РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
03 вересня 2014 року Справа № 906/519/14
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Саврій В.А.
судді Мамченко Ю.А. ,
судді Дужич С.П.
при секретарі судового засідання: Баклан Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Агропромислова акціонерна корпорація "Оранта" на рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.14 р. у справі № 906/519/14
за позовом приватного підприємства "Адлєр" (м.Київ)
про стягнення 41676,50 грн.
За участю представників:
Позивача - Бонтлаб Василь Васильович (довіреність № б/н від 25.11.2013 р.)
Відповідача - не з»явився
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 06.06.2014 р. у справі №906/519/14 (суддя Кудряшова Ю.В.) позов приватного підприємства "Адлєр" до публічного акціонерного товариства "Агропромислова акціонерна корпорація "Оранта" про стягнення 41676,50 грн. - задоволено.
Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Агропромислова акціонерна корпорація "Оранта" на користь приватного підприємства "Адлєр" 41676,50 грн. заборгованості, з яких: 25200,68 грн. - основний борг; 13860,00 грн. - курсова різниця; 1752,96 грн. - пеня; 863,54 грн. - інфляційні, а також 1827,00 грн. - сплаченого судового збору.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами (арк. справи 63-65).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - ПАТ "Агропромислова акціонерна корпорація "Оранта" подав через господарський суд Житомирської області апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким приватному підприємству "Адлєр" в задоволенні позову відмовити, вважаючи вимоги позивача безпідставними і такими, що не відповідають обставинам справи (арк. справи 72-75).
В скарзі зокрема зазначає, що позивач не вірно визначив суму боргу з врахуванням курсу долару США станом на 11 квітня 2014 року, оскільки відповідно до п.5.3. договору поставки №205/Н від 27 квітня 2013 року (надалі - Договір), оплата провадиться: 30% вартості товару оплачується в строк до 10 червня 2013 року; 20 % вартості товару оплачується в строк до 17 червня 2013 року, 30% вартості товару оплачується в строк до 01 жовтня 2013 року.
Відповідно до п. 5.2. Договору, товар сплачується в національній валюті пропорційно курсу долара США на міжбанківському валютному ринку на дату оплати товару.
Позовні вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань покупцем не підлягають до задоволення, оскільки умовами договору передбачено стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, а нарахована на підставі договору сума процентів за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання за своєю правовою природою також є пенею, то таке подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем не узгоджується з приписом статті 61 Конституції України.
Також вважає, що позивач прострочив термін позовної давності за стягненням пені та штрафу враховуючи вимоги частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, частини другої статті 260, статті 261 Цивільного кодексу України.
Апелянт також вважає, що вимоги позивача про стягнення коштів у зв'язку зі зміною курсу долара США не узгоджується з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. №1998 "Про удосконалення порядку формування цін", що фактично ця сума є збитками кредитора, вимоги по стягненню яких, ним не заявлялась.
При обґрунтуванні вимог, скаржник посилається на норми ст.ст.99, 117 Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, п.1 постанови КМУ від 18.12.1998 р. №1998 «Про удосконалення порядку формування цін», Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.05.2014 р. №01-06/646/2014
На підставі викладеного, просить рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2014 р. у справі №906/519/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Позивач надіслав на адресу Рівненського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №14418/14 від 16.07.2014 р.), в якому заперечує проти доводів скаржника.
ПП «Адлєр» не погоджується з позицією скаржника щодо невірно визначеної суми основного боргу з врахуванням курсу долара США, оскільки п.5.3. договору поставки №164/Д від 25 квітня 2013 року, сторони визначили та погодили порядок оплати вартості поставленого товару на суму 25 200,00 грн.
Стверджує, що застосування практики Вищого господарського суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.05.2014 р., №01-06646/2014 , до відносин сторін по даній справі не можливе, адже укладений між ПП "Адлєр" та ПАТ "Агропромислова акціонерна корпорація "Оранта" договір має зовсім іншу правову природу, оскільки вбачає можливість стягнення лише пені.
Також зазначає, що сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними випадках та визначено спосіб перегляду ціни відповідно до формули, за якою вираховується зміна ціни. При цьому, чинне законодавство не містить прямого застереження про недійсність відповідної домовленості, а в судовому порядку даний правочин недійсним не визнавався.
З огляду на значне збільшення курсу продажу іноземних валют до гривні, відповідач зобов'язаний відшкодувати на користь позивача втрати, пов'язані зі зміною курсу гривні до її грошового еквіваленту в іноземній валюті (дол. США) - курсову різницю щодо вартості товару.
