Постанова

від 26.08.2014 по справі 916/832/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2014 р.Справа № 916/832/14 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого Єрмілова Г.А.

Суддів : Воронюка О.Л.

Лашина В.В.

(склад судової колегії сформовано розпорядженням голови суду №1159 від 12.06.2014р.)

при секретарі Максіміхіній Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Березнякової І.В, за довіреністю №01-36/27 від 09.01.2014р.

від відповідача - Жекової Ю.Ю., за довіреністю б/н від 06.05.2014р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення господарського суду Одеської області від 20.05.2014 року

у справі №916/832/14

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до ТОВ "СІБУС"

про стягнення неустойки у сумі 252 015,76грн.

Відповідно до ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався на 26.08.2014р.

Ухвалою суду від 12.08.2014р. термін розгляду апеляційної скарги продовжено до 02.09.2014р., на підставі стст.69,102 ГПК України.

Відповідно до ст.4 4 ГПК України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року позивач, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ "НАДІЯ" (правонаступником якого є ТОВ «СІБУС») про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 385143,84грн.

Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст.785 ЦК України. Департамент зазначав, що відповідач безпідставно займав нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 313,6кв.м, що знаходиться за адресою м. Одеса, вул. пров. Інтернаціональний, 1 після розірвання в судовому порядку договору оренди цього приміщення №45/7 від 18.06.2004р. (відповідне судове рішення було винесено 01.04.2009р.), і був виселений лише 20.12.2012р.

Отже, позивач просив стягнути з ТОВ «СІБУС» неустойку у сумі 385143,84грн. обчислену за період з 01.01.2010р. по 20.12.2012р.

Заявою від 20.05.2014р. позивач зменшив розмір позову до 252015,76грн., оскільки, за новим розрахунком, спірна сума неустойки має обраховуватись з 01.02.2011р. по 20.12.2012р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.05.2014р. (суддя Гут С.Ф.) в задоволенні позову відмовлено з мотивів необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.

Крім того, постановляючи рішення, місцевий господарський суд за заявою ТОВ «СІБУС» та на підставі ч.3 ст.267 ЦК України застосував позовну давність, і дійшов висновку, що позивачем був пропущений трирічний строк для звернення із відповідним позовом.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Департамент комунальної власності Одеської міської ради подав апеляційну скаргу , в якій просив рішення від 20.05.2014р. скасувати, а позов задовольнити, посилаючись на порушення судом І інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що:

- господарський суд невірно застосував положення ст.261 ЦК України щодо застосування позовної давності за вимогою наймодавця про сплату неустойки в разі невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі. На думку позивача, прострочення сплати неустойки за користування річчю є окремим майновим зобов'язанням , та позовна давність до таких вимог повинна обчислюватись окремо стосовно кожного строку виконання окремих зобов'язань (п.4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів». У даному випадку строк позовної давності було порушено лише щодо стягнення боргу за період з 01.02.2011р. по 05.03.2011р., оскільки позов було подано до суду 05.03.2014р.

- спірне нежитлове приміщення було повернуто орендодавцю саме 20.12.2012р., а його невикористання орендарем протягом 2009-2012рр. не має принципового значення та не підтверджується матеріалами справи. Більш того, відповідно до акту опису державного виконавця на території, розташованій адресою м. Одеса, пров. Інтернаціональний, 1, знаходився автомобіль VOLVO, ВН6840АІ, а у приміщенні були виявлені також верстати та інші металеві прилади. Тобто, факт використання об'єкту комунальної власності у якості складу можна вважати підтвердженим.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «СІБУС» просить залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін наполягаючи на тому, що:

- п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р., на який посилається позивач, розповсюджується на правовідносини, зобов'язання по котрим виникли з договорів чи інших правочинів. Однак позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо сплати неустойки виникли на підставі акту цивільного законодавства, а саме ч.2 ст.785 ЦК України, і початок перебігу строку позовної давності за відповідною вимогою визначається за загальним правилом ч.1 ст.261 ЦК України;

- орендоване приміщення було повернуто у 2009 році не за актом приймання - передачі, а в такій самій формі як і було отримано, тобто шляхом його фактичного звільнення. Власник переліченого у акті державного виконавця від 20.12.2012р. майна не встановлений, і кому це майно належить, відповідачеві невідомо.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Одеської області від 01.04.2009р. по справі №12/32-09-723 розірвано договір оренди №45/7 від 18.06.2004р., укладений між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та ТОВ "Надія"; виселено відповідача з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 313,6кв.м, що знаходиться за адресою м. Одеса, пров. Інтернаціональний, 1, на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради; стягнуто з ТОВ "Надія" на користь позивача 2400грн. -орендної плати, 565грн. -пені, 187грн. -витрат на оплату державного мита; 118грн. -витрат на ІТЗ судового процесу.

