Постанова

від 28.10.2014 по справі 916/832/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 року Справа № 916/832/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючого, Н.О. Волковицької, Л.І. Рогач за участю представників: позивачане з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) відповідача не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 у справі№ 916/832/14 Господарського судуОдеської області за позовомДепартаменту комунальної власності Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сібіус" простягнення 252015,76 грн. неустойки

ВСТАНОВИВ:

05.03.2014 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сібіус" 385143,84 грн. неустойки за час прострочення виконання обов'язку щодо повернення орендованого майна (з 01.01.2010 по 20.12.2012), посилаючись на приписи статей 526, 530, 785 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статей 17-19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Заявою від 05.05.2014 позивач зменшив позовні вимоги до 252015,76 грн. неустойки, нарахованої з 01.02.2011 по 20.12.2012(а.с.59-61).

Відповідач відхилив позовні вимоги, вказавши, що орендоване приміщення повернено ним в тому ж порядку, що й отримувалось, тобто, без підписання акта прийому-передачі; умови договору не передбачають обов'язкового письмового оформлення акта прийому-передачі; позивач не звертався до відповідача з вимогою про сплату неустойки, розрахунок неустойки є необґрунтованим, а позов подано поза межами позовної давності, встановленої для захисту порушеного права, що сплинула 27.04.2012 (через три роки з дня настання у відповідача визначеного судовим рішенням обов'язку повернути орендоване майно).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.05.2014 (суддя Гут С.Ф.) у позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 (судді: Єрмілов Г.А. - головуючий, Воронюк О.Л., Лашин В.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Департамент комунальної власності Одеської міської ради подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального права, а саме: суди залишили поза увагою положення частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України щодо порядку оформлення наймачем предмета договору найму, не врахували положення статті 78 Закону України "Про виконавче провадження" щодо змісту виконавчих дій з виселення відповідно до виданого наказу; невірно застосували статтю 261 Цивільного кодексу України щодо єдиного моменту початку перебігу позовної давності за вимогою про стягнення неустойки, передбаченої статтею 785 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив її доводи, зазначивши про правомірність ухвалених у даній справі судових рішень. Сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 01.04.2009 по справі № 12/32-09-723 розірвано договір оренди № 45/7 від 18.06.2004, укладений Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Надія"; виселено Товариство з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 313,6 кв.м, що знаходиться за адресою м. Одеса, пров. Інтернаціональний, 1.

Згідно з пунктом 4.7 договору оренди після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, відповідач зобов'язався у 15-ти денний термін передати позивачу приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати позивачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.

Суди відзначили, що в матеріалах справи відсутній первісний акт приймання-передачі приміщення, а також відсутні докази того, що позивач після набрання чинності судовим рішенням від 01.04.2009 звертався до відповідача з пропозицією підписати відповідний акт-приймання передачі орендованого майна.

Рішення Господарського суду Одеської області у справі № 12/32-09-723 набрало чинності 01.04.2009, отже, орендоване приміщення мало бути повернуто в термін до 29.04.2009.

Господарським судом Одеської області видані відповідні накази, пред'явлені до примусового виконання до Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції. За змістом акта державного виконавця, 20.12.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "НАДІЯ" виселено з орендованого приміщення; на час проведення виконавчих дій представники Товариства та його посадові особи на території нежитлового приміщення не знаходились, приміщення відключено від електропостачання та опалення, проводи обірвані, батареї опалення холодні.

26.03.2013 Державним реєстратором Виконавчого комітету Одеської міської ради проведено державну реєстрацію змін до установчих документів Товариства, здійснена заміна найменування Товариства з обмеженою відповідальністю "НАДІЯ" на Товариство з обмеженою відповідальністю "СІБІУС".