Позиція про правомірність стягнення курсової різниці згідно укладеного між сторонами договору викладена у постановах Вищого господарського суду України: від 19.10.2010 р. по справі №4/37-10, від 25.08.2010 р. по справі №19/301,
Посилаючись на п. 5.3. укладеного договору, позивач просить суд звернути увагу на те, що він звернувся до суду з відповідним позовом у межах річного строку встановленого ст. 259 ЦК України.
При обґрунтуванні відзиву посилається на норми ст.ст.259, 533, 549, 632, 691 ЦК України, ст.ст.179, 189 ГК України.
На підставі викладеного просить: апеляційну скаргу ПАТ "Агропромислова акціонерна компанія "Оранта" на рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2014 р. у справі №906/519/14 залишити без задоволення, рішення по справі залишити без змін.
16.07.2014 р. представником позивача подано через канцелярію Рівненського апеляційного господарського суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. №14417/14) з проханням доручити проведення відеоконференції господарському суду м. Києва (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В).
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.08.2014 р. клопотання ПП «Адлєр» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено (арк. справи 105).
03.09.2014 року представник позивача у судове засідання з"явився, доводи викладені у запереченнях на апеляційну скаргу підтримав.
Представник апелянта у судове засідання не з»явився, а оскільки ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду від 07.07.2014 року та від 20.08.2014 року у справі № 906/519/14 явка представників сторін не визнавалась обов»язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу по суті.
.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:
25.04.13р. між приватним підприємством "Адлєр" (продавець/позивач) та публічним акціонерним товариством "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" (покупець/відповідач) було укладено договір поставки №164/Д (а.с. 17-19), яким визначено умови купівлі-продажу засобів захисту рослин (товару) (п.п. 1.1. договору).
Асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна (п.п. 2.1. договору). Всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною (п.п. 2.2. договору).
Порядок розрахунків погоджено сторонами в п. 5 договору, а саме: покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначені у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентна курсу долар США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного договору (п.п. 5.1. договору). Товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні долар США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару (п.п.5.2. договору).
Оплата товару проводиться наступним чином:
100% вартості товару оплачується покупцем в строк до 05.05.13р.
Без виставлення рахунку-фактури (п.п. 5.3. договору).
Відповідно до п.п. 8.1. за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Згідно п.п. 8.2. договору за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.
Договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору (п.п. 11.1. договору).
Згідно додатку №1 до договору №164/Д від 25.04.13р. сторони передбачили наступне: в тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S=(A1/A2)*B, де
S - ціна товару на момент проплати;
В- ціна товару на момент підписання;
A2- курс долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання договору;
А1- курс долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день перерахування грошей.
Як встановлено місцевим господарським судом на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 25200,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000281 від 25.04.13р., довіреністю №25/04 від 25.04.13р. та актом №РН-0000281 приймання-передачі продукції від 25.04.13р., копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 21-24).
Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань утворилась заборгованість перед позивачем, що становить 25200,00 грн.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст. 173 ГК України).
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом до висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 25200,00 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача 13860,00 грн. курсової різниці.
Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.
За приписами статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно зі статтею 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Колегія суддів перевіривши проведений розрахунок курсової різниці судом першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що узгоджується із матеріалами справи та відповідають нормам чинного законодавства.
Крім цього позивач просить стягнути з відповідача 1752,96 грн. - пені; 863,54грн. - інфляційних.
Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 230 ГК України штраф та пеня є одними з видів штрафних санкцій, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності зі ст. ст.1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Заперечення відповідача щодо пропуску терміну позовної давності при пред'явленні вимог про стягнення пені та штрафу необґрунтовані виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Місцевим господарським судом встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом 18.04.14р. (штамп пошти на конверті), тобто до спливу річного строку позовної давності з моменту прострочення виконання покладеного на відповідача зобов'язання.
Колегія суддів перевіривши розрахунки позивача, що містяться в тексті позовної заяви (а.с. 4) вважає вимогу про стягнення з відповідача 1752,96 грн. - пені обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до розрахунку позивача (а.с. 4), розмір інфляційних становить 863,54грн.
Отже, розрахунок розміру інфляційних є вірним, відповідно вимога обґрунтованою.
З огляду на викладене, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Агропромислова акціонерна корпорація «Оранта» на рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.14р. у справі № 906/519/14 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Мамченко Ю.А.
Суддя Дужич С.П.
Суд | Рівненський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 03.09.2014 |
Оприлюднено | 09.09.2014 |
Номер документу | 40370636 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Рівненський апеляційний господарський суд
Саврій В.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні