Постанова

від 27.08.2014 по справі 910/11614/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2014 р. Справа№ 910/11614/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Залерцов М.О. - представник, дов. № 14 від 13.06.2014;

від відповідачів: 1. ОСОБА_3 - адвокат, дов. б/н від 28.08.2013;

2. Король О.М. - представник, дов. № 91/2013/13/31-23 від 31.12.2013;

від третьої особи: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Житлово-будівельного кооперативу "Домобудівельник-2"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014

у справі № 910/11614/13 (суддя Прокопенко Л.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Домобудівельник-2",

Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

третя особа Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр"

про стягнення заборгованості в розмірі 879 569,78 грн.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 30.07.2014 склад колегії суддів змінено.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судових засіданнях 23.06.2014 та 30.07.2014 оголошувалась перерва до 30.07.2014 та 13.08.2014, відповідно, а ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/11614/13 відкладено на 27.08.2014.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 у справі № 910/11614/13 позов задоволено частково, з першого відповідача на користь позивача підлягає стягненню 450 679,12 грн. основного боргу, 448,85 грн. пені, 90 135,82 грн. штрафу, 2 841,62 грн. інфляційної складової боргу, 9 870,62 грн. 3% річних, 11 082,58 грн. судового збору; в іншій частині відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що суд дійшов висновків про неможливість встановлення лічильників на кожний ЖБК окремо; вчинення відповідачем дій по частковій оплаті за надані послуги свідчить про визнання ним свого боргу, тому строк позовної давності в цій частині пропущений не був; дослідивши матеріали справи, надані позивачем докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, в розмірі 450 679,12 грн.; зважуючи на норми законодавства, умови укладеного сторонами правочину, провівши перерахунок сум, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 448,85 грн. пені, 90 135,82 грн. штрафу та 2 841,62 грн. інфляційної складової боргу, 9 870,46 грн. 3% річних за період з 04.2010 по 03.2013.

В апеляційній скарзі перший відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 у справі № 910/11614/13 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, судом не досліджено причетність сторони за договором № 00920/4-14 до позивача; необґрунтовано не взято до уваги той факт, що в договорі № 00920/4-14 від 22.01.1993 не зазначено про надання та оплату такої послуги, як вода, яка йде на підігрів гарячої води; не з'ясовано того, що акти про зняття показань з водолічильника, яким позивач підтверджує позовну вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за кодом 3-50089, не повинні прийматися як належні докази, оскільки показання водолічильника знімалися у присутності абонента 3-51001 "КП "Житлорембудсервіс 205", тобто в присутності представника іншої юридичної особи, ніж тієї, до якої заявлені позовні вимоги; судом не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме: ч.1 ст.26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст.257 ГК України.

Посилаючись на рішення Господарського суду міста Києва у справі № 35/130, скаржник стверджує про порушення норми ст.35 ГПК України.

Скаржник вважає, що судом безпідставно і необґрунтовано застосовано норму ст.264 ЦК України. Також скаржник стверджує про те, що відповідно до розрахунку на цей час заборгованість відсутня.

30.07.2014 першим відповідачем подано письмове додаткове пояснення до апеляційної скарги та 26.08.2014 подано документи, у зв'язку із помилкою щодо номеру договору, зазначеному в клопотанні, поданому суду першої інстанції 13.08.2013 і ненаданням додаткової угоди від 02.01.2010 до договору № 1000, укладеного із третьою особою.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на те, що бойлер знаходиться на балансі першого відповідача, а саме у ЖБК "Дельфін", що є субабонентом першого відповідача; як вбачається із розгорнутого розрахунку позовних вимог та не заперечується першим відповідачем, протягом спірного періоду перший відповідач здійснював часткову оплату наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення, отже, можна дійти висновку, що перший відповідач вчинив дії, які свідчать про визнання ним свого боргу перед позивачем, що свідчить про переривання строку позовної давності.

20.08.2014 позивачем надано письмове пояснення та документи відповідно до ухвали Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 у справі № 910/11614/13.

