Постанова

від 16.10.2014 по справі 910/14246/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2014 р. Справа№ 910/14246/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

Від Прокуратури міста Києва:Вакулюк Д.С.- старший прокурор відділу;

Від позивача: Семенюк Н.М.- представник;

Від відповідача: не з'явився;

Від третьої особи -1: не з'явився;

Від третьої особи -2: не з'явився;

Від третьої особи -3: не з'явився;

Від третьої особи -4: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеніор Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2014

у справі № 910/14246/14 (суддя Босий В.П.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави

в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеніор Груп"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

1. Публічне акціонерне товариство "Авант-Банк"

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Беверіз Груп"

3. Приватне підприємство "Прут-Торг і К"

4. ОСОБА_4

про визнання права власності та витребування майна.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2014 року Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеніор Груп" (надалі - "Товариство") про визнання права власності та витребування майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нерухоме майно - нежитлова будівля загальною площею 510,7 кв.м по вул. Кудрявській, 9 (літ. "Б") у м. Києві, яка належить територіальній громаді м. Києва на праві комунальної власності, неправомірно вибуло із володіння власника, зв'язку з чим прокурор просить витребувати у відповідача таке майно на користь територіальної громади м. Києва та визнати за нею право комунальної власності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2014 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Авант-Банк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Беверіз Груп", Приватне підприємство "Прут-Торг і К" та ОСОБА_4.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.08.2014 позов Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено повністю.

Визнано право комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) на нежитлову будівлю загальною площею 510,7 кв.м по вул. Кудрявській, 9 (літ. "Б") у м. Києві, вартістю 5 174 619 (п'ять мільйонів сто сімдесят чотири тисячі шістсот дев'ятнадцять) грн. 60 коп.

Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеніор Груп" (04205, м. Київ, пр. Оболонський, 28, кв. 125; ідентифікаційний код 39006628) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) нежитлову будівлю загальною площею 510,7 кв.м по вул. Кудрявській, 9 (літ. "Б") у м. Києві, вартістю 5 174 619 (п'ять мільйонів сто сімдесят чотири тисячі шістсот дев'ятнадцять) грн. 60 коп.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ «Сеніор Груп» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення по справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що рішення суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин справи, на підтвердження чого в своїй апеляційній скарзі виклав ряд обставин, які, на його думку, виступають підтвердженням його правової позиції та спростовують правильність винесеного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2014 вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 16.10.2014.

В судовому засіданні 16.10.2014 представники прокуратури та позивача надали свої пояснення по справі. Представники відповідача, третіх осіб -1,-2,-3,-4 в судове засідання 16.10.2014 не з'явились, причини неявки суду невідомі, про слухання справи повідомлялись належним чином.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2014 у справі № 910/14246/14 були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвал, тобто сторони були належним чином повідомлені про день, час та місце слухання справи.

16.10.2014 через відділ документального забезпечення суду від представника скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв"язку з хворобою представника (підтверджуючих документів з медичного закладу вказане клопотання не містить).

Щодо вищезазначеного клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Однак, це є правом суду, а не обов'язком, при цьому суд враховує вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи.

Згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи відсутність в зазначеному клопотанні обґрунтованих доводів щодо неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Прокуратурою міста Києва проведено перевірку щодо правомірності вибуття з комунальної власності м.Києва нежитлової будівлі загальною площею 510,7 кв.м. по вул.Кудрявській, 9 (літ. «Б») у місті Києві (далі - спірне майно) та встановлено наступне.

Рішенням Київської міської ради "Про переведення жилих будинків та жилих приміщень в нежилі" № 255/1130 від 27.11.2003 було затверджено Перелік будинків комунальної власності територіальної громади м. Києва, які переводяться, як виняток, у нежилі.

Згідно з п. 65 вказаного переліку по Шевченківському району міста Києва зазначено жилий будинок, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 9-Б, загальною площею 510,7 кв.м.

З Переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва та підлягають приватизації, затвердженого рішенням Київської міської ради №100/5487 від 31.03.2011 (з урахуванням рішення Київської міської ради №517/10005 від 13.11.2013 ), вбачається, що спірний будинок перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва та підлягає приватизації шляхом продажу на аукціонах за конкурсом.

Таким чином, спірний будинок є власністю територіальної громади м. Києва та у визначеному законом порядку був включений до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

Звертаючись до суду з позовом заступник прокурора наголошував на тому, що спірне майно незаконно вибуло із комунальної власності на користь відповідача, а тому підлягає витребуванню від останнього на користь Київської міської ради.

За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування» унормовано, що органи місцевого самоврядування від імені та вінстересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння , користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Законами України «Про приватизацію державного майна» та «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» визначено певний порядок відчуження комунального майна в порядку приватизації шляхом продажу на аукціоні.

Зокрема процедура приватизації майна включає в себе проведення аукціону з продажу майна, визначення переможця аукціону, укладення договору купівлі- продажу тощо.

Колегія суддів наголошує на тому, що хоча рішеннями Київської міської ради №100/5487 від 31.03.2011 та №517/10005 від 13.11.2013 спірне майно було включено до переліку об'єктів групи А, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які підлягають приватизації шляхом продажу на аукціонах, матеріали справи не містять жодних доказів проведення аукціону з продажу цього майна.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20.01.2014 у справі №754/22558/13 визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Беверіз Груп" право власності на нежитлову будівлю в літ. "Б" по вул. Кудрявській, 9 у м. Києві, загальною площею 510,7 кв.м.

На підставі вказаного рішення Товариством з обмеженою відповідальністю "Беверіз Груп" спірне нерухоме майно було відчужено на користь Приватного підприємства "Прут-Торг і К" на підставі договору купівлі-продажу від 04.03.2014

В свою чергу Приватне підприємство "Прут-Торг і К" продало таке нерухоме майно відповідачеві на підставі договорів купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 07.03.2014 .

Довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна №22900533 від 12.06.2014 підтверджується, щл 07.03.2014 було здійснено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю в літ. "Б" по вул. Кудрявській, 9 у м. Києві, загальною площею 510,7 кв.м, за Товариством.

Матеріалами справи свідчать про те, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22.05.2014 рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20.01.2014 у справі №754/22558/13, на підставі якого спірне нерухоме майно вибуло із володіння територіальної громади міста Києва, скасовано.

Таким чином, спірне майно вибуло з комунальної власності поза приватизаційною процедурою, без укладення договору купівлі-продажу майна, який свідчив би про наявність волевиявлення позивача на відчуження цієї нерухомості, та на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано судом вищої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (стаття 388 Цивільного кодексу України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Згідно пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України можливість витребувати майно від добросовісного набувача є за наявності у діях власника майна волі на передачу майна.

За змістом наведеного майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Відтак, оскільки рішення суду про визнання права власності, на підставі якого спірне майно було вилучено з володіння територіальної громади міста Києва, у подальшому було скасовано судом вищої інстанції, то слід вважати, що майно вибуло з володіння власника поза його волею й він має право витребовувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позовних вимог прокурора про витребування такого нерухомого майна в комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Заступника прокурора міста Києва, а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеніор Груп" є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеніор Груп" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2014 у справі № 910/14246/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/14246/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська