Рішення

від 27.08.2014 по справі 910/16139/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16139/14 27.08.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Броксервіс»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство Оборони України

про визнання недійсним правочинів

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Очеретяний М.І. - довіреність б/н від 02.06.2014 року;

від відповідача: Зоріна О.В. - довіреність б/н від 03.02.2014 року; Ставська М.Є. - директор;

третя особа: Кривошея Д.А. - довіреність б/н від 29.10.2013 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Банк «Національні інвестиції» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "«КВП «Броксервіс» про визнання недійсним правочинів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача основне зобов'язання Відповідача (принципала) перед Міністерством оборони України (бенефіціаром), що мало би бути забезпечене банківською гарантією виникло вже після набрання чинності договором про його забезпечення та гарантією, виданою на його виконання, а саме 25.02.2014 року і ґрунтується на Договорі № 286/1/14/2 про постачання для державних потреб палива рідинного та газу, олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 25.02.2014 року.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов, а саме: 1) Визнати недійсним Договір № 22/2014АГ про надання банківської гарантії від 20.02.2014р., укладений між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ „БАНК „НАЦІОНАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ" та Товариством з обмеженою відповідальністю „КВП „Броксервіс" з підстав невідповідності цього договору вимогам закону; 2) Визнати недійсною гарантію № 22/2014АГ від 20.02.2014р., надану ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ „БАНК „НАЦІОНАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ" на користь третьої особи - Міністерства оборони України з підстав невідповідності цього правочину вимогам закону.

Ухвалою від 06.08.2014 року порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 20.08.2014 року.

20.05.2014 року представник третьої особи подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 20.08.2014 року оголошено перерву до 27.08.2014 року.

22.08.2014 року представник відповідача подав письмові пояснення на позовну заяву, згідно якої просив суд позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні 27.08.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні 27.08.2014 року представник відповідача позовні вимоги визнав.

В судовому засіданні 27.08.2014 року представник третьої особи проти задоволення позову заперечував.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 27.08.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, третьої особи, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.02.2014 року Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» (далі по тексту - гарант, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КВП «Броксервіс» (далі по тексту - відповідач, принципал) укладено Договір №22/2014АГ (далі по тексту - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору гарант зобов'язується протягом 2 (двох) банківських днів з моменту набрання чинності цим договором, надати Міністерству оборони України (надалі «БЕНЕФІЦІАР»), місцезнаходження якого: Україна, 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, р/р в Державна казначейська служба України в м. Києві, МФО 82Ф172, гарантію для виконання зобов'язань Принципала перед Бенефіціаром згідно умов Договору, який буде укладено між Бенефіціаром та Принципалом, згідно з повідомленням про акцепт пропозиції конкурсних торгів № 286/2/530 від « 06» лютого 2014 року (надалі «Договір»).

Згідно з п. 1.2. Договору №22/2014АГ гарантія набуває сили з моменту підписання її Банком і діє до 05.02.2015 року включно.

Відповідно до п. 1.3. Договору №22/2014АГ гарант зобов'язується сплатити Бенефіціару суму в - розмірі UAH 172 751,66 грн. (Сто сімдесят дві тисячі сімсот п'ятдесят одна гривня 66 копійок) у зв'язку з невиконанням (неналежним виконанням) Принципалом всіх умов Договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості, строків та своєчасного надання документів до оплати на постачену продукцію і виключно за цінами згідно положень Договору про закупівлю бензину автомобільного підвищеної якості А-92-Євро виду II класу С або еквівалент, протягом 10 (Десяти) банківських днів з дня отримання ним письмової вимоги від Бенефіціара, яка відповідає всім вимогам наданої Гарантії, містить номер наданої Гарантії, а також у якій має зазначатися номер і дата Договору, сума належна до сплати, за умови, що у вимозі буде вказано, що сума, яку Бенефіціар вимагає сплатити, повинна бути виплачена йому у зв'язку із невиконанням (неналежним виконанням) Принципалом умов Договору. Сума Гарантії буде автоматично зменшуватись на всі суми, що виплачені Бенефіціару за Гарантією.

Договір № 22/2014АГ про надання банківської гарантії набрав чинності 20.02.2014 року відповідно до п. 4.7.Договору №22/2014АГ.

20.02.2014 року на виконання умов п. 1.1. Договору Публічне акціонерне товариство «Банк «Національні інвестиції» надало на користь третьої особи - Міністерства оборони України, письмову гарантію №22/2014АГ (далі по тексту - Гарантія), складену в одному оригінальному примірнику.

Гарантія надана в якості забезпечення виконання ТОВ „КВП „Броксервіс" перед Міністерством оборони України договору, який буде укладено згідно з повідомленням про акцепт пропозиції конкурсних торгів № 286/2/530 від 06 лютого 2014 року.

На момент набрання чинності Договору та Гарантії, виданою на користь третьої особи на його виконання, основне зобов'язання ще не існувало, оскільки договір про закупівлю бензину автомобільного підвищеної якості А-92-Євро виду II класу С або еквівалент (виконання якого мало б бути забезпечене гарантією), укладено пізніше - 25.02.2014 року, що вбачається із змісту заяви ТОВ „КВП „Броксервіс" № 19/05/14 від 19.05.2014 року.

Спір виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача основне зобов'язання Відповідача (принципала) перед Міністерством оборони України (бенефіціаром), що мало би бути забезпечене банківською гарантією виникло вже після набрання чинності договором про його забезпечення та гарантією, виданою на його виконання, а саме 25.02.2014 року і ґрунтується на Договорі № 286/1/14/2 про постачання для державних потреб палива рідинного та газу, олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 25.02.2014 року . А тому позивач вважає , що зміст обох правочинів: Договору №22/2014АГ про надання банківської гарантії від 20.02.2014 року, а також гарантії № 22/2014АГ від 20.02.2014 року суперечить вимогам закону (п. 1 ст. 203 ЦК України), зокрема ст. 200 ГК України та ст.ст. 546,548, 560 ЦК України, тож обидва цих правочини мають бути визнані недійсними, відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Суд зазначає, що видача гарантії є наслідком укладання між сторонами договору про надання гарантії та безпосередньо пов'язана з цим договором і залежить від факту його укладання, то визнання недійсним договору, на підставі якого була надана гарантія, тягне за собою недійсність банківської гарантії (аналогічної позиції притримується Вищий Господарський Суд Україні у Постанові №29/36пд від 09.06.2009 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 199 ГК України до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Відповідно до ч. 4 ст. 200 ГК України до відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 548 ЦК України недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.

Згідно з ст. 573 ЦК України заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Суд вказує, що в розумінні глави 49 ЦК України (ст. 573 ЦК України) лише заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Жодна норма закону, що стосується гарантії не передбачає можливості забезпечити нею неіснуюче зобов'язання, що виникне або може виникнути в майбутньому .

Відповідно до ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

На момент набрання чинності Договору № 22/2014АГ про надання банківської гарантії від 20.02.2014 року та Гарантії № 22/2014АГ між Відповідачем (принципалом) та третьою особою (бенефіціаром) не було договірних стосунків, тож ТОВ «КВП «Броксервіс» не було боржником, а Міністерство оборони України не було кредитором, в розумінні вказаних вище норм.

Суд звертає увагу, що права і обов'язки за Договором №22/2014АГ про надання банківської гарантії від 20.02.2014 та Гарантією №22/2014АГ передбачалися лише на майбутнє.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частина 1 ст. 203 ЦК України передбачає вимогу, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до п.2.5.постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших

Згідно з п.2.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.

Відповідно до абз. 1 п. 2.7.постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Згідно з абз. 4 п. 2.7.постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" разом з тим якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з частиною другою статті 236 ЦК України можливість настання таких прав та обов'язків у майбутньому припиняються.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відзив третьої особи на позовну заяву не приймається судом в якості належного та допустимого доказу, та спростовується наявними в матеріалах справи документами та нормами чинного законодавства.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що основне зобов'язання Відповідача (принципала) перед Міністерством оборони України (бенефіціаром), що забезпечене гарантією виникло вже після набрання чинності договором про його забезпечення та гарантією, виданою на його виконання, а саме 25.02.2014 року і ґрунтується на Договорі № 286/1/14/2 про постачання для державних потреб палива рідинного та газу, олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 25.02.2014 року, що є порушенням ст.ст. 215, 207, 203, 236, 546, 548, 560 ЦК України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним Договору № 22/2014АГ про надання банківської гарантії від 20.02.2014 року та визнання недійсним гарантії № 22/2014АГ від 20.02.2014 року - є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача .

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір №22/2014АГ про надання банківської гарантії від 20.02.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» (01601, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 54, код ЄДРПОУ 20017340) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КВП «Броксервіс» (99040, м. Севастополь, БАЛАКЛАВСЬКЕ ШОСЕ, будинок 30А, код ЄДРПОУ 37018469).

3. Визнати недійсною Гарантію №22/2014АГ від 20.02.2014 року, надану Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» (01601, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 54, код ЄДРПОУ 20017340) Міністерству оборони України (03168, м. Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 6, код ЄДРПОУ 00034022)

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Броксервіс» (99040, м. Севастополь, БАЛАКЛАВСЬКЕ ШОСЕ, будинок 30А, код ЄДРПОУ 37018469) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» (01601, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 54, код ЄДРПОУ 20017340) 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 01.09.2014 року.