Постанова

від 04.12.2006 по справі 13/517-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

13/517-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2006 р.                                                           Справа № 13/517-06  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  ,  

при секретарі Казакова О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Трегубов О.В.

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3783С/3-7) на рішення господарського суду Сумської області від 18.09.06 р. по справі № 13/517-06

за позовом ТОВ "Агрометекспорт" м. Одеса

до ТОВ "Сумиеко-Ресурс" м. Суми

про стягнення 25575,29 грн.

встановила:

В серпні 2006 р. позивач –ТОВ „Агрометекспорт”, м. Суми звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача –ТОВ „Сумиеко-Ресурс” м. Суми 25575,29 грн. заборгованості за отриманий товар, 1254,66 грн. пені, 197,63 грн. пені, 500 грн. адвокатських послуг, пов”язаних з розглядом справи в господарському суді, а також судові витрати.

Рішенням господарського суду Сумської області від 18.09.2006 р. (суддя Коваленко О.В.) по справі № 13/517-06 позовні вимоги задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 23370 грн. боргу, 1254,66 грн. пені, 253 грн. інфляційних збитків, 197,63 грн. –3% річних, 250,74 грн. держмита, 115,69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з тих підстав, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем доведена останнім належним чином і відповідач не надав жодного доказу її відсутності; що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за надані адвокатські послуги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано доказів сплати за надані адвокатські послуги та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його необгрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В обгрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що господарський суд, на його думку, безпідставно розглянув справу без участі його представника, в зв”язку з чим відповідач був позбавлений можливості надати докази часткового погашення заборгованості перед позивачем; що з урахуванням часткового погашення заборгованості відповідач визнає заборгованість перед позивачем в сумі 15370 грн., і саме відповідно від вказаної суми, на думку відповідача, повинна розраховуватись сума пені; що господарським судом безпідставно застосовані норми ст. 625 ЦК України та ін.

Крім того, в доповненнях до апеляційної скарги відповідач звертає увагу суду на те, що ним на момент прийняття оскаржуваного рішення вже була частково погашена заборгованість в сумі 24070 грн., в зв”язку з чим, його заборгованість на даний момент складає 12000 грн., і саме від цієї суми, на думку відповідача, повинна нараховуватись пеня.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення господарський суд приймав на підставі наданих сторонами документів, а відповідач, на думку позивача, не був позбавлений подавати на свій розсуд всі необхідні докази в обгрунтування своїх заперечень стосовно заявлених позивачем позовних вимог; що розмір пені та інфляційних збитків нарахований в читкій відповідності до вимог цивільного законодавства України та ін.

Відповідач в судове засідання не з”явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, хоча належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання,  про причини неявки не повідомив.  

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, відповідно до умов укладеного між сторонами договору поставки №38-02/06 від 10.02.2006 р. позивач поставив відповідачу 20 тон крупи рисової на загальну суму 36070 грн.

Пунктом п.5.1. зазначеного договору передбачено обов”язок відповідача на протязі 1 банківського дня з моменту відвантаження товару на склад позивача здійснити оплату в сумі 10 000 грн., та ще 26 070 грн. на протязі 9 банківських днів з того ж моменту.

Позивач, передавши відповідачу товар у власність, належним чином виконав свої договірні зобов”язання. Даний факт підтверджується накладною від 14.02.2006 р., та довіреністю на отримання товару від 14.02.2006 р.

Однак відповідач на порушення умов договору розрахувався з позивачем частково, в зв”язку з чим позивач листом № 04-01 від 21.04.2006 р., надісланим на адресу відповідача, вимагав у останнього погашення заборгованості в сумі 23370 грн. та пені в сумі 611,48 грн., однак вказана вимога на момент порушення господарським судом провадження по даній справі була залишена відповідачем без задоволення.  

Як вбачається з матеріалів справи, господарський суд виносячи оскаржуване рішення виходив з того, що відповідачем на момент прийняття рішення не надано доказів сплати заборгованості в сумі 23370 грн.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  не повністю відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно   до   ст.   193   Господарського   кодексу   України   сторони   повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових  актів,  договору,  а також  кожна сторона  повинна вжити  усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, відповідач до винесення рішення господарським судом платіжними дорученнями № 48 від 08.09.2006 р. та № 80 від 15.09.2006 р. додатково здійснив часткову оплату за отриманий товар, всього на суму 8000 грн. З урахуванням вказаного, а також того, що оплата відбувалася до прийняття господарським судом оскаржуваного рішення; що позивач факт отримання коштів від відповідача не заперечує, заборгованість відповідача перед позивачем складає 15370 грн., і саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Не можуть бути прийняті удом до уваги в якості належного доказу часткової сплати відповідачем заборгованості іншими платіжними дорученнями оскільки вони були враховані господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення.

Отже, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стянення пені в сумі 1254,66 грн., оскільки п. 9.1 спірного договору передбачено сплату винною стороною пені в розмірі подвійної ставки НБУ від суми зобов”язання за кожний день прострочки, і вказана пеня нарахована позивачем на 01.07.2006 р., тобто до початку здійснення позивачем часткового погашення заборгованості платіжними дорученнями № 48 від 08.09.2006 р. та № 80 від 15.09.2006 р.

Відповідно до п. 2 ст. 625 чинного ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції також правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 253 грн. інфляційних збитків та 197,63 –3% річних. Вказані виплати також нараховані позивачем станом на 01.07.2006 р., тобто до моменту здійснення позивачем часткового погашення заборгованості вищезгаданими платіжними дорученнями.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України при частковому задоволенні позову, витрати, які пов”язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вкаране, держмито за подання апеляційної скарги в сумі 15 грн. підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.   

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його зміни.

Керуючись ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 11.09.2006 р. по справі № 13/517-06 змінити.

В частині стягнення 8000 гргн. Боргу рішення скасувати та припинити провадження у справі в цій частині.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агромегекспорт” (65045, м. Одеса, вул. В. Арнаутська, 72/74, оф. 75, код 31368682)  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Сумиеко-Ресурс” (40034, м. Суми, пр. М. Лушпи, 23, кв. 207, код 33389683) 15 грн. держмита по скарзі.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді