Рішення

від 19.05.2014 по справі 640/7069/14-ц

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/7069/14-ц

н/п 2/640/1997/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2014 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Якуша Н.В.

при секретарі - Пічугіної А.Г.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА» - Мартиненко А.М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМА ФАКТОРИНГ», Товариства з обмеженою відповідальністю «АМКОРД УКРАЇНА», про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів з вимогами визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 19.03.2014 року б/н, який був укладений між ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» та ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА» , за яким ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА» набуло право вимоги заборгованості за кредитними договорами від 01.11.2007 року №010-2/07/1-1168-07, від 20.12.2007 року №010-2/07/1-1341-07 до ОСОБА_3.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 01.11.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ним було укладено кредитний договір №010-2/07/1-1168-07, згідно якого йому було надано кредит у розмірі 10000000,00 грн., а 20 грудня 2007 року, у відповідності до кредитного договору №010-2/07/1-1341-07 отримав кредит у розмірі 500000 доларів США.

19 березня 2014 року з метою покращення нормативів ліквідності між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Радикал Банк» було укладено договір відступлення права вимоги №140-110-00/11/500, за яким первісний кредитор за 5500000 грн. відступив новому кредитору заборгованість за кредитними договорами, яка на той час на думку фінансової установи складала 28942273,77 грн.

Зазначав, що 19 березня 2014 року, ПАТ «Радикал Банк», перебуваючи вже у статусі первісного кредитора за кредитними договорами, у відповідності до договору відступлення права вимоги, за 5507500,00 грн. відступив заборгованість фінансовій установі - ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ», яка у свою чергу, згідно договору відступлення права вимоги від 19 березня 2014 року, за винагороду у розмірі 5515000 грн., відступила заборгованість ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА».

Вказував, що вважає всі правочини з ланцюгу відступлення права вимоги є за своїм змістом договором факторингу, в яких в свою чергу фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

В свою чергу, позивача зазначав, що ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА» не є ані банком, ані фінансовою установою, що унеможливлює, на його думку, можливість бути набувачем

відповідного права грошової вимоги, а тому договір відступлення права вимоги від 19 березня 2014 року б/н, укладений між ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» та ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА» просив визнати недійсним та стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5, діюча на підставі довіреності від 25.03.2013 року позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити, приводила доводи та аргументи аналогічним, які викладені у позові.

У судове засідання представник відповідача ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» не з'явився, повідомлявся належним чином про місце і час розгляду справи, надали клопотання про розгляд справи за їх відсутністю та письмові заперечення проти позову, які були долучені до матеріалів справи (а.с.41-43, 44).

У судовому засіданні представник відповідача ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА» Мартиненко А.М., діючий на підставі довіреності від 19.03.2014 року, заперечував проти задоволення позовних вимог позивача, просив суд закрити провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 з огляду на те, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Крім того зазначав, що змістом спірного правочину не є фінансування ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА» ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» під відступлення права грошової вимоги та не передбачається надання фінансової послуги в розумінні п.5 ч.1 ст.1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг». Також вказував, що діяльність з надання послуг факторингу та укладання відповідних правочинів не потребує отримання ліцензії, оскільки перелік фінансових послуг, які потребують її отримання, є вичерпаний і передбачений у ч.1 ст. 34 вищевказаного закону. Окрім цього, звертав увагу суду, що позивач жодним чином не обґрунтував у своєму позові факт та зміст порушення відповідачами та укладеним ними спірним правочином своїх цивільних прав.

Разом з письмовими запереченнями проти позову долучив до матеріалів справи копію ухвали Київського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2014 року, з якої вбачається, що ОСОБА_3 було відмовлено у відкритті провадження за позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Радикал Банк», ТОВ « АРМА ФАКТОРИНГ», ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА» про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги, зокрема договору про відступлення права вимоги від 19.03.2014 року, який є предметом спору в цьому провадженні.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи і надані докази, у межах заявлених позовних вимог (ст. 11 ЦПК України) встановив наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, 01.11.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №010-2/07/1/1168-07, відповідно до якого позичальник ОСОБА_3 отримав від банку кредит в розмірі 10 000 000,00 грн. на придбання нерухомого майна під 12,5% річних (а.с.5-7).