У березні 2014 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача (з урахуванням уточнень) неустойки у розмірі 252015,76 грн., обчисленої у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку повернути орендоване майно з 01.02.2011 по 20.12.2012.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій вказали, що зі змісту самого акта державного виконавця від 20.12.2012 вбачається, що власник виявленого державним виконавцем на території автомобіля VOLVO, ВН6840АІ не встановлений, а обладнання, що знаходилось в орендованих приміщеннях (верстати металеві прилади з моторами незрозумілого призначення), є непрацездатним, іржавим та з обірваними електричними проводами; в листі ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області № 3391/10/1552.07-03 від 14.09.2014 зазначено, що податковою міліцією та податковою інспекцією із 2009 року неодноразово було здійснено виїзд за податковою адресою ТОВ "НАДІЯ" (код 22469074): м. Одеса, пров. Інтернаціональний, 1, де встановлено, що за зазначеною адресою ТОВ "НАДІЯ" не знаходилось. Місцезнаходження ТОВ "НАДІЯ" було встановлено лише в березні 2013 за новою податковою адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, 3/5, офіс 314, що свідчить про недоведеність використання об'єкту комунальної власності протягом вказаного у позові періоду.

За таких обставин суди дійшли висновку, що позивач не довів належним чином невиконання відповідачем свого обов'язку щодо повернення спірного орендованого приміщення, а також не спростував належними доказами доводи відповідача про те, що це майно було повернуто ще 2009 року шляхом "звільнення", без підписання відповідного акта приймання-передачі.

Водночас суди встановили, що за змістом та установленим законодавчо порядком виконання судового рішення останнім днем терміну виконання відповідачем зобов'язання по поверненню позивачу орендованого приміщення є 29.04.2009; звернувшись з позовом про стягнення неустойки у березні 2014, Департамент комунальної власності Одеської міської ради пропустив позовну давність для захисту порушеного права, про застосування наслідків чого заявлено відповідачем; таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заяву відповідача про застосування позовної давності та відмовив у задоволенні позову у зв'язку зі спливом її строку.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

За статтею 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести обставини справи, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Зазначивши про відсутність акта приймання-передачі орендованого майна орендарю, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що належність виконання орендодавцем обов'язку передати орендарю орендоване майно та, відповідно, виникнення у орендаря обов'язку сплачувати орендну плату за користування майном не заперечувалася жодною зі сторін спору; відтак, доведеність відповідних обставин справи не залежить від наявності підписаного сторонами акта прийому-передачі майна в орендне користування.

Відсутність підписаного сторонами акта приймання-передачі орендованого орендарю не звільняє сторони від обов'язку дотримання вимог законодавства при оформленні повернення орендованого майна орендодавцю; при цьому судами за відсутності підписаного акта, всупереч наведеним вище положенням Господарського процесуального кодексу України безпідставно покладено на позивача обов'язок довести невиконання відповідачем вимог договору та законодавства щодо повернення ним спірного майна.

Відтак, судова колегія вважає висновки господарських судів щодо недоведеності позивачем істотних обставин справи необґрунтованим та такими, що суперечать встановленим судами обставинам щодо моменту виконання судового рішення про виселення відповідача з орендованого приміщення.

Разом з тим щодо застосування судами попередніх інстанцій позовної давності у спірних правовідносинах, судова колегія відзначає, що відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статті 785 Цивільного кодексу України право позивача (орендодавця) на передбачену цією нормою неустойку пов'язано саме з невиконанням відповідачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі; при цьому час прострочення є складовою, що впливає на розмір неустойки, а не на момент виникнення права на неустойку чи на її частину.

Доводи позивача про те, що кожний період (день, місяць) прострочення є підставою для виникнення щоразу нового окремого зобов'язання зі сплати неустойки, та, відповідно, строкового характеру даного платежу з необхідністю відліку позовної давності окремо щодо кожного місяця, за який допущено прострочення, суперечать приписам статті 785 Цивільного кодексу України, що не визначає правову природу зазначеної в ній неустойки як періодичного у часі платежу.

Господарськими судами вірно відзначено, що порядок обчислення позовної давності за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), стосовно обчислення окремо за кожним простроченим платежем не стосується спірних правовідносин, які виникли саме на підставі статті 785 Цивільного кодексу України.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України, незважаючи на хибні висновки щодо допущеного відповідачем порушення, всебічно розглянули у судовому процесі всі обставини справи, належним чином проаналізували правову природу спірного зобов'язання, вірно застосували положення чинного законодавства щодо позовної давності у спірних правовідносинах, та дійшли законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги.

Доводи касаційної скарги стосовно невірного застосування судами положень статей 261 та 785 Цивільного кодексу України є помилковими та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що підстав для зміни чи скасування судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 у справі № 916/832/14 Господарського суду Одеської області та рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2014 залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач