Рішення

від 27.08.2014 по справі 910/14246/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14246/14 27.08.14

За позовомЗаступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради доТовариства з обмеженою відповідальністю «Сеніор Груп» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Публічне акціонерне товариство «Авант-Банк» 2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Беверіз Груп» 3. Приватне підприємство «Прут-Торг і К» 4. ОСОБА_1 провизнання права власності та витребування майна Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

прокурор:Греськів І.І. від позивача :Семенюк Н.М. від відповідача:ОСОБА_4, ОСОБА_5 від третьої особи 1:не з'явився від третьої особи 2:не з'явився від третьої особи 3:не з'явився від третьої особи 4:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сеніор Груп» (надалі - «Товариство») про визнання права власності та витребування майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нерухоме майно - нежитлова будівля загальною площею 510,7 кв.м по вул. Кудрявській, 9 (літ. «Б») у м. Києві, яка належить територіальній громаді м. Києва на праві комунальної власності, неправомірно вибуло із володіння власника, зв'язку з чим прокурор просить витребувати у Товариства таке майно на користь територіальної громади м. Києва та визнати за нею право комунальної власності.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 11.08.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.08.2014 р. залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Авант-Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Беверіз Груп», Приватне підприємство «Прут-Торг і К» та ОСОБА_1, розгляд справи відкладено на 27.08.2014 р.

Прокурор та представник позивача в судове засідання з'явилися, надали пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали повністю.

Представники відповідача в судове засідання з'явилися, на виконання вимог ухвали суду надали відзиви на позовну заяву, в яких проти задоволення позовних вимог заперечували з огляду на те, що право власності на спірне нерухоме майно Товариством було набуте згідно вимог чинного законодавства України.

Крім того, представником відповідача було надано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи №754/22558/13 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

У задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі судом відмовлено з огляду на недоведеність факту неможливості розгляду даної справи до перегляду в касаційному порядку рішення Апеляційного суду міста Києва від 22.05.2014 р. у справі №754/22558/13.

В судове засідання представники третіх осіб 1-3 не з'явилися, вимоги ухвали суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, надав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання, в задоволенні якого судом відмовлено з огляду на неподання третьою особою належних доказів на підтвердження викладених у клопотанні фактів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що треті особи повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішень Київської міської ради №100/5487 від 31.03.2011 р. та №517/10005 від 13.11.2013 р. нежиле приміщення загальною площею 510,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 9-Б, було включено до переліку об'єктів групи А, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які підлягають приватизації шляхом продажу на аукціонах.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20.01.2014 р. у справі №754/22558/13 визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Беверіз Груп» право власності на нежитлову будівлю в літ. «Б» по вул. Кудрявській, 9 у м. Києві, загальною площею 510,7 кв.м.

На підставі договору купівлі-продажу від 04.03.2014 р. спірне нерухоме майно було відчужене ТОВ «Беверіз Груп» на користь Приватного підприємства «Прут-Торг і К», яке вподальшому відчужило таке майно на користь Товариства (договори купівлі продажу від 07.03.2014 р.).

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22.05.2014 р. рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20.01.2014 р. у справі №754/22558/13 скасовано.

Спір у справі стосується законності вибуття спірного майна із комунальної власності територіальної громади міста Києва.

За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Київської міської ради «Про переведення жилих будинків та жилих приміщень в нежилі» № 255/1130 від 27.11.2003 р. було затверджено Перелік будинків комунальної власності територіальної громади м. Києва, які переводяться, як виняток, у нежилі. Згідно з п. 65 вказаного переліку по Шевченківському району міста Києва зазначено жилий будинок, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 9-Б, загальною площею 510,7 кв.м.

З Переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва та підлягають приватизації, затвердженого рішенням Київської міської ради №100/5487 від 31.03.2011 р. (з урахуванням рішення Київської міської ради №517/10005 від 13.11.2013 р.), вбачається, що спірний будинок перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва та підлягає приватизації шляхом продажу на аукціонах за конкурсом.

Таким чином, спірний будинок є власністю територіальної громади м. Києва та у визначено законом порядку був включений до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Суд відзначає, що хоча рішеннями Київської міської ради №100/5487 від 31.03.2011 р. та №517/10005 від 13.11.2013 р. нежиле приміщення загальною площею 510,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 9-Б, було включено до переліку об'єктів групи А, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які підлягають приватизації шляхом продажу на аукціонах, проте доказів проведення аукціону з продажу спірного комунального майна матеріали справи не містять.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20.01.2014 р. у справі №754/22558/13 визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Беверіз Груп» право власності на нежитлову будівлю в літ. «Б» по вул. Кудрявській, 9 у м. Києві, загальною площею 510,7 кв.м.