Господарським судом Одеської області були видані відповідні накази, які пред'явлені до примусового виконання до Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Відповідно до ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як вбачається з акту державного виконавця, 20.12.2012р. ТОВ "НАДІЯ" було виселено з орендованого приміщення.

У березні 2014 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області про стягнення з відповідача (з урахуванням уточнень) неустойки у розмірі 252015,76грн. за період з 01.02.2011р. по 20.12.2012р.

Проаналізувавши позовні вимоги Департаменту, судова колегія вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

По-перше, з самого акту державного виконавця від 20.12.2012р., на який посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, вбачається, що на час проведення виконавчих дій, представники ТОВ "НАДІЯ" та його посадові особи на території нежитлового приміщення не знаходились , приміщення відключено від електропостачання та опалення, проводи обірвані, батареї опалення холодні.

Твердження позивача про доведеність використання об'єкту комунальної власності у якості складу судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки власник , виявленого державним виконавцем на території автомобіля VOLVO, ВН6840АІ не встановлений, а обладнання, що знаходилось в орендованих приміщеннях (верстати металеві прилади з моторами незрозумілого призначення) є непрацездатним, ржавим та з обірваними електричними проводами.

Крім того, в листі ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області №3391/10/1552.07-03 від 14.09.2014р. зазначено, що податковою міліцією та податковою інспекцією із 2009 року неодноразово було здійснено виїзд за податковою адресою ТОВ "НАДІЯ" (код 22469074): м. Одеса, пров. Інтернаціональний, 1, де встановлено, що за зазначеною адресою ТОВ "НАДІЯ" не знаходилось. Місцезнаходження ТОВ "НАДІЯ" було встановлено лише в березні 2013р. за новою податковою адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, 3/5, офіс 314.

Згідно з п.4.7 договору оренди після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язався у 15-ти денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.

Рішення господарського суду Одеської області у справі №12/32-09-723 набрало чинності 01.04.2009р., а отже орендоване приміщення мало бути повернуто в термін до 29.04.2009р.

Судова колегія відзначає, що в матеріалах справи відсутній первісний акт приймання-передачі приміщення, а також відсутні докази того, що орендодавець після набрання чинності судовим рішенням від 01.04.2009р. звертався до ТОВ «Надія» з пропозицією підписати відповідний акт-приймання передачі орендованого майна.

За таких обставин, судова колегія доходить висновку, що позивачем, всупереч вимогам ст.ст.33,34 ГПК України, не доведено належним чином невиконання відповідачем свого обов'язку щодо повернення спірного орендованого приміщення, а також не спростовано належними доказами доводи ТОВ «Сібус» про те, що це майно було повернуто ще у 2009році шляхом «звільнення», без підписання відповідного акту-приймання передачі.

Отже, нарахування Департаментом комунальної власності Одеської міської ради неустойки в порядку ст..785 ЦК України є безпідставним.

Щодо застосування судом першої інстанції позовної давності, судова колегія відзначає наступне.

Згідно зі ст.. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст..257 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3,4 цієї статті).

Згідно п. 5. ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання .

Відповідно до п.4.5. Постанови пленуму ВГСУ від 29.05.13р. №10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що частиною другою статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки в разі невиконання останнім обов'язку щодо повернення речі. Початок перебігу позовної давності за відповідною вимогою визначається за загальним правилом частини першої статті 261 названого Кодексу (з дня, наступного за тим днем, коли мало бути виконано зобов'язання щодо повернення речі) , а не згідно з положенням частини другої статті 786 ЦК України (з моменту повернення речі наймачем), оскільки це положення стосується вимог, зазначених у частині першій тієї ж статті 786 ЦК України, а не вимоги про стягнення згаданої неустойки; у Рішенні Конституційного Суду України від 03.07.2012 № 14-рп/2012 зі справи № 1-20/2012 також зазначено, що положення статті 786 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності в один рік застосовується до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, та вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі і не поширюється на інші вимоги наймача та наймодавця, які випливають з договору найму (оренди).

Як вже зазначалось, останнім днем терміну виконання зобов'язання по поверненню позивачем орендованого приміщення було 29.04.2009р., а з позовом про стягнення неустойки Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся лише у березні 2014р., тобто майже через 4 роки.

Таким чином, суд першої інстанції підставно задовольнив заяву ТОВ «Сібус» про застосування позовної давності та відмовив у задоволенні позову у зв'язку зі спливом її строку.

Доводи позивача з цього приводу, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, адже п.4.2 наведеної Постанови (відповідно до якого у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем) не стосується спірних правовідносин, які виникли саме на підставі ст..785 ЦК України.

Отже, враховуючи, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, підстав для скасування рішення суду від 20.05.2014р. не вбачається.

Керуючись ст.ст.85,103,105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 20.05.2014р. у справі № 916/832/14 без змін.

Повний текст постанови складено 01.09.2014р.

Головуючий суддя Г.А. Єрмілов

Суддя О.Л. Воронюк

Суддя В.В. Лашин