Постанова

від 25.02.2015 по справі 910/16139/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року Справа № 910/16139/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С., суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції", м. Київ на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року у справі господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції", м. Київ доТовариства з обмеженою відповідальністю "КВП "Броксервіс", м. Севастополь, АР Крим за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаМіністерства оборони України, м. Київ за участюЗаступника військового прокурора Київського гарнізону Центрального регіону України, м. Київ провизнання недійсними правочинів

за участю представників

прокуратури: Коркішко В.М., посвідчення ГПУ від 25.07.2014 року № 027484,

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

третьої особи: Кривошея Д.А.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Національні інвестиції" (далі за текстом - ПАТ "Банк "Національні інвестиції") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "КВП "Броксервіс" (далі за текстом - ТОВ "КВП "Броксервіс") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міністерства оборони України про визнання недійсним Договору № 22/2014АГ про надання банківської гарантії від 20.02.2014 року, укладеного між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "КВП "Броксервіс", та гарантії № 22/2014АГ від 20.02.2014 року, наданої ПАТ "Банк "Національні інвестиції" на користь Міністерства оборони України, з підстав невідповідності цих правочинів вимогам закону.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним Договір № 22/2014АГ про надання банківської гарантії від 20.02.2014 року, укладений між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "КВП "Броксервіс"; визнано недійсною Гарантію № 22/2014АГ від 20.02.2014 року, надану ПАТ "Банк "Національні інвестиції" Міністерству оборони України.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що основне зобов'язання відповідача (принципала) перед Міністерством оборони України (бенефіціаром), що забезпечене гарантією, виникло вже після набрання чинності договором про його забезпечення та гарантією, виданою на його виконання, а саме 25.02.2014 року і грунтується на Договорі № 286/1/14/2 про постачання для державних потреб палива рідинного та газу, олив мастильних для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 25.02.2014 року, що є порушенням ст. ст. 215, 207, 203, 236, 546, 548, 560 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року - скасовано, а в задоволенні позову - відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів того, що оспорюванні правочини, а саме Договір № 22/2014АГ від 20.02.2014 року про надання банківської гарантії, укладений між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "КВП "Броксервіс", а також Гарантія № 22/2014АГ від 20.02.2014, надана ПАТ "Банк "Національні інвестиції" на користь Міністерства оборони України, суперечать вимогам чинного законодавства щодо їх форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, а на момент укладення правочинів свідомо існувала об'єктивна неможливість настання правового результату, а також того, що внаслідок їх укладення порушені права позивача, а тому у задоволенні вимог щодо визнання вказаних правочинів недійсними необхідно відмовити.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ "Банк "Національні інвестиції" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року, а рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року залишити без змін.

Прокурором, відповідачем та третьою особою відзивів на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні прокурор та представник третьої особи проти доводів касаційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року - без змін.

Сторін згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим законом процесуальним правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора та представника третьої особи, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.02.2014 року ПАТ "Банк "Національні інвестиції" (гарант) та ТОВ "КВП "Броксервіс" (принципал) було укладено Договір № 22/2014АГ (далі за текстом - Договір), відповідно до п. 1.1. якого гарант зобов'язується протягом 2 (двох) банківських днів з моменту набрання чинності цим Договором надати Міністерству оборони України (бенефіціар), місцезнаходження якого: Україна, 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, р/р в Державна казначейська служба України в м. Києві, МФО 82Ф172, гарантію для виконання зобов'язань принципала перед бенефіціаром згідно умов Договору, який буде укладено між бенефіціаром та принципалом, згідно з повідомленням про акцепт пропозиції конкурсних торгів № 286/2/530 від "06 "лютого 2014 року.

В п. 1.2. Договору № 22/2014АГ передбачено, що гарантія набуває сили з моменту підписання її банком і діє до 05.02.2015 року включно.

Відповідно до п. 1.3. Договору № 22/2014АГ гарант зобов'язується сплатити бенефіціару суму в розмірі UAH 172 751, 66 грн. у зв'язку з невиконанням (неналежним виконанням) принципалом всіх умов Договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості, строків та своєчасного надання документів до оплати на постачену продукцію і виключно за цінами згідно положень Договору про закупівлю бензину автомобільного підвищеної якості А-92-Євро виду II класу С або еквівалент, протягом 10 банківських днів з дня отримання ним письмової вимоги від бенефіціара, яка відповідає всім вимогам наданої Гарантії, містить номер наданої Гарантії, а також у якій має зазначатися номер і дата Договору, сума належна до сплати, за умови, що у вимозі буде вказано, що сума, яку бенефіціар вимагає сплатити, повинна бути виплачена йому у зв'язку із невиконанням (неналежним виконанням) принципалом умов Договору. Сума Гарантії буде автоматично зменшуватись на всі суми, що виплачені бенефіціару за Гарантією.

Договір № 22/2014АГ про надання банківської гарантії набрав чинності 20.02.2014 року відповідно до п. 4.7.Договору № 22/2014АГ.

20.02.2014 року на виконання умов п. 1.1. Договору ПАТ "Банк "Національні інвестиції" надало на користь Міністерства оборони України письмову Гарантію № 22/2014АГ (далі за текстом - Гарантія), складену в одному оригінальному примірнику.

