Постанова

від 21.08.2014 по справі 926/699/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2014 р. Справа № 926/699/14

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Данко Л.С.

Давид Л.Л.

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Боянівка Імплекс ЛТД» від 23.06.2014 року

на рішення господарського суду Чернівецької області від 06.06.2014 року

у справі № 926/699/14

за позовом: ПАТ «Укрсоцбанк», м. Київ

до відповідача : ТзОВ «Боянівка Імплекс ЛТД», м. Чернівці

про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності - 1 657 400,00 грн.

за участю представників:

від позивача: Авдієнко О.А. - представник

від відповідача: не з'явився

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 18.08.2014 року змінено склад колегії, замість суддів Гриців В.М. в склад колегії введено суддю Данко Л.С.

У судовому засіданні 07.08.2014 року, оголошено перерву до 21.08.2014 року, про що сторони були повідомлені.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без здійснення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 06.06.2014 року у справі № 926/699/14 (суддя - Миронюк С.О.) задоволено позовну заяву ПАТ «Укрсоцбанк» та, в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» перед банком за Генеральним договором про здійснення кредитування №39 від 08.08.2008 року, у розмірі 1 657 400,00 гривень, звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на комплекс, виробничу базу, за адресою: Чернівецька область, Новоселицький район, село Боянівка, вул. Кобилянської О., буд. №2, та на земельну ділянку під ним.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позичальник за кредитним договором не виконав свого зобов'язання по поверненню кредиту, а тому в силу п. 2.4.7., 4.6., 4.6.1. іпотечного договору, ст. 37 Закону України «Про іпотеку», право іпотеко держателя підлягає захисту шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Крім того, судом зроблено висновок, що до правовідносин, які виникли між сторонами необхідно застосувати саме той закон який діє на час його застосування. Оскільки питання, про звернення стягнення на предмет іпотеки виникло в 2014 році, то відповідно і застосовуватись повинні норми закону, які діють в даний час.

ТзОВ «Боянівка Імплекс ЛТД» не погодившись з висновками, викладеними у рішенні місцевого господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк». Зокрема, апелянт покликається на те, що висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають фактичним обставинам справи та судом неправильно застосовано норми матеріального права.

08.08.2008р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», як Кредитором, та товариством з обмеженою відповідальністю «Боянівка Імпекс ЛТД», як Позичальником, було укладено генеральний договір №39 про здійснення кредитування від 08.08.2008р., за яким останньому було надано грошові кошти у тимчасове користування в межах максимального ліміту 3505150 доларів США із відсотковою ставкою за користування кредитом 18 відсотків річних в гривнях та 13 відсотків річних в доларах США. В якості забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за вказаним договором, 10.11.2009р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Боянівка Імпекс ЛТД» було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 2523. Згідно предмету цього договору іпотеки, ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» передало в іпотеку АКБ «Укрсоцбанк» нерухоме майно в складі комплексу, виробничої бази. Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або належного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задоволити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Скаржник зазначає, що між ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» та ПАТ «Укрсоцбанк» не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Крім того, в іпотечному договорі відсутнє застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Однак, в мотивувальній частині оскаржуваного рішення господарський суд Чернівецької області зазначає, що з урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель - ПАТ «Укрсоцбанк» може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, оскільки пунктом 4.6. Іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя за своїм вибором звертати стягнення на Предмет іпотеки, в тому числі і на підставі рішення суду (п. 4.6.1. Іпотечного договору), та шляхом передачі іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (п. 4.6.3 Іпотечного договору). Отже, господарський суд Чернівецької області розцінює умови, викладені в пунктах 4.6.1. та 4.6.3 Іпотечного договору, як відповідне застереження (передбачене ст. 37 Закону України «Про іпотеку»), яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Однак, як наголошує апелянт такі висновки суду є помилковими та необгрунтованими, оскільки, судова практика, яка є в подібних справах, передбачає нормами ст. 37 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в Іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, мають відповідати положенням про договір, установленим розділом II книги п'ятої ЦК України. Тому, сторони правочину, який передбачає передачу права власності (відчуження) об'єкта нерухомого майна, зобов'язані, у будь-якому разі, погодити та передбачити в тексті такого договору предмет, ціну та строк його дії незалежно від того чи такий правочин укладено як окремий договір чи викладено у формі застереження в іпотечному договорі.

Також, в обгрунтування прийнятого рішення, суд посилається на пункт 4.6. та підпункт 4.6.3. іпотечного договору, якими передбачено, що Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із перелічених способів, в тому числі шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». На думку скаржника пункти 4.6., 4.6.3. іпотечного договору вказують на те, що застереження, наведені в згаданих вище пунктах, за своїми правовими наслідками не можна прирівняти до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки такі застереження не відповідають загальним положенням про договір, не містять чітко визначених істотних умов (предмету, ціни, строку) щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань. Таким чином, умови, викладені в пунктах 4.6. 4.6.3. іпотечного договору, не можуть розцінюватись як відповідне застереження (визначене ст. 37 Закону України «Про іпотеку»), яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, оскільки не відповідають загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п'ятої ПК України.

Також, приймаючи рішення про задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк», господарським судом Чернівецької області, в його мотивувальній частині, як одну із правових підстав, наведено норму статті 332 ЦК України, яка передбачає, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Посилання суду на норми вказаної статті, в даному випадку, є безпідставними, оскільки, в матеріалах справи відсутні докази того, що до моменту звернення до суду з позовною заявою, за якою порушено провадження у даній справі, ПАТ «Укрсоцбанк» було прийнято рішення про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки саме шляхом набуття права власності на цей предмет та що ним було зареєстроване вказане право, в передбаченому порядку. Також, в матеріалах справи відсутні докази оспорювання (невизнання) наявного у позивача права власності на предмет іпотеки іншою особою або ж втрати позивачем документу, який засвідчує вказане право позивача. Таким чином, відсутні, передбачені ст. 392 ЦК України, підстави для визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на предмет іпотеки. Тому, обраний ПАТ «Укрсоцбанк» спосіб захисту порушеного права, шляхом визнання права власності в порядку ст. 392 ЦК України, не відповідає вимогам закону, та більше того, за таких обставин відсутній предмет спору, натомість позивач вправі звернутись до суду за захистом своїх прав тільки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що передбачає його примусовий продаж у порядку, встановленому законодавством та п. 4.7. іпотечного договору.

Крім того, як зазначає відповідач в апеляційній скарзі, господарським судом Чернівецької області не надано належної правової оцінки доказам, які б доводили ціну відчуження з власності відповідача предмета іпотеки. Висновок про незалежну оцінку предмету іпотеки не відповідає вимогам законодавства, не вважається допустимим доказом вартості спірного майну по якій суд першої інстанції ухвалив фактично передати таке майно позивачу, що порушує права відповідача. Слід зазначити, що вартість предмету іпотеки, визначена на підставі вказаного висновку, не відповідає діючій кон'юнктурі ринку нерухомості та є значно нижчою від ринкової вартості такого майна, тому даний висновок не є належним та допустимим доказом у розумінні ст. 34 ГПК України, а рішення господарського суду Чернівецької області, прийняте на основі такого висновку, підлягає скасуванню. Також апелянт зазначає, що ціна відчуження майна за рішенням суду суперечить також й договірній ціні предмету іпотеки, яка погоджена сторонами в умовах іпотечного договору. При цьому, зважаючи на наявні інфляційні процеси в державі, ринкова ціна такого майна на момент задоволення позову логічно є значно більшою за договірну , оскільки купівельна спроможність гривні з моменту укладення іпотечного договору значно знизилась.

21.08.2014 року позивачем через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду подано клопотання про долучення до справи копію повного звіту про оцінку предмету іпотеки та копії рецензії на звіт про незалежну оцінку.

Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки не повідомив.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, Між ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» укладений Генеральний договір № 39 про здійснення кредитування від 08.08.2008 року (надалі - Генеральний договір).

За умовами п. 1 Генерального договору Кредитор зобов'язується надавати Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Відповідно до пп. 2.2, 2.3, 2.4, 2.5 Генерального договору спосіб, в який надається кредит, факт надання кредиту, факт повернення кредиту, порядок погашення кредиту визначається додатковими договорами.

08.08.2008 року укладений Додатковий договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2 до Генерального договору про здійснення кредитування № 39 від 08.08.2008 року (надалі за текстом - «Додатковий договір»).

Згідно із п.п. 1.1, 1.1.1 Додаткового договору Кредитор зобов'язується згідно Генерального договору та Додаткового договору надати Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування; надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами зі сплатою 13% річних в доларах США та комісій, в розмірі та в порядку визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів, що містяться в Додатку №1 до цього Договору (надалі - «Тарифи») в межах максимального ліміту заборгованості 3 505 150,00 дол. США та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом 07.08.2009 року.

Згідно із п. 2.5 Додаткового договору нарахування процентів за користування кредит здійснюється у валюті кредиту щодекадно, а згідно із п. 2.6 Додаткового договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно до 5 числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.

Відповідно до п. 2.9 Додаткового договору сплата комісій здійснюється в порядку та в терміни, обумовлені Тарифами; сплата комісій також передбачена і п.п. 1.1 Генерального договору також у порядку та розмірі, визначеному Тарифами (Додаток №1 до Генерального договору).

Договором № 1 від 07.08.2009 р. Про внесення змін умов Додаткового договору до Генерального договору внесено зміни та доповнення до Додаткового договору. Зокрема, згідно із п.п. 1.1., 1.1.1. Додатковго договору Кредитор зобов'язується, згідно Генерального договору з додатковими договорами до нього та цього Договору надати Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах максимального ліміту 3 500 000,00 доларів США зі сплатою 13% річних в доларах США та 23% річних в гривні, а також комісій, в розмірі та порядку визначеному Тарифами, із встановленням наступного ліміту заборгованості:

- березень 2010 - липень 2010 - 100 000,00 доларів США та кінцевим терміном повернення заборгованості з кредитом 07.08.2010 р.

Договором №2 від 12.07.2010 року про зміну умов Додаткового договору до Генерального договору процентна ставка була встановлена на рівні 21% річних в гривні та 14% річних в доларах США , а також було змінено графік зменшення максимального ліміту заборгованості та кінцевий термін повернення кредиту:

- березень 2011 - липень 2011 - по 100 000,00 дол. США, кінцевий термін поверненні заборгованості - 06.08.2011.

Згідно із п. 2.5 Додаткового договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно в останній робочий день поточного місяця.

Договором №3 від 30.12.2010 р. про зміну умов Додаткового договору до Генеральною договору процентну ставку в доларах США було знову змінено з 14% річних до 13% річних.

Згідно із п.2.5 Додаткового договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості з кредитом на кінець дня.

Відповідно до п. 2.6 Додаткового договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно в період, що починається з останнього календарного дня поточного місяця по п'ятий календарний день наступного місяця (включно).

Згідно із Договором №4 від 05.09.2011 року про зміну умов Додаткового договору до Генерального договору було встановлено відсоткову ставку, визначену п. 1.1.1 Додаткового договору в розмірі 1М Libor+10,25 річних в доларах США, але не більше 13% річних в доларах США. За цим Договором №4 також було змінено графік зменшення заборгованості, а саме встановлено наступний графік зменшення ліміту заборгованості:

- щомісячно до 30 числа поточного місяця, починаючи з вересня 2011 р. по липень 2012 р. - по 7 тис. дол.. США з кінцевим терміном повернення заборгованості 05.08.2012 р.

Договором №5 від 05.09.2012 року про зміну умов Додаткового договору до Генерального договору було змінено графік зменшення заборгованості, визначений п.1.1.1 Додаткового договору і встановлений наступний графік зменшення ліміту заборгованості:

- щомісячно до 30 числа поточного місяця, починаючи з вересня 2012 року по липень 2013 року - по 7,0 тис, дол. США та кінцевим терміном повернення заборгованості за Кредитом 04.08.2013 року в сумі 3 339,0 тис, дол. США на умовах, визначених цих Договором.

Згідно із п.1.2 цього Договору №5 п. 1.1.1.1 Додаткового договору був викладений у наступній редакції: «Процентна ставка за цим договором встановлюється на строк 3 місяці по 04.12.2012р. Надалі зазначений розмір процентних ставок підлягає перегляду Кредитором кожні наступні 3 місяці».

Відповідно до Генерального договору та Додаткового договору до нього 21 серпня 2008 року Позивачем були надані кредитні кошти Позичальнику у розмірі 3 500 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним валютним ордером №7/1 від 21.08.2008 р. та випискою по особовому рахунку Позичальника.