Другий відповідач у відзиві на апеляційну скарги, зокрема, посилається на те, що першим відповідачем не проводяться і не можуть проводитись оплати другому відповідачу послуг з постачання холодної води, яка в подальшому використовується для підігріву, а за питну воду, яка використовується для приготування гарячої води, відповідач сплачує позивачу; у відомостях основних засобів СВП "Київські теплові мережі" ПАТ "Київенерго" відсутні дані стосовно теплового пункту (котельні, бойлера), який використовується для підігріву води, що постачається до об'єктів ЖБК Домобудівельник-2", у зв'язку з тим, що на баланс даний тепловий пункт не приймався та за даними ПАТ "Київводоканал" перебуває на балансі або обслуговуванні ЖБК "Дельфін".

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідачів, враховуючи доводи відзивів на апеляційну скаргу, письмові пояснення, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 722 007,29 грн., інфляційних втрат в розмірі 2 841,62 грн., трьох процентів річних у розмірі 9 870,46 грн., штрафу в розмірі 144 401,56 грн., пені в розмірі 448,85 грн., судового збору.

13.08.2013 відповідачем до Господарського суду міста Києва подано заяву про застосування позовної давності.

Як вбачається із матеріалів справи, 22.01.1993 між Підприємством по експлуатації водомірного господарства та збуту води "Водозбут" та відповідачем укладено договір № 00920/4-14 на відпуск води та послуги каналізації.

На підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 20.07.2001 № 359 Державне комунальне об'єднання "Київводоканал" було перетворено у Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Згідно із наказом Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" № 207 від 18.12.2001 "Про структуру ВАТ "АК "Київводоканал" Підприємство по експлуатації водомірного господарства та збуту води "Водозбут" реорганізовано в Розрахунковий департамент, який є його правонаступником.

Із Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 768385 вбачається, що найменування Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" ідентифікаційний код 03327664 було змінено на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" ідентифікаційний код 03327664.

Згідно із п. 1.1 договору № 00920/4-14 позивач, за договором постачальник, зобов'язується забезпечити першому відповідачу, за договором абоненту, постачання питної води та прийняти від першого відповідача каналізаційні стоки, а перший відповідач - сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування комунальним водопроводом та каналізацією в м. Києві, затвердженими рішенням виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 13.01.1986 № 24.

Пунктом 2.1 договору № 00920/4-14 передбачено, що позивач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.

Відповідно до п. 2.2 договору № 00920/4-14 перший відповідач, зокрема, сплачує вартість наданих послуг за тарифами позивача, узгодженими з власником водопровідно-комунальних споруд міста.

Кількість води, що подається позивачем та використовується першим відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем; зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача спільно з представником першого відповідача (п. 3.1 договору № 00920/4-14).

Пунктом 3.5 договору № 00920/4-14 встановлено, що перший відповідач розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених позивачем у платіжній вимозі.

Строк дії договору: з 22.01.1993 по 31.12.1993 (п. 5.1 договору № 00920/4-14); договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії (п. 5.2 договору № 00920/4-14).

Як вказує позивач у позовній заяві, станом на 12.06.2013 заборгованість першого відповідача перед позивачем за надані з 01.12.2001 по 31.03.2013 послуги з водопостачання та водовідведення становить 722 007,29 грн.

Надання позивачем послуг згідно із договором № 00920/4-14 підтверджується копіями документів, а саме: актів про зняття показань з приладів обліку за вказаний період, розшифровок рахунків відповідача, платіжних вимог-доручень, розшифровок по дебету у розрізі споживачів за вказаний період, наявних у матеріалах справи.

18.10.2008, у зв'язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 за № 190 (далі - Правила № 190), втратили чинність Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

Пунктами 3.1, 3.7, 3.9 Правил № 190 встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку; розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору; рахунки за воду і за скидання стічних вод до мережі водовідведення виписуються виробником споживачам; якщо субспоживач має особисті рахунки, то він розраховується за питну воду та скидання стічних вод з виробником; розподіл суми рахунку між субспоживачами, на яких не відкрито окремих особових рахунків, здійснюється споживачами самостійно.

