Постанова

від 08.10.2014 по справі 926/699/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2014 року Справа № 926/699/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М. суддівБарицької Т.Л. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боянівка Імпекс ЛТД" на рішення від та на постанову відГосподарського суду Чернівецької області 06.06.2014 Львівського апеляційного господарського суду 21.08.2014 у справі Господарського суду№ 926/699/14 Чернівецької області за позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Боянівка Імпекс ЛТД" прозвернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Авдієнко О.А.; - відповідача Бурма С.В.; ВСТАНОВИВ:

05.05.2014 Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до Господарського суду Чернівецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Боянівка Імпекс ЛТД" про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до іпотечного договору від 10.11.2009, шляхом визнання права власності.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 06.06.2014 у справі № 926/699/14 (суддя Миронюк С.О.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2014 (колегія суддів у складі: Кордюк Г.Т. - головуючий суддя, судді Данко Л.С., Давид Л.Л.), позов задоволено. В рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Боянівка Імпекс ЛТД" перед Публічним акціонерним товаристом "Укрсоцбанк" за генеральним договором про здійснення кредитування № 39 від 08.08.2008 (з урахуванням додаткових договорів, в тому числі і додаткового договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 2 від 08.08.2008, договорів про внесення змін та доповнень, та додатків до них) у розмірі 1 657 400, 00 звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Боянівка Імпекс ЛТД" шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" права власності на комплекс, виробничу базу, який складається з: адмінкорпусу літ. "А", керамблок, площею 215,60 кв.м., побутового корпусу літ. "Б", керамблок, площею 113,00 кв.м, цементного складу літ. "В", металев., площею 219,60 кв.м., компресорної літ "Г", металев., площею 10,40 кв.м, майстерні літ. "Д", металев, площею 11,00 кв.м., складу готової продукції літ. "Е", метал., площею 8,8 кв.м., навісу літ. "Ж", складу готової продукції літ. "З", металев., площею 326,10 кв.м, виробничого корпусу літ. "И", металев., площею 307,00 кв.м., вбиральні літ. "К", трансформаторної літ. "Л", заправочних колонок 1-3 метал., цистерн 4-6, металев., огорожі 7-9, метал, сітка, кранових шляхів 10, метал., реєстраційний номер 3553335, що розташоване за адресою: Чернівецька область, Новоселицький район, село Боянівка, вул. Кобилянської О., буд. №2 та на земельну ділянку для здійснення роздрібної торгівлі та надання комерційних послуг площею 1,4591 га, кадастровий номер 7323085700:02:002:0002, що розташована за адресою: Чернівецька область, Новоселицький район, село Боянівка, вул. Кобилянської О., 2.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Боянівка Імпекс ЛТД" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.06.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2014 у справі № 926/699/14, та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 08.08.2008 між позивачем та відповідачем було укладено генеральний договір № 39 про здійснення кредитування.

До генерального договору було внесено зміни та доповнення, та укладено договори про внесення змін до них, на виконання яких позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти.

На забезпечення виконання зобов'язань за генеральним договором між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний договір від 10.11.2009, відповідно до якого іпотекодавець передав у іпотеку іпотекодержателю на забезпечення виконання позичальником зобов'язань за генеральним договором належні йому на праві власності комплекс, виробничу базу, та земельну ділянку.

Оскільки відповідач свої обов'язки щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконав, станом на 18 березня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 4 025 258,37 доларів США та 5 691,45 гривень, а саме: заборгованість за кредитом - 3 374 000,00 доларів США (в еквіваленті по офіційному курсу НБУ станом на 18.03.2014,- 32 919 443,20 грн.); заборгованість за процентами - 357 045,24 доларів США (в еквіваленті по офіційному курсу НБУ станом на 18.03.2014 - 3 483 618,98 грн.); розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 270 721,84 доларів США (в еквіваленті по офіційному курсу НБУ станом на 18.03.2014 - 2 641 378,81 грн.); розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 23 491,29 доларів США (в еквіваленті по офіційному курсу НБУ станом на 18.03.2014 - 229 199,84 грн.); комісії - 5 691,45 гривень.

10.02.2014 позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про усунення відповідачем порушень зобов'язання за генеральним договором (вих. № 08.42-186/67-2585 від 07.02.2014 року) з урахуванням приписів статті 35 Закону України "Про іпотеку", яку отримано відповідачем 14 березня 2012 року згідно з поштовим повідомленням № 17334240.

Протягом встановленого тридцятиденного строку ця вимога відповідачем не була задоволена.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із частиною 3 статті 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Пунктом 4.6.3 іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Виходячи з положень частини 2 статті 16 ЦК України, статей 33, 36, частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку", не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 5011-32/10471-2012).

Отже, встановивши, що за договором іпотеки (п. 4.6.3 іпотечного договору) позасудовим способом звернення стягнення на іпотечне майно позивачем, як іпотекодержателем, обрано передачу майна та земельної ділянки у його власність, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до іпотечного договору від 10.11.2009, шляхом визнання права власності за позивачем на іпотечне майно.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що ринкова вартість предмета іпотеки значно вища ніж зазначено у оскаржуваних судових рішеннях не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки сторона яка оспорює оцінку майна зобов'язана довести інший його розмір , зокрема подати клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи (лист Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України) від 07.10.2010 "Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки)"); відповідачем, в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, не доведено що вартість іпотечного майна є іншою ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані апеляційним господарським судом; касаційна ж інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Не приймаються також до уваги колегією суддів суду касаційної інстанції заперечення скаржника щодо звіту про незалежну оцінку майна, який складено суб'єктом оціночної діяльності Приватним підприємством "Енергомакс", оскільки в матеріалах справи наявна рецензія на звіт про незалежну оцінку майна (а. с. 141-142), відповідно до якої звіт про незалежну оцінку майна, який складено суб'єктом оціночної діяльності Приватним підприємством "Енергомакс" відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна; при цьому, відповідачем будь-яких заперечень щодо даної рецензії не надано.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боянівка Імпекс ЛТД" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.06.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2014 у справі № 926/699/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