Ухвала

від 26.08.2014 по справі 826/6663/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" серпня 2014 р. м. Київ К/800/66791/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Рибченко А. О. Титенко М. П. Глізнуца Г. М. Русіна О. С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 року у справі№ 826/6663/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Куренівський парк» доДержавної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2013 року у справі № 826/6663/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби від 20.02.2013 року № 0001002250, № 000009922250, № 0000082240.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 13, 92, 203, 228, 532 Цивільного кодексу України, п. 44.6 ст. 44, п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки ТОВ «Куренівський парк» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року складено акт від 05.02.2013 року № 320/22-5-040/21546424, яким зафіксовано порушення п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, які призвели до заниження податку на додану вартість на загальну суму 496 431,00 грн., п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, які призвели до заниження податку на прибуток на загальну суму 660 596,00 грн.; п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»; пп. 2.6, пп. 2.8, пп. 2.9 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.04 року № 637.

На підставі акта перевірки відповідачем 20.02.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000092240, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 1 320,00 грн.; № 0000082240, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 247 860,00 грн.; № 0001002250, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 836 741,00 грн., в тому числі основний платіж 660 596,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 176 145,00 грн.; № 0000992250, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 744 647,00 грн., в тому числі основний платіж 496 431,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 248 216,00 грн.

Відповідач стверджує, що позивачем неправомірно сформовані данні податкового обліку з контрагентом ПП «Амброзія», оскільки згідно з актом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за період з 01.11.2011 року по 31.11.2011 року, з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року» від 27.07.2012 року № 2818/22-3/32850778 зазначений контрагент не знаходиться за юридичною адресою.

Також, в акті перевірки орган державної податкової служби зазначає про неправомірне формування позивачем данних податкового обліку з контрагентом ТОВ «Гарант Інвест Сервіс», оскільки згідно з актом Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року» від 12.11.2012 року № 5164/22-521/34291801 зазначений контрагент не знаходиться за юридичною адресою, у товариства відсутні основні фонди, трудові ресурси, транспортні засоби.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність виконання договору від 01.01.2008 року № 19/0108 купівлі - продажу на умовах відстрочки платежу, укладеного позивачем з ПП «Амброзія»; договору постачання від 30.09.2011 року № 142, укладеного позивачем з ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» підтверджується наданими до справи документами, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, відомостями ДАІ про реєстрацію за директором ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» автомобіля, доказами сплати ПП «Амброзія» та ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» до Державного бюджету України сум ПДВ за операціями з позивачем, довіреностями на одержання матеріальних цінностей, актами звірки взаєморозрахунків, договором оренди складських приміщень ПП «Амброзія», договором поставки устаткування (холодильник) ПП «Амброзія», звітом форми 1ДФ ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» щодо кількості працюючих (5 чоловік).

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що всі товари були оприбутковані позивачем через РРО, на підтвердження чого позивачем надано до відповідні звіти. Поставка купленого позивачем товару підтверджується сертифікатами відповідності товару.

На дату підписання договорів та розрахункових документів контрагенти позивача не були припинені та були платниками податку на додану вартість.

Оскільки господарські операції позивача з контрагентами ПП «Амброзія» та ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, колегія суддів погоджується з висновком судів про протиправність податкових повідомлень-рішень від 20.02.2013 року №0001002250 та № 0000992250.

Посилання податкового органу на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за період з 01.11.2011 року по 31.11.2011 року, з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року» від 27.07.2012 року № 2818/22-3/32850778 та акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року» від 12.11.2012 року № 5164/22-521/34291801, обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не є підставою для позбавлення платника права на формування валових витрат та податкового кредиту за умови підтвердження реальності господарських операцій відповідними документами.

В акті перевірки податковим органом зазначено про те, що позивачем в порушення п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не забезпечено зберігання 729 Z-звітів РРО.

Позивач у своїй діяльності використовував зареєстровані згідно з діючим законодавством реєстратори розрахункових операцій Марія-301МТМ (фіскальний № 2656006082, № 2656006083, № 2656006084).

Відповідно до п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Згідно із п. 4 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його не зберігання в книзі обліку розрахункових операцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на реєстраторі розрахункових операцій Марія - 301МТМ, з версією програмного забезпечення М301Т10, в зв'язку з технічними особливостями, неможливо зняти Z-звіт, якщо не було проведено жодного фіскального чека. Операція службового внесення та вилучення готівкових коштів не є фіскальною, і в разі їх проведення на зміні без торгових операцій Z звіт роздруковуватися не буде. Зазначені обставини підтверджуються технічним висновком від 19.12.2011 року, що складений ЦСО ТОВ «ЮСіеС-Укр».

Вимогами ст. 12 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що на території України у сферах, визначених цим Законом, дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті РРО вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру РРО та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.

Судом першої інстанції встановлено, що РРО «Марія - 301МТМ» з встановленою версією програмного забезпечення М301Т10 внесені до Державного реєстру РРО наказами ДПА України від 13.01.2011 року № 21, від 04.11.2011 року № 114, від 06.04.2012 року № 271, від 14.05.2012 року № 406, від 23.08.2012 року № 772, допущені до використання, але нормативно-правових актів та порядку щодо вирішення питань по роздрукуванню та збереженню фіскальних звітних чеків (Z-звіти) на РРО «Марія- 301МТМ» не прийнято.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 20.02.2013 року № 0000082240.

Також колегія суддів погоджується з висновком про правомірність податкового повідомлення-рішення від 20.02.2013 року № 0000092240, яким застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 1 320,00 грн., оскільки факт неоприбуткування готівки в розмірі 264,00 грн. позивачем не заперечується та пояснюється помилкою працівника товариства.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 20.02.2013 року № 0000082240, №0001002250 та № 0000992250, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 року у справі № 826/6663/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, в порядку та у строки, передбачені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

А. О. Рибченко