За період з 21.08.2008 року по 27 лютого 2013 року Позивачем було нараховано, а Позичальником було сплачено 1 992 544,76 доларів США процентів по кредиту (останній платіж по процентам надійшов від Позичальника 04.03.2013 року).

Погашення по тілу кредиту у розмірі 7 000,00 дол. США востаннє було зроблено Позичальником 28 лютого 2013 року.

З березня 2013 року Позичальник остаточно припинив сплачувати заборгованість по тілу кредиту та процентам.

Відповідно до п. 4.2 Додаткового договору у разі прострочення Позичальником строків сплати процентів та комісій, а також прострочення строків повернення кредиту, Позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі 1 процент в національній валюті України від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим Договором.

Відповідно до п.4.4 Додаткового договору (з урахуванням змін внесених Договором №3 від 30.12.2010 року про зміну умов Додаткового договору до Генерального договору) нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 525 ЦК одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено у ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У зв'язку з невиконанням Позичальником умов Генерального договору про здійснення кредитування №39 від 08.08.2008 року (з урахуванням додаткових договорів, в тому числі і Додаткового договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2, договорів про зміни та доповнення та додатків до нього) заборгованість Позичальника перед Позивачем станом на 18 березня 2014 року складає 4 025 258,37 доларів США та 5 691,45 гривень, а саме:

- Заборгованість за кредитом - 3 374 000,00 доларів США (в еквіваленті по офіційному курсу НБУ станом на 18.03.2014 р,- 32 919 443,20 грн.);

- Заборгованість за процентами - 357 045,24 доларів США (в еквіваленті по офіційному курсу НБУ станом на 18.03.2014 р. - 3 483 618,98 грн.);

- Розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 270 721,84 доларів США (в еквіваленті по офіційному курсу НБУ станом на 18.03.2014 р. - 2 641 378,81 грн.);

- Розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 23 491,29 доларів США (в еквіваленті по офіційному курсу НБУ станом на 18.03.2014 р. - 229 199,84 грн.);

- Комісії - 5 691,45 гривень.

10 листопада 2009 року між Банком та ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» був укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області, зареєстровано в реєстрі за №3396 (надалі - «Іпотечний договір»), за умовами п. 1.1 якого Іпотекодавець передав в іпотеку Банку у якості забезпечення виконання своїх зобов'язань за Генеральним договором з наступними Додатковими угодами до нього наступне нерухоме майно: комплекс, виробничу базу, який складається з: адмінкорпусу літ. «А», керамблок, площею 215,60 кв.м., побутового корпусу літ. «Б», керамблок, площею 113,00 кв.м, цементного складу літ. «В», металев., площею 219,60 кв.м., компресорної літ «Г», металев., площею 10,40 кв.м, майстерні літ. «Д», металев, площею 11,00 кв.м., складу готової продукції літ. «Е», метал., площею 8,8 кв.м., навісу літ. «Ж»,складу готової продукції літ. «З», металев., площею 326,10 кв.м, виробничого корпусу літ. «И», металев., площею 307,00 кв.м., вбиральні літ. «К», трансформаторної літ. «Л», заправочних колонок 1-3 метал., цистерн 4-6, металев., огорожі 7-9, метал, сітка, кранових шляхів 10, метал., реєстраційний номер 3553335, що розташоване за адресою: Чернівецька область, Новоселицький район, село Боянівка, вул. Кобилянської О., буд. №2 та земельну ділянку для здійснення роздрібної торгівлі та надання комерційних послуг за адресою: Чернівецька область, Новоселицький район, село Боянівка, вул. Кобилянської О., №2, площею 1,4591 га, кадастровий номер 7323085700:02:002:0002, на якій це майно знаходиться (надалі за текстом - «Предмет іпотеки»).

07.09.2011 був укладений Договір №1 про внесення змін до Іпотечного договору від 10.11.2009 р., який є невід'ємною частиною Іпотечного договору.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

За умовами п.п. 2.4.3., 4.1 Іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником Основного зобов'язання (Договору кредиту) Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Пункт 2.4.7 Іпотечного договору передбачає право Іпотекодержателя у разі виникнення права звернення стягнення на Предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до приписів чинного законодавства України, зокрема і Закону України «Про іпотеку» тощо.