Відповідно до п. 3.13 Правил № 190 суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення; обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності; обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Таким чином, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Як вбачається з наданого до матеріалів справи 29.01.2014 розгорнутого розрахунку позовних вимог (а.с. 91, т. ІІ), до загальної заборгованості в сумі 722 007,29 грн., за період з 01.12.2001 по 31.03.2013, окрім вартості послуг з водопостачання та приймання каналізаційних стоків для потреб холодного водопостачання по коду 4-686 включена сума заборгованості за питну воду, яка йде на виготовлення гарячої води по коду 4-50686.

Другий відповідач у поясненні від 09.04.2014 за № 93/12/1924 з приводу відсутності перебування теплових пунктів на балансі ПАТ "Київенерго" повідомив, що у відомостях основних засобів СВП "Київські теплові мережі" ПАТ "Київенерго" відсутні дані стосовно теплового пункту (котельні, бойлера), який використовується для підігріву води, що постачається до об'єктів першого відповідача - ЖБК "Домобудівельник-2" у зв'язку із тим, що на баланс даний тепловий пункт не приймався та за даними позивача перебуває на балансі або обслуговуванні ЖБК "Дельфін".

Як вбачається із схеми водопостачання житлових будинків, які належать першому відповідачу, ЖБК "Райдуга", ЖБК "Дельфін" і ЖБК "Автобус" ХВ+ГВ і ХВ на підігрів, доданої позивачем до заперечення на відзив першого відповідача № 655 від 29.10.2013 (а.с. 69, т. ІІ), індивідуальний тепловий пункт знаходиться в будинку ЖБК "Дельфін", який є субабонентом першого відповідача.

В п.п. в) п. 2.2 договору № 00920/4-14 встановлено, що перший відповідач представляє перелік об'єктів, у тому числі субабонентів, яким подається вода (приймаються стоки) відповідно до додатків № 1 і № 2, які є невід'ємною частиною договору.

Першим відповідачем було представлено додатком № 1 до договору дислокацію житлового фонду станом на січень 1993р., до якого увійшли, окрім першого відповідача, житлово-будівельні кооперативи: "Дельфін", "Автобус", "Райдуга" та у якому зазначені послуги з постачання: холодної води; гарячої води (а.с. 71, т. ІІ).

Як вбачається із матеріалів справи, 02.01.2009 між першим відповідачем та третьою особою укладено договір № 1001 про надання послуг, згідно з п. 1.1, п.п. 1.1.1 якого, перший відповідач, за договором замовник, доручає та оплачує, а третя особа, за договором виконавець, приймає на себе зобов'язання надавати послуги по обробці, розщепленню та перерахуванню платежів населення за житлово-комунальні послуги, які надійшли на розподільчий рахунок третьої особи за надані першим відповідачем та підприємствами-виробниками житлово-комунальні послуги; розщеплення платежів населення здійснюється третьою особою згідно із наданими першим відповідачем дислокацією будинків та відомостей про реквізити підприємств-виробників комунальних послуг, баз даних нарахувань за фактично спожиті житлово-комунальні послуги по квартиронаймачам та власникам житла (а.с. 70, т. І).

Згідно із п. 3.2 договору № 1001 зарахування коштів на поточні рахунки першого відповідача та підприємств-виробників комунальних послуг третя особа здійснює на наступний робочий день після розщеплення коштів, отриманих від квартиронаймачів та власників житла за житлово-комунальні послуги на розподільчий рахунок третьої особи.

Третьою особою надано до матеріалів справи № 910/11614/13 відомості про кошти, які були перераховані із розподільчого рахунку третьої особи на рахунок першого відповідача від мешканців ЖБК "Райдуга", ЖБК "Дельфін" за споживання послуг водопостачання та водовідведення. Також на підтвердження цих відомостей третьою особою надано копії платіжних доручень за спірний період часу (а.с. 126-154, т. ІІ).

Із вказаних копій платіжних доручень вбачається, що за період із січня 2009р. по січень 2013р. на рахунок першого відповідача були перераховані, у тому числі, й кошти у рахунок оплати послуг по постачанню холодної води, яка йде на підігрів.