Внаслідок винесення вказаного рішення Товариством з обмеженою відповідальністю «Беверіз Груп» спірне нерухоме майно було відчужено на користь Приватного підприємства «Прут-Торг і К» на підставі договору купівлі-продажу від 04.03.2014 р. В свою чергу Приватне підприємство «Прут-Торг і К» продало таке нерухоме майно відповідачеві на підставі договорів купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 07.03.2014 р.

Таким чином, спірне нерухоме майно вибуло із володіння територіальної громади міста Києва на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20.01.2014 р. у справі №754/22558/13, і вподальшому було відчужене на користь відповідача у даній справі внаслідок укладення договорів купівлі-продажу.

07.03.2014 р. було здійснено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю в літ. «Б» по вул. Кудрявській, 9 у м. Києві, загальною площею 510,7 кв.м, за Товариством, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна №22900533 від 12.06.2014 р.

Відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (стаття 388 Цивільного кодексу України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Згідно пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України можливість витребувати майно від добросовісного набувача є за наявності у діях власника майна волі на передачу майна.

За змістом наведеного майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22.05.2014 р. рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20.01.2014 р. у справі №754/22558/13, на підставі якого спірне нерухоме майно вибуло із володіння територіальної громади міста Києва, скасовано.

Відтак, оскільки рішення суду про визнання права власності, на підставі якого спірне майно було вилучено з володіння територіальної громади міста Києва, у подальшому було судом скасовано, то слід вважати, що майно вибуло з володіння власника поза його волею й він має право витребовувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 Цивільного кодексу України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 11.06.2014 р. у справі №6-52цс14.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог прокурора про витребування такого нерухомого майна в комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Згідно зі ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно із ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суд при розгляді даної справи має виходити з положень ст. 41 Конституції про те, що це право є непорушним і ніхто не може бути протиправно його позбавлений.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом ст. 392 Цивільного кодексу України, а також виходячи із загальних положень ст. 15 цього кодексу та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою для застосування відповідного способу судового захисту (крім наявності самого права, що захищається) є, зокрема, факт його порушення (невизнання або оспорювання).

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 04.12.2012 р. у справі №3-55гс12 та від 11.12.2012 р. у справі №3-65гс12, у випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. При цьому, предметом доказування у справах за позовом про визнання права власності, становлять обставини, які підтверджують це право.

Тобто, подання відповідного позову про визнання права власності можливе не лише у випадку оспорювання або невизнання такого права іншою особою, а і у випадку наявності претензій у третіх осіб стосовно цього права.

Більш того, згідно із правовою позицією Верховного Суду України, що міститься в постанові від 18.12.2013 р. у справі №6-104цс13, вимога титульного володільця про визнання права власності є додатковою до вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння і є такою, що супроводжує віндикаційний позов.

З урахуванням викладеного, враховуючи наявність підстав для витребування спірного нерухомого майна від відповідача, вимога прокурора про визнання права комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на нежитлову будівлю в літ. «Б» по вул. Кудрявській, 9 у м. Києві, загальною площею 510,7 кв.м, є правомірною та обґрунтованою.

Стосовно правомірності звернення з даним позовом до суду прокурором в інтересах держави в особі Київської міської суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Ст. 36 1 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац третій частини першої та частина третя ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до абз. 2 п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Враховуючи викладене, заступник прокурора м. Києва правомірно згідно діючого законодавства звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Київської міської ради.

Стосовно розподілу судових витрат суд відзначає наступне.

Частиною 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задовольнити повністю.

2. Визнати право комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) на нежитлову будівлю загальною площею 510,7 кв.м по вул. Кудрявській, 9 (літ. «Б») у м. Києві, вартістю 5 174 619 (п'ять мільйонів сто сімдесят чотири тисячі шістсот дев'ятнадцять) грн. 60 коп.

3. Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сеніор Груп» (04205, м. Київ, пр. Оболонський, 28, кв. 125; ідентифікаційний код 39006628) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) нежитлову будівлю загальною площею 510,7 кв.м по вул. Кудрявській, 9 (літ. «Б») у м. Києві, вартістю 5 174 619 (п'ять мільйонів сто сімдесят чотири тисячі шістсот дев'ятнадцять) грн. 60 коп. Видати наказ.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сеніор Груп» (04205, м. Київ, пр. Оболонський, 28, кв. 125; ідентифікаційний код 39006628) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.09.2014 р.

Суддя В.П. Босий