Пунктом 4.6. Іпотечного договору передбачено право Іпотекодержателя за своїм вибором звертати стягнення на Предмет іпотеки, в тому числі і на підставі рішення суду (п. 4.6.1. Іпотечного договору), і шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (п.4.6.3 Іпотечного договору).

Твердження скаржника, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення основного зобов'язання, між ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» та ПАТ «Укрсоцбанк» не укладався, як це передбачено ст. 37 Закону України "Про іпотеку" є безпідставними оскільки це передбачено іпотечним договором та положення ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до Листа Верховного Суду України від 07.10.2010 року "Про узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки) вказано, що «відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону N 898-ІУ іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателю на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Разом із тим ч. 3 ст. 33 Закону N 898-ІУ передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі). Отже, наведеними вище нормі законодавства (насамперед статтями 36, 37 Закону N 898-ІУ) не виключається можливість звернення стягнення в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки ототожнюється передусім із способом звернення стягнення, який, разом з іншими, може застосовуватися, якщо це передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом».

На виконання положень ст.ст. 35, 37 Закону України «Про іпотеку» 10 лютого 2014 року відповідачу була надіслана письмова вимога про виконання порушеного зобов'язання (вих. № 08.42-186/67-2585 від 07.02.2014 року), в якій Відповідачу було запропоновано погасити заборгованість за кредитом, а також попереджено про те, що у разі невиконання цієї вимоги у тридцяти денний строк, Банк буде змушений вжити заходів для задоволення своїх вимог, шляхом) звернення на Предмет іпотеки, в тому числі і в такий спосіб як набуття Іпотекодержателем права власності на Предмет іпотеки за рішенням суду.

Протягом встановленого тридцятиденного строку ця вимога Відповідачем не була задоволена, тому Банк, керуючись ст.ст. 33, 35, 36,37 Закону України «Про іпотеку» має право розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки, в тому числі і шляхом набуття права власності на нього.

Згідно із ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Відповідно до висновку про незалежну оцінку майна, який складено суб'єктом оціночної діяльності Приватним підприємством «Енергомакс» (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №12021/11, виданий ФДМ України 09.06.2011 р.) від 18 квітня 2014 року ринкова вартість предмету іпотеку становить 1 657 400,00 гривень з ПДВ, в тому числі: вартість комплексу виробничої бази - 986 400,00 гривень з ПДВ, вартість земельної ділянки - 671 000,00 гривень без ПДВ.

Відповідно до п. 39. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», з урахуванням положень частини 3 статті 33, статті 36, частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є: предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпогекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини 2 статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом».

Враховуючи наведене, місцевим господарським судом зроблено вірний висновок про задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб, який передбачений іпотечним договором та ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Доводи апеляційної скарги, що звіт про незалежну оцінку складений з порушенням п. 53 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», апеляційна інстанція до уваги не приймає, оскільки як вбачається із звіту оцінювач використовував порівняльний, витратний підходи, здійснено аналіз ринку подібної нерухомості, зазначено відомості про склад, технічні характеристики згідно технічного паспорту БТІ, наданих фотографій замовником, та залишено право здійснювати особистий огляд в разі невідповідності даних наданих документів та технічного стану об'єкта.

Апеляційна інстанція погоджується із доводами апелянта щодо невірного застосування судом ст. 392 ЦК України, оскільки за вимогами вищенаведеної норми, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що в даному випадку відсутнє (Постанова Верховного Суду України у справі № 11/189 від 06.02.2012 року). Однак невірне застосування місцевим господарським судом норми ст. 392 ЦК України, не призвело до прийняття неправильного рішення, а тому підстав для скасування немає. (п. 12 Постанови ВГС України № 7 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» із змінами, внесеними згідно з Постановами Вищого господарського суду № 6 від 10.07.2014 року).

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що у апеляційній скарзі не наведено та не доведено належними та допустимими доказами факту наявності будь - яких підстав для скасування оскарженого рішення.

З аналізу вищевказаного, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що місцевим господарським судом вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, тому його належить залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

З врахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 06.06.2014 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Боянівка Імплекс ЛТД» - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст. ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Данко Л.С.

cуддя Давид Л.Л.