди, на думку відповідача, є нікчемним.

Однак, як зазначалось вище, при проведенні перевірки не встановлено того факту, що відносини оренди не відбувались, а отже -всі виплати за оренду автомобіля позивачем вчинені саме за цією угодою. Відповідно до п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4 вказаного ОСОБА_3, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо. В свою чергу, слід вдатись до змісту п.1.1 ст.1 ОСОБА_3, яка дає визначення поняттю «додаткові блага»- це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку. Як свідчать матеріали справи, в даному випадку кошти виплачувались за цивільно-правовою угодою, яка виконувалась належним чином, а тому їх не можна кваліфікувати як додаткові блага, отже вони не є об'єктом оподаткування визначеним п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4 ОСОБА_3.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що позивачем не зроблено. Згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними частково та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору в розмірі 1 грн. 70 коп.

Керуючись ст.ст. 17-19, 71, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити частково

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.11.2010 року за № 0009682301/0, від 06.12.2010 року за № 0009682301/1 та від 23.02.2011 за № 0009682301/2 з податку на прибуток в частині суми 29 148,25 грн. основного платежу та 14 574,13 грн. штрафних санкцій, а в сумі 9098,75 грн. основного платежу та в сумі 4549,37 грн. штрафних санкцій податкові повідомлення-рішення залишити без змін.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.11.2010 року за № 0009692301/0, від 06.12.2010 року за № 0009692301/1 та від 23.02.2011 року за № 0009692301/2 з податку на додану вартість в сумі 15227 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 7613,50 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.11.2010 року за № 0009711702/0, від 16.12.2010 року за № 0009711702/1 та від 23.02.2011 року за № 0009711702/2 по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1683,45 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 3366,90 грн.

Стягнути з Державного бюджету України в користь товариства з обмеженою відповідальністю «Червоноградська киснева станція ЛХЗ»(с. Бендюга, вул. Шахтарська,1/А; індетифікаційний код 31147873) 1 (одну) 70 (сімдесят) коп. судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 08 серпня 2011року .

Суддя Сподарик Н.І.