Гарантія надана в якості забезпечення виконання ТОВ "КВП "Броксервіс" перед Міністерством оборони України Договору, який буде укладено згідно з повідомленням про акцепт пропозиції конкурсних торгів № 286/2/530 від 06.02.2014 року.

На момент набрання чинності Договору та Гарантії, виданою на користь третьої особи на його виконання, основне зобов'язання ще не існувало, оскільки Договір про закупівлю бензину автомобільного підвищеної якості А-92-Євро виду II класу С або еквівалент (виконання якого мало б бути забезпечене гарантією), укладено пізніше - 25.02.2014 року, що вбачається зі змісту заяви ТОВ "КВП "Броксервіс" № 19/05/14 від 19.05.2014 року.

Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача основне зобов'язання відповідача (принципала) перед Міністерством оборони України (бенефіціаром), що мало би бути забезпечене банківською гарантією виникло вже після набрання чинності Договором про його забезпечення та Гарантією, виданою на його виконання, а саме 25.02.2014 року і ґрунтується на Договорі № 286/1/14/2 про постачання для державних потреб палива рідинного та газу, олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 25.02.2014 року, а тому позивач вважає, що зміст обох правочинів, а саме Договору № 22/2014АГ про надання банківської гарантії від 20.02.2014 року, а також Гарантії № 22/2014АГ від 20.02.2014 року суперечить вимогам чинного законодавства і обидва цих правочини мають бути визнані недійсними.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсними правочинів, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Відповідно до ч. 4 ст. 200 Господарського кодексу України до відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 548 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.

Згідно зі ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до рішення комітету конкурсних торгів Міністерства оборони України (протокол від 06.02.2014 року № 75/226/5) 25.02.2014 року Міністерством оборони України (замовник) та ТОВ "КВП "Броксервіс" (постачальник) укладено Договір № 286/1/14/1 на постачання для державних потреб палива рідинного та газу, олив мастильних, для техніки спеціального призначення (кошти Державного бюджету).

Строк постачання продукції до 25.12.2014 року.

Зазначений Договір укладено для потреб держави в особі Міністерства оборони України та у відповідності до вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Статтею 26 Закону України "Про здійснення державних закупівель" передбачено, що замовник має право вимагати від учасника-переможця внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено документацією конкурсних торгів.

Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем договору.

На виконання зазначеної вимоги закону, ТОВ "КВП "Броксервіс" забезпечило виконання своїх зобов'язань перед Міністерством оборони України банківською Гарантією, виданою ПАТ "Банк "Національні інвестиції" у розмірі 5 % від суми договору, а саме 172 751, 66 грн.

Наведені дії позивача свідчать про те, що позивач безумовно гарантував виплатити Міністерству оборони України 5 % від суми договору (172 751, 66 грн.) у випадку невиконання (неналежного виконання) щодо якості, кількості, строків постачання продукції (виконання) відповідачем основного зобов'язання.

Відповідно п. 11.1 Договору від 25.02.2014 року постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань за Договором у розмірі 5 % від вартості Договору банківською гарантією від 20.02.2014 року № 22/2014 АГ на суму 172 751, 66 грн., що видана ПАТ "Банк "Національні інвестиції".

З матеріалів конкурсної документації, а саме розділу: "Забезпечення виконання договору про закупівлю" вбачається, що замовником вимагається від учасника - переможця внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору у формі:

депозиту (безвідсоткового) - внесення на рахунок замовника суми, яка дорівнює 5 відсоткам вартості договору;

або гарантії - безвідкличної, безумовної банківської, оформленої відповідно до вимог Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 639 та такої, що не суперечить вимогам замовника, викладеним у цій документації, із зобов'язанням банку у разі невиконання учасником-переможцем умов договору, відшкодувати на рахунок Міністерства оборони України 5 відсотків вартості договору.

З наведеного вбачається, що забезпечення основного зобов'язання банківською гарантією передбачено як вимогами чинного законодавства, так і п. 11.1 Договору від 25.02.2014 року та розділом: "Забезпечення виконання договору про закупівлю" конкурсної документації.

Посилання позивача на те, що жодна норма закону, що стосується гарантії, не передбачає можливості забезпечити нею неіснуюче зобов'язання, що виникне або може виникнути у майбутньому, правомірно не було прийнято судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки як було вищезазначено, ст. 26 Закону України "Про здійснення державних закупівель" передбачено, що забезпечення виконання договору вноситься не пізніше дати його укладання, тобто Гарантія від 20.02.2014 року № 22/2014 АГ в рахунок забезпечення Договору від 25.02.2014 року № 286/1/14/1 мала бути видана (і видана) до його укладання.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11 роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до п. 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11 правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що оспорюванні правочини суперечать вимогам чинного законодавства щодо їх форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін або на момент укладення правочинів свідомо існувала об'єктивна неможливість настання правового результату, а також того, що внаслідок їх укладення порушені права позивача.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що доводи ПАТ "Банк "Національні інвестиції", викладені у касаційній скарзі, зводяться до вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків апеляційного господарського суду.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходять до висновку, що під час розгляду справи господарським судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року у справі № 910/16139/14 - залишити без змін.

Головуючий суддяВ.С. Божок СуддіТ.Ф. Костенко О.М. Сибіга