Слід зазначити, що 25.06.2003 між першим відповідачем та третьою особою було укладено договір № 1000 на виконання робіт, яким передбачено вартість і порядок розрахунків між сторонами за цим договором за виконані третьою особою роботи.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача плати за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).

Як вбачається із розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, сума заборгованості у розмірі 722 007,29 грн. складається із заборгованості станом на 01.12.2001 - 284 489,10 грн., та заборгованості за період, зазначений позивачем у позовній заяві, а саме: з 01.12.2001 по 31.03.2013 у розмірі 437 518,19 грн.

Відповідачем до апеляційної скарги додано рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2004 у справі № 35/130, яким встановлено, що позивач звернувся з позовом про стягнення з першого відповідача 218 973,66 грн. заборгованості за договором № 00920/4-14 на відпуск води та послуги каналізації від 22.01.1993, в тому числі 189 002,20 грн. основного боргу, 1 332,46 грн. пені, 28 639,00 грн. інфляційних втрат, крім того, 1 700,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. - на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Також встановлено те, що внаслідок невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, заборгованість перед позивачем за надані послуги згідно із договором № 00920/4-14 від 22.01.1993 в період з лютого 2001р. станом на 01.02.2004 з урахуванням періоду, коли не працював водолічильник, становить 108 709,19 грн., яка на день вирішення спору в суді в добровільному порядку погашена не була.

Зазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2004 у справі № 35/130 стягнуто з першого відповідача на користь позивача 108 709,13 грн. основного боргу, 843,88 грн. витрат по сплаті державного мита, 58,58 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Оскільки є рішення господарського суду, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, то згідно із п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 189 002,20 грн. підлягає припиненню.

Як свідчить розрахунок позивача, доданий до позовної заяви, позивачем до суми основного боргу також включено суму боргу в розмірі 284 489,10 грн., яка утворилась станом на 01.12.2001.

У подальшому, в розгорнутому розрахунку позовних вимог (а.с. 91, т. 2) позивачем зазначено борг станом на 01.04.2010 у розмірі 599 569,92 грн.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Однак, позивачем відповідно до ухвали Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 у справі № 910/11614/13 не надано розгорнутий розрахунок вищезгаданої суми боргу.

Таким чином, проаналізувавши наявні у справі розрахунки позивача та підтверджуючі документи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не обґрунтовано наявність заборгованості у першого відповідача перед позивачем в розмірі 220 882,33 грн.

Отже, у період з грудня 2001р. по березень 2013р. є підтвердженою матеріалами справи заборгованість першого відповідача перед позивачем у розмірі 312 122,76 грн., яка утворилась у межах місяців: листопад 2011р. - березень 2013р.

Відповідачем не здійснено повної оплати за надані позивачем послуги згідно із договором № 00920/4-14, доказів сплати позивачу заборгованості у розмірі 312 122,76 грн. відповідачем не надано.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги згідно із договором № 00920/4-14 саме у розмірі 312 122,76 грн., є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно із п.п. 4.2-4.3 договору № 00920/4-14 за безпідставну відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 20% суми, від оплати якої він відмовився; крім того, позивач має право до сплати відповідачем заборгованості припинити подачу води та приймання стоків; за несвоєчасну оплату платіжної вимоги відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 1% від суми платежу за кожний день прострочення.

Позивачем надано до матеріалів справи копії платіжних вимог-доручень.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У пункті 12.3 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 № 65, зазначено, що розрахунки за воду здійснюються в такому порядку і в такі строки: а) з підприємствами (за винятком ЖЕО), як правило, один раз на місяць; проте Водоканал має право вести розрахунки в порядку: попередньої оплати, суму якої Водоканал визначає за об'ємами водоспоживання та водовідведення у минулому місяці, з остаточним розрахунком по закінченні місяця; планових платежів з періодичністю, передбаченою договором сторін (додаток № 4), з остаточним розрахунком по закінченні місяця; б) з житлово-експлуатаційними організаціями та ЖЕК - один раз на місяць, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Пунктом 3.7 Правил № 190 встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Отже, враховуючи норму ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, п. 3.7 Правил № 190, у відповідача, як споживача послуг за договором № 00920/4-14, був обов'язок оплачувати послуги щомісячно, тобто, за спожиті послуги у поточному місяці - не пізніше кінця місяця, наступного за звітним.

