Ухвала

від 21.08.2014 по справі 810/3821/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2014 року м. Київ К/800/17608/14

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Вербицької О.В., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2014 року

у справі № 810/3821/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ін-Комбуд»

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції

Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових

повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ін-Комбуд» (надалі також - ТОВ «Ін-Комбуд», позивач) звернулося до суду з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 20 березня 2013 року № 0003312220 та № 0003322220.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2014 року апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року - без змін.

В касаційній скарзі Бориспільська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить вказану постанову Київського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2014 року скасувати та ухвалити рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою донарахування податку на додану вартість згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 20 березня 2013 року № 0003312220 та № 0003322220, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 6 лютого 2013 року № 55/22-2/33416025, про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження ПДВ в сумі 253 978,34 грн., а саме за грудень 2011 року в сумі 253 978, 34 грн.; підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України у зв'язку з чим занижено суму податку на прибуток у розмірі 292 075,00 грн., а саме за II-IVквартал 2011 року - 292 075, 00 грн.

Вказані висновки відповідача грунтуються на тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість та до витрат витрати, що виникли за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій з ПП «Строймонтаж ЛМЛ». При цьому податковий орган посилався на неможливість здійснення контрагентом - постачальником ТОВ «Строймонтаж ЛМЛ» господарських операцій.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу , на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу , з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу .

Пунктом 138.2 статті 138 вказаного Кодексу визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому, під час дослідженні факту здійснення господарської операції повинні досліджуватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22 жовтня 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (Підрядник) та ТОВ «Архітектурно-будівельна компанія «Інтеб» (Замовник) укладені договори щодо оздоблення та благоустрою «Центру відпочинку та здоров`я» за адресою: село Нові Петрівці, вулиця Івана Франка.

Також позивачем був укладений договір підряду від 15 вересня 2011 року № 150911 з ТОВ «Укргідроспецбуд» (Замовник), де позивач виступав Підрядником з виконання робіт на об'єкті за адресою: село Нові Петрівці, вулиця Івана Франка, 19, відповідно до проектної документації.

З метою належного виконання зазначених договорів між позивачем (Генпідрядник) та ПП «Строймонтаж ЛМЛ» (Субпідрядник) був укладений договір субпідряду від 1 листопада 2011 року № СП01/11-11, згідно з яким, субпідрядник приймає на себе зобов'язання по виконанню, у відповідності з характеристикою об'єкта та в погоджених сторонами об'ємах, цегляної кладки, передбачених даним договором та свідчить, що він має всі необхідні ліцензії та дозволи для проведення робіт, що є предметом цього договору. Об'єктом виконання робіт є фізкультурно-оздоровчий комплекс, який знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, село Нові Петрівці, вулиця Івана Франка, 19. Субпідрядник зобов'язується виконати роботи, передбачені даним договором, у повному обсязі та передати генпідряднику шляхом підписання сторонами Актів про прийняття робіт. Генпідрядник зобов'язується прийняти виконані роботи, передбачені даним договором на підставі документів, зазначених у пункту 2.3 даного договору, та оплатити їх у повному обсязі, відповідно до умов цього договору тощо.

На підставі доказів, (податкові накладні, копії платіжних доручень, акти про прийняття робіт тощо), оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача, та підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Строймонтаж ЛМЛ».

При цьому, згідно встановлених судами попередніх інстанцій обставин, придбані позивачем у ПП «Строймонтаж ЛМЛ» послуги з виконання будівельних робіт в подальшому були використані у власній господарській діяльності, що підтверджується наданими позивачем договорами підряду.

На момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податків, установчі документи позивача або його контрагентів не визнані в судовому порядку недійсними та відсутній вирок суду щодо можливих зловживань з боку їх посадових осіб.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів зроблено правильний висновок про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами та дотримання позивачем норм податкового законодавства при відображенні в податковому обліку господарських операцій з ПП «Строймонтаж ЛМЛ».

Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності.

При цьому, Вищий адміністративний суд України вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримання позиції, вказаної у рішенні Європейського Суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», та відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки та заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача, що свідчать про дотримання останнім вимог податкового законодавства.

Таким чином, юридично правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що податкові повідомлення-рішення № 0003312220 та 0003322220 від 20 березня 2013 року прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За правилами статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області відхилити, постанову Київського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 2391 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: О.В. Вербицька

М. В. Сірош