Крім того, 20.12.2007 року між позивачем та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір №010-2/07/1-1341-07, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від банку кредит в розмірі 500000 доларів США на споживчі цілі (розвиток бізнесу) під 12,75 % річних (а.с.8-10).

Також сторонами не заперечувалось, що в подальшому 19.03.2014 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Радикал Банк» було укладено договір відступлення права

вимоги №140-110-00/11/500, за яким ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 5500000,00 грн. відступив новому кредитору заборгованість за кредитними договорами, укладеними з ОСОБА_3

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню та вважаються встановленими.

Відповідно до наявного в матеріалах справи копії договору відступлення права вимоги від 19 березня 2014 року, судом встановлено, що ПАТ «РАДИКАЛ БАНК», який виступав в якості первісного кредитора відступив ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» належні йому права вимоги за кредитними договорами №№010-2/07/1-1341-07, 140-110-00/11/500, а останній замінює первісного кредитора як сторону кредитора у кредитних договорах та приймає на себе всі його права та обов'язки за кредитними договорами. Вартість прав вимоги становить 5507500,00 грн. без ПДВ (а.с.11-18).

Крім того, 19 березня 2014 року між ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» та ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА» було укладено договір, відповідно до якого ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ», який виступав в якості первісного кредитора відступив ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА» належні йому права вимоги за кредитними договорами №№010-2/07/1-1341-07, 140-110-00/11/500, а останній замінює первісного кредитора як сторону кредитора у кредитних договорах та приймає на себе всі його права та обов'язки за кредитними договорами. Вартість прав вимоги становить 5515000,00 грн. без ПДВ (а.с.19-25).

Щодо посилання представника відповідача на необхідність закрити провадження по справі, оскільки на його думку ці правовідносини не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, то суд зазначає наступне.

Дійсно, до матеріалів справи було долучено копію ухвали Київського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2014 року по справі №640/6000/14-ц (а.с.35-36), з якої вбачається, що ОСОБА_3 було відмовлено у відкритті провадження за позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Радикал Банк», ТОВ « АРМА ФАКТОРИНГ», ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА» про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги, зокрема договору про відступлення права вимоги від 19.03.2014 року.

Під час опитування в залі суду представника відповідача, останній зазначив, що ухвалу про відкриття провадження по цій справі з підстав порушення позивачем положень ч.7 ст.122 ЦПК України ними оскаржено не було.

Між тим, під час звернення позивачем до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМА ФАКТОРИНГ», Товариства з обмеженою відповідальністю «АМКОРД УКРАЇНА» з вимогами про визнання недійсним договору відступлення права вимоги 30.04.2014 року, будь - яких даних, які б свідчили про повторне звернення позивача до суду надано не було.

Тому, після встановлення вищезазначених обставин, суд продовжив слухання справи по суті та розглядає клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі як одну з підстав його заперечень проти позову.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст.205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до норм цивільного процесуального кодексу України в порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

В пункті 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», оскільки у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи та з урахуванням вимог статей 15-16, ч. 2 ст. 118 ЦПК України при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією із сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий.

Згідно із Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 01.03.2013р., №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», п. 3, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) (далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі -ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі -КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно до ч.2 ст. 30 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Судом встановлено, що позивачем по справі є фізична особа, яка заявляє вимоги про визнання недійним договір про відступлення права вимоги, укладений між двома юридичними особами, в якому позивач по справі виступає як боржник і предметом договору між відповідачами по справі є право грошової вимоги до боржника (позивача по справі) за кредитними договорами, що були укладені між ОСОБА_3 та банківською установою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності звертаються за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ.

Тобто, оскільки ОСОБА_3 звертається до суду в якості фізичної особи, його позовні вимоги є спором про захист його порушених прав та інтересів, що виникають із цивільних правовідносин, тому суд приходить до висновку, що підстав для закриття провадження по справі з мотивів викладених представником відповідача, у суду відсутні.

Щодо заявлених позивачем позовних вимог про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 19.03.2014 року б/н, що був укладений між ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» та ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА», суд прийшов до наступного.

Частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно вимог статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч.1,3,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину

має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в моменту вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою і шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ч.1 ст.227 ЦК України).

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимоги про визнання правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь - якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її право чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

З матеріалів справи вбачається, що предметом вищезазначених договір було право грошової вимоги до боржника (позивача по справі) станом на дату відступлення прав вимоги за кредитними договорами щодо погашення заборгованості по кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, неустойок та інших платежів, визначених кредитними договорами, тобто укладання договорів про відступлення права вимоги від 19.03.2014 року впливало на права та законні інтереси ОСОБА_3, як боржника.

Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.512 та ст.514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У відповідності до вимог ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Між тим, згідно зі ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Отже, факторинг передбачає наявність одночасно трьох умов:

- первинний кредитор поступається новому кредиторові грошовою вимогою в цілях здобуття фінансування;

- новий кредитор сплачує первинному кредитору, як компенсацію певну грошову суму (фінансування);

- новий кредитор отримує плату за користування грошовими коштами, наданими первинному кредиторові. Способи визначення доходу нового кредитора можуть бути самими різними - знижка з вартості боргу, відсотки, комісійні, їх поєднання.

Згідно із ч. 3 ст. 1079 ЦК України, фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових установ відносить: юридичну особу, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо

визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

Таким чином, у випадку правової конструкції договору факторингу має місце двостороннє зобов'язання сторін (з однієї сторони - надання грошових коштів у розпорядження, а з другої сторони - відступлення права грошової вимоги та здійснення оплати). У той же час, правова конструкція заміни кредитора у зобов'язанні (цесії), наявності будь-якого зустрічного зобов'язання, як то надання грошових коштів, сплати винагороди за відступлення права вимоги тощо, не передбачає.

Враховуючи оплатний характер оскаржуваного договору згідно із п. 3.1., посилання позивача на характер вказаного договору як договору факторингу є підставним.

Зазначене тягне за собою необхідність набуття відповідачем ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА» статусу фінансової установи, що мало б передувати укладенню такого договору.

Як вбачається з довідки Головного управління статистики у Харківській області від 12.05.2014 року №06/3-11/2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «АМКОРД Україна» (код 37459790) за КВЕД -2010 здійснює наступні види діяльності - ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; виробництво готових текстильних виробів, крім одягу; оптова торгівля текстильними товарами; надання в оренду машин, устаткування та товарів, н.в.і.у; неспеціалізована оптова торгівля; установлення та монтаж машин і устаткування.

Тобто, в переліку видів діяльності ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА» не уповноважена надавати фінансові послуги.

В судовому засіданні представник відповідача не заперечував, що «АМКОРД УКРАЇНА» не є фінансовою установою.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач ОСОБА_3 як на підставу для задоволення заявленого ним позову знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а його позовні вимоги щодо визнання договору відступлення права вимоги від 19.03.2014 року б/н, що був укладений між ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» та ТОВ «АМКОРД УКРАЇНА» недійсним ґрунтуються на наданих до суду доказах та положеннях, передбачених ЦК України, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними, а тому підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України, з відповідачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп. у частковому порядку.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 8,14,15, 57, 60, 201, 202, 203 ЦПК України, ст.ст. 8, 41 Конституції України, ст. ст. 15,16, 512, 514, 1077,1079 ЦК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю

«АРМА ФАКТОРИНГ», Товариства з обмеженою відповідальністю «АМКОРД УКРАЇНА», про визнання недійсним договору відступлення права вимоги - задовольнити.

Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 19 березня 2014 року б/н, що укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «АРМА ФАКТОРИНГ» (код ЄДРПОУ 32487273) та товариством з обмеженою відповідальністю «АМКОРД УКРАЇНА» (код ЄДОПОУ 37459790), за яким товариством з обмеженою відповідальністю «АМКОРД УКРАЇНА» набуло право вимоги заборгованості за кредитними договорами від 01 листопада 2007 року №010-2/07/1-1168-07, від 20 грудня 2007 року №010-2/07/1-1341-07 до ОСОБА_3.

Стягнути в частковому порядку з товариства з обмеженою відповідальністю «АРМА ФАКТОРИНГ» (код ЄДРПОУ 32487273) та товариства з обмеженою відповідальністю «АМКОРД УКРАЇНА» (код ЄДОПОУ 37459790) на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 121,80 грн. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти дні з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 20 травня 2014 року.

Суддя Н.В. Якуша