Таким чином, враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем є підтвердженою матеріалами справи саме у розмірі 312 122,76 грн., беручи до уваги п. 4.2 договору № 00920/4-14, розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на користь відповідача становить суму 62 424,55 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором № 00920/4-14, фактичний розмір заборгованості, апеляційний господарський суд, здійснивши власний розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості, вважає, що правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача, є суми пені, інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 194,04 грн., 1 228,43 грн. та 4 266,99 грн., відповідно.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Позивачем до матеріалів справи надано копії актів про зняття показань з приладу обліку, у яких зазначено про те, що ці акти складені у присутності представника абонента - першого відповідача.

Скаржник, посилаючись на складання актів про зняття показань з водолічильника у присутності представника іншої юридичної особи, не навів переліку таких актів та, відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, не надав доказів наявності підстав для застосування інших, конкретних розмірів наданих послуг у конкретний період часу, враховуючи умови договору.

Із матеріалів справи не вбачається наявності порушень ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 № 1875-ІV та ст. 257 ГК України.

Згідно із ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Проте, обставини справи, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2004 у справі № 35/130 є іншими, ніж у справі № 910/11614/13, тому підстави для застосування у цій справі висновків щодо обставин справи № 35/130, відсутні.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

13.08.2013 першим відповідачем до суду першої інстанції подана заява про застосування позовної давності за вимогами про стягнення боргу в заявленій позивачем сумі 722 007,29 грн., у якій перший відповідач просив застосувати загальну спеціальну давність три роки, передбачену статтею 257 ЦК України.

Як свідчать матеріали справи, вимоги позивача про стягнення 220 882,33 грн. основного боргу є безпідставними, тому задоволенню не підлягають, а щодо позовних вимог про стягнення 312 122,76 грн. основного боргу, то, як вбачається із розрахунку позивача, та враховуючи строк подання позову до суду - 12.06.2013, позовна давність за цими позовними вимогами не спливла.

Слід зазначити, що особливістю розрахунку позивача є плинний характер його складових частин увесь період розрахунку, а фактично борг у розмірі суми, яка підлягає стягненню - 312 122,76 грн., утворився за період з листопада 2011р. по березень 2013р., тобто у межах позовної давності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, часткового скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення.

Керуючись ст.ст. 80, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Домобудівельник-2" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 у справі № 910/11614/13 скасувати частково і прийняти нове рішення.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Домобудівельник-2" (02152, м. Київ, Дніпровський район, просп. Павла Тичини, буд. 1; ідентифікаційний код 22885720) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, Печерський район, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код 03327664) 312 122,76 грн. основного боргу, 194,04 грн. пені, 62 424,55 грн. штрафу, 1 228,43 грн. інфляційних нарахувань на суму боргу, 4 266,99 грн. 3% річних, 7 604,74 грн. судового збору.

Провадження у справі, у частині позовних вимог про стягнення 189 002,20 грн. основного боргу, припинити.

В решті позову відмовити.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, Печерський район, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код 03327664) на користь Житлово-будівельного кооперативу "Домобудівельник-2" (02152, м. Київ, Дніпровський район, просп. Павла Тичини, буд. 1; ідентифікаційний код 22885720) 1 737,39 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

6. Повернути Житлово-будівельному кооперативу "Домобудівельник-2" (02152, м. Київ, Дніпровський район, просп. Павла Тичини, буд. 1; ідентифікаційний код 22885720) з Державного бюджету України 3 255,95 грн. судового збору, надмірно сплаченого згідно із платіжним дорученням № 548 від 05.05.2014, оригінал якого залишається у матеріалах справи № 910/11614/13.

7. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

8. Справу № 910/11614/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Л.Г. Сітайло

В.І. Рябуха