Постанова

від 26.08.2014 по справі 903/484/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2014 р. Справа № 903/484/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Тимошенко О.М.

суддів Огороднік К.М.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - Приватного підприємства "Тиверія" на рішення господарського суду Волинської області від 08.07.14 р.

у справі № 903/484/14 (суддя Шум Микола Сергійович )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко"

відповідач Приватне підприємство "Тиверія"

про стягнення 365 574 грн. 42 коп.

за участю представників сторін:

позивача - Кудрявцева Т.І. (довіреність б/н від 03.06.2014р.);

відповідача - Олексюк С.М. (довіреність б/н від 11.01.2014р.).

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 08.07.2014 року у справі №903/484/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" до Приватного підприємства "Тиверія" про стягнення 365 574,42 грн. задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Тиверія" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" 355 842,18 грн. боргу, 8 732,24 грн. відсотків річних, 7 291,49 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору. Управління державної казначейської служби України у місті Луцьку зобов'язано повернути з державного бюджету товариству з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" 1 786,04 грн. зайво сплаченого судового збору згідно платіжного доручення №3143 від 23.06.2014 року.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Позивач - ТзОВ "Радивилівмолоко" у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Безпосередньо в судовому засіданні представники позивача та відповідача повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем на підставі наявних в матеріалах справи видаткових накладних в період з 05.08.2013 року по 19.09.2013 року та довіреностей №58 від 01.08.2013 року та №66 від 01.08.2013 року (а.с.34) було поставлено відповідачу товар на загальну суму 361 842,18 грн. (а.с.17-33).

Згідно зі ст.ст. 202, 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин до якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч.1 ст.206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Крім того, ст.218 ЦК України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За приписом ст.181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на це, досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства є діями, що породжують цивільні права та обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу, оскільки сторони у видаткових накладних та довіреностях (а.с.17-33, 85-86) узгодили найменування товару та його вартість, що є істотними умовами зазначеного договору та відповідає нормам діючого законодавства, зокрема, ст.655 ЦК України.

Таким чином, сторони підтвердили свій намір щодо встановлення між ними господарських правовідносин, відповідно до яких позивач, як продавець, зобов'язувався передати товар у власність покупцеві, а відповідач, як покупець, його прийняти та сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже зазначалося вище, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, передавши відповідачу товар на загальну суму 361 842,18 грн.

Натомість, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, за отриманий товар розрахувався частково в розмірі 6000,00 грн. (погашено борг по видатковій накладній № РМ000080520 від 05.08.2013р. та частково по видатковій накладній № РМ000081099 від 06.08.2013р.), що в свою чергу підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про надходження коштів від 03.07.2014 року, виданою Радивилівським відділенням АТ "Райффайзен Банк Аваль" (а.с.93).

Внаслідок таких неправильних дій відповідача, останнім створена заборгованість в розмірі 355 842,18 грн. (361 842,18 - 6000,00).

При цьому, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів на підтвердження добровільного погашення вказаної заборгованості відповідачем не подано; відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи з викладеного, строк виконання зобов'язання з оплати придбаного товару є умовою, що забезпечує порядок виконання зобов'язання купівлі-продажу. Якщо строк оплати товарів, послуг не визначений договором або законодавчими актами, такий строк наступає з моменту виникнення у кредитора права на вимогу.

Отже, враховуючи, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі-продажу, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що в такому випадку слід керуватися вищевказаною нормою ЦК України - ст. 692 ЦК України, яка передбачає, що покупець (відповідач у даному випадку) був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, чого, як встановлено судами обох інстанцій, зроблено не було.

Тобто, за умови встановлення судами обох інстанцій факту належного отримання товару відповідачем, накладні, за якими відповідач отримав цей товар, є самостійними підставами виникнення у останнього обов'язку здійснити за нього розрахунки.

В Інформаційному листі від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" Вищий господарський суд зазначив: якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (постанова Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011).

Крім того, в п.1 Оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 29.04.2013 року №01-06/767/2013 зазначено, що відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 355 842,18 грн. обгрунтовані, законні та, відповідно, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 205, 509, 525, 526, 655, 692 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, як з'ясовано судами, прострочення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом щодо правомірності стягнення з останнього 8 732,24 грн. 3% річних, згідно поданого позивачем розрахунку відповідно до заяви про збільшення позовних вимог (а.с.74-79).

При цьому, посилання скаржника на те, що надані позивачем копії видаткових накладних №91471 від 29.08.2013р., №91023 від 28.08.2013р., №90341 від 27.08.2013р., №89540 від 26.08.2013р., №88359 від 22.08.2013р., №87195 від 20.08.2013р., №87754 від 21.08.2013р., №86452 від 18.08.2013р., №86745 від 19.08.2013р., №85303 від 15.08.2013р., №84918 від 14.08.2013р., №84545 від 13.08.2013р., №83441 від 11.08.2013р., №83804 від 12.08.2013р., №82203 від 08.08.2013р., №81643 від 07.08.2013р., №80520 від 05.08.2013р., №81099 від 06.08.2013р., №99930 від 17.09.2013р., №98448 від 15.09.2013р., №97537 від 12.09.2013р., №97127 від 11.09.2013р., №96655 від 10.09.2013р., №94513 від 05.09.2013р., №92818 від 02.09.2013р. та №92558 від 01.09.2013р. не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №8, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Як вбачається, видаткові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість.

При цьому слід зазначити, що на видаткових накладних, зазначених вище, хоча і відсутній підпис отримувача ОСОБА_6, однак наявний підпис в.о. головного бухгалтера ОСОБА_7 Крім того, вказані видаткові накладні скріплені печаткою відповідача.

З огляду на викладене, наявні в матеріалах справи видаткові накладні містять всі необхідні реквізити, а тому є первинними документами, які в розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України є належними доказами того, що господарська операція з передачі товару від позивача до відповідача відбулась.

При цьому, окремі дефекти та недоліки в оформленні цих накладних не можуть спростовувати фактичне здійснення господарської операції, тим більше, що таке здійснення підтверджується діями відповідача з оплати отриманого за зазначеними накладними товару.

В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Разом з тим, норми Цивільного кодексу України не містять застережень, які б звільнили покупця від обов'язку оплатити отриманий товар у зв'язку з неналежним оформленням господарських операцій первинними документами.

Вказана позиція узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові від 15.04.2014 року у справі № 5024/2113/2011-5023/10074/11.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Тиверія" - залишити без задоволення. Рішення господарського суду Волинської області від 08.07.2014 року - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.