Постанова

від 02.09.2014 по справі 904/1277/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2014 рокуСправа № 904/1277/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Демидової А.М.,

суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

Прокопанич Г.К.,

розглянувши у відкритому cудовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ПРИДНІПРОВСЬКА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ" на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2014 р. (суддя Суховаров А.В.) та на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 р. (судді: Прокопенко А.Є., Дмитренко А.К., Крутовських В.І.) у справі№ 904/1277/14 господарського суду Дніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "УКРРОСРЕСУРСИ" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ПРИДНІПРОВСЬКА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ" простягнення 193 264 грн. 01 коп. за участю представників: від позивача не з'явились від відповідача не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРРОСРЕСУРСИ" (далі - ТОВ "УКРРОСРЕСУРСИ"), звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИДНІПРОВСЬКА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ" (далі - ТОВ "ПРИДНІПРОВСЬКА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ") про стягнення штрафу в сумі 160 320 грн. 00 коп., інфляційних втрат в сумі 5 284 грн. 40 коп. та 3 % річних в сумі 27 659 грн. 61 коп.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2014 р. у справі №904/1277/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 р., позовні вимоги ТОВ "УКРРОСРЕСУРСИ" задоволені частково, а саме стягнуто з відповідача 5 284 грн. 40 коп. інфляційних втрат, 27 659 грн. 61 коп. 3% річних та 658 грн. 88 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з судовими актами, прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій, ТОВ "ПРИДНІПРОВСЬКА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 р., рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2014 р. у справі №904/1277/14 та припинити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.08.2014 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді: Волік І.М., Ємельянов А.С. (доповідач у справі), касаційну скаргу ТОВ "ПРИДНІПРОВСЬКА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 02.09.2014 р.

Розпорядженням Секретаря першої судової палати №02-05/381 від 01.09.2014 р. у зв'язку з перебуванням судді Воліка І.М. у відпустці, для розгляду справи №904/1277/14 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), Прокопанич Г.К.

В судове засідання 02.09.2014 р. представники сторін не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників сторін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачаться з матеріалів справи та досліджено судами попередніх інстанцій, 08.08.2012р. між ТОВ "УКРРОСРЕСУРСИ" (продавець) та ТОВ "ПРИДНІПРОВСЬКА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ" (покупець) був укладений договір №ДД-109/2012 купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів, за яким продавець зобов'язується продати та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цінні папери на умовах та в порядку, визначеному договором.

Вказаний договір набирає чинності та вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, що встановлено в п.8.1 договору.

Пунктом 1.2 договору №ДД-109/2012 від 08.08.2012 р. встановлено, що загальна договірна вартість цінних паперів складає 1 603 200 грн. 00 коп.

За умовами п. 3.1 договору покупець зобов'язується сплатити загальну договірну вартість цінних паперів, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця до 31.08.2012 р.

При цьому, позивачем було передано відповідачу цінні папери на суму 1 630 200 грн. 00 коп.

Однак, останній розрахувався за вказані цінні папери 25.01.2013 р. на суму 470 000 грн. 00 коп., 24.04.2014 р. на суму 1 133 200 грн. 00 коп. відповідно.

Вказане досліджено місцевим та апеляційним господарськими судами та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме:

- розпорядженням на виконання облікової операції;

- випискою про операції з цінними паперами на рахунку в цінних паперах №004065;

- виписками з банківського рахунку позивача від 25.01.2013 р. та від 24.04.2014 р.

Зазначені фактичні обставини не заперечуються сторонами по справі.

Отже, судами попередніх інстанцій правильно встановлено неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів, зокрема, несвоєчасне здійснення оплати за даним договором.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що визначено ст. 629 Цивільного кодексу України

Як встановлено в ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Аналогічні положення закріплені в ст. 193 Господарського кодексу України.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Крім того, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання, вказане закріплено в ч. 1 та ч. 5 ст.261 Цивільного кодексуУкраїни.

Таким чином, враховуючи зміст наведених правових норм, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем строку позовної давності з позовної вимоги про стягнення з відповідача суми штрафу, про що було заявлено останнім у відзиві на позовну заяву.

При цьому, приписами ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, посилання заявника касаційної скарги на зупинення строків виконання відповідачем зобов'язань з перерахування грошових коштів за договором купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів, внаслідок ненадання позивачем необхідних документів, що передбачено п. 8.5 даного договору, є безпідставними та суперечать нормам діючого законодавства.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правильним висновок місцевого та апеляційного господарських судів про наявність підстав для стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних.

Як встановлено в ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно із ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оцінка доводів скаржника про недоведеність позивачем належного виконання своїх обов'язків за договором №ДД-109/2012 від 08.08.2012 р. фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що також виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, що встановлено ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки господарського суду першої та апеляційної інстанції такими, що відповідають дійсним правам і обов'язкам сторін, наданим ними доказам, нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що, прийняті ними судові акти підлягають залишенню без змін.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду, що закріплено в ч. 2 ст. 111 5 вказаного кодексу.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення у даній справі прийняті судами попередніх інстанцій при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

За таких обставин, доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та матеріалами оскарження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на приписи статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача .

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИДНІПРОВСЬКА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2014 р. у справі №904/1277/14 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді: А.С. Ємельянов

Г.К. Прокопанич