Постанова

від 30.06.2009 по справі 15/163-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/163-б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 30 червня 2009 р.                                                                                    № 15/163-б  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогосуддівУдовиченка О.С.Міщенка П.К.(доповідач), Заріцької А.О.

розглянувши  касаційну  скаргу

на постанову

у справі

Державної податкової інспекції у Голосіївськомурайоні міста Києва господарського суду міста Києвавід 24.03.2009р.№ 15/163-б

за заявою до

про ліквідаторТовариства з обмеженою відповідальністю "АСТ-Груп"Товариства з обмеженою відповідальністю "Лободін плюс"визнання банкрутомБенедюк Сергій Степанович

В судовому засіданні взяли участь представники:

- заявника: не з'явився;

- боржника: не з'явився;

- скаржника: Сименюк І.Ю.

-  ліквідатор: Бенедюк С.С.

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду  міста Києва від 24.03.2009р. року у справі №15/163-б  про банкрутство  Товариства з обмеженою відповідальністю "Лободін Плюс"  визнано Товариство з обмеженою відповідальністю ""Лободін Плюс",     (м. Київ, код ЄДРПОУ 35570112) банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Бенедюка С.С. та  зобов'язано останнього надати суду звіт та ліквідаційний баланс.

Не погоджуючись з  постановою  господарського суду міста Києва  від 24.03.09р.  Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, посилаючись на неповне  дослідження всіх обставин справи, що призвело до передчасного висновку про визнання боржника банкрутом.

У відзиві на касаційну скаргу  арбітражний керуючий Бенедюк С.С. просить касаційну скаргу ДПІ  залишити без задоволення, а постанову господарського суду  міста Києва від 24.03.2009р. року у справі №15/163-б залишити без змін.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.  

У даній справі судом першої інстанції порушено провадження справі у №15/163-б та застосовано до боржника судову процедуру ліквідації на підставі ст. 52 Закону України  "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно ч. 1 ст. 52  Закону України  "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"  у разі якщо  громадянин-підприємець - боржник або керівні органи   боржника   -   юридичної    особи    відсутні    за    її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів  державної  податкової  служби  згідно  із  законодавством податкових  декларацій,  документів  бухгалтерської  звітності,  а також за  наявності  інших  ознак,  що  свідчать  про  відсутність підприємницької  діяльності  боржника,  заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути  подана  кредитором незалежно  від  розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Отже, у контексті вказаної норми при розгляді справи за правилами ст. 52 Закону України  "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" предметом доказування є  визнання місцезнаходження боржника –юридичної особи та факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням.

Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на даний час).

За правилами  статті  52 закону підстави для подання кредитором заяви про порушення  справи про банкрутство відсутнього боржника настають як у разі наявності будь-якої з ознак, передбачених цією статтею, так і вразі їх сукупності  (з такими висновками погодився Верховний Суд України у постанові від 10.02.2004 №04/087).

Як встановлено судом першої інстанції, свою заяву про порушення справи про банкрутство за ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ТОВ "АСТ ГРУП" обґрунтувало відсутністю боржника та його керівних органів за місцезнаходженням, в підтвердження чого послалось на акт складений за своєю участю від 26.02.2009р.№ б/н  про відсутність боржника за місцезнаходженням, а також визнану боржником претензію, а отже наявність перед ініціюючим кредитором заборгованості у розмірі 9000грн. (а.с. 10, 21). Крім того, ініціюючий кредитор надав витяг з Єдиного державного реєстру щодо боржника станом на 26.02.2009, в якому вказано, що статус відомостей про ТОВ "Лободін Плюс" не підтверджено –відсутність за місцезнаходженням (а.с.24).

Колегія суддів ВГС України зазначає, що при винесені постанови господарський суд міста Києва  вказав, що   не підтверджено відсутність боржника  за юридичною адресою.

Зокрема, господарським судом не здійснено своїх повноважень передбачених ст. 38 ГПК України та не витребувано відомостей щодо ТОВ "Лободін Плюс", які містяться в Єдиному державному реєстрі та є необхідні для встановлення обставин справи.

 Відповідно до статті 16, 17  Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" з метою  забезпечення органів  державної  влади,  а  також  учасників цивільного обороту достовірною   інформацією   про   юридичних   осіб   та   фізичних осіб - підприємців створюється  Єдиний  державний реєстр, який містить повне найменування юридичної особи та скорочене у  разі  його наявності;   ідентифікаційний код юридичної особи;  організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи; -дата та номер  запису  про  проведення  державної  реєстрації юридичної  особи,  дати  та  номери  записів  про внесення змін до нього;  серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію; дані про  установчі  документи,  дати  та  номери записів про внесення змін до них.

 Згідно вимог ч. ч. 1, 3 ст.18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню  до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються держреєстратором  (п.7 ст.19 Закону).

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України  вважає, що господарський суд при прийнятті постанови про визнання відсутнього боржника банкрутом  не дав оцінку та не з'ясував факт наявності чи відсутності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи боржника за її місцезнаходженням відповідно до вимог Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців ” та тому дійшов передчасного висновку про подальший розгляд справи шляхом визнання боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Визнаючи боржника банкрутом за ст. 52 Закону, суд першої інстанції виходив з того, що ініціюючий кредитор "АСТ ГРУП" заявив про порушення справи про банкрутство через неплатоспроможність боржника і його вимоги документально підтверджені та визнаються судом.

Втім, такий висновок суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 1 Закону безспірними є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

З матеріалів справи вбачається, що додані до заяви про порушення справи про банкрутство матеріали, подані у підтвердження наявності заборгованості, містять лише копію договору про надання інформаційних послуг від 23.04.2008р.                     № б/н, акт прийому –передачі наданих послуг до договору та копію відповіді ТОВ "Лободін Плюс" на претензію на суму 9000 грн.

           Вважаючи достатніми докази у підтвердження вимог про порушення справи про банкрутство суд не врахував, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів щодо виконання судових рішень" від 15 березня 2006 року № 3541-IV було змінено редакцію ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" (Виконавчі документи за рішеннями, що підлягають   виконанню державною виконавчою службою) і визнана у встановленому порядку претензія перестала бути виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою, а відтак, доказом, що підтверджує безспірність вимог ініціюючого кредитора.

Таким чином, ініціюючим кредитором не було надано суду доказів безспірності грошових вимог до боржника, що виключає обґрунтованість висновків суду першої інстанції, викладених у постанові про визнання боржника банкрутом.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що згідно ст. 210 ГК України правами кредиторів  щодо неплатоспроможних боржників користуються також визначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто в даному випадку державна податкова інспекція у таких справах являється потенційним кредитором, оскільки на пряму зачіпаються майнові права та інтереси держави, вимоги якої реалізуються через контролюючі та управлінські функції ДПІ України, які закріплені імперативною нормою (ст. 19 Конституції України), ст. ст. 2, 10 Закону країни "Про державну податкову службу в Україні"

В касаційній скарзі скаржника зазначено, що боржник  протягом своєї діяльності до ДПІ звітує вчасно, що свідчить про ведення господарської діяльності, крім того подає до ДПІ  у Голосіївському районі   міста Києва податкові декларації  підприємства, зокрема в 2008р.  декларацію з податку на прибуток.  

Виходячи з вимог ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд міста Києва   розглянув справу за відсутності достовірних доказів щодо встановлення  обставин  наявності або відсутності підприємницької діяльності боржника на час порушення провадження у справі про банкрутство, а в  матеріалах справи також відсутня інформація від фінансових органів,  митних органів та інших контролюючих органів, яка підтверджує відсутність господарської діяльності з моменту подання останньої звітності.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 1115, 1117 ГПК України, не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що оскільки справа про банкрутство ТОВ "Лободін Плюс" порушена за відсутності належних доказів у підтвердження підстав, передбачених ст. 52 Закону, висновки господарського суду міста Києва про наявність підстав для визнання боржника банкрутом є передчасними, а оскаржувана постанова такою, що підлягає скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції.

При розгляді справи суду слід врахувати наведене, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, дати належну оцінку доказам, зібраним у підтвердження підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за приписами ст. 52 Закону, і в залежності від встановленого прийняти законне рішення.          

На підставі викладеного та  керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста  Києва задовольнити.

Постанову господарського суду міста Києва від 24.03.2008 року у справі      № 15/163-б скасувати.

Справу передати на розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий                                                                       Удовиченко О.С.

С у д д я                                                                                Міщенко П.К.

С у д д я                                                                                          Заріцька А.О