Постанова

від 25.11.2014 по справі 906/519/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2014 року Справа № 906/519/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е., суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., розглянув касаційну скаргу ПАТ "Агропромислова акціонерна корпорація "Оранта" на постановувід 03.09.2014 р. Рівненського апеляційного господарського суду у справі№906/519/14 господарського суду Житомирської області за позовомПриватного підприємства "Адлєр" доПАТ "Агропромислова акціонерна корпорація "Оранта" простягнення 41676,50 грн. за участю представників:

позивача: Бонтлаб В.В., дов. від 25.11.2013 б/н;

відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 06.06.2014 (суддя Ю. Кудряшова), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.09.2014 (судді В. Саврій, Ю. Мамченко, С. Дужич), позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "Агропромислова акціонерна корпорація "Оранта" на користь Приватного підприємства "Адлєр" 41676,50 грн. заборгованості, з яких: 25200,68 грн. ? основний борг; 13860,00 грн. - курсова різниця; 1752,96 грн. - пеня; 863,54 грн. - інфляційні; 1827,00 грн. - судовий збір.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ПАТ "Агропромислова акціонерна корпорація "Оранта"- відповідач у справі, - звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2014 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.09.2014 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 13 860,00 грн. - курсової різниці; 1752,96 грн.- пені; 863,54 грн.-інфляційних. Скаржник вважає, що судами неправильно застосовано ст.ст.189, 232 ГК України, ст.ст.260, 261 ЦК України та норми постанови КМ України від 18.12.1998 р. №1998 "Про вдосконалення порядку формування цін".

Також, до Вищого господарського суду України надійшов відзив ПП "Адлєр", в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові акти без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.111 5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскаржувані судові рішення переглядаються лише в межах, заявлених скаржником, тобто щодо обґрунтованості стягнення з відповідача курсової різниці, пені та інфляційних.

Розраховуючи суму курсової різниці суди встановили наступне.

25.04.13р. між приватним підприємством "Адлєр" (продавець/позивач) та публічним акціонерним товариством "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" (покупець/відповідач) було укладено договір поставки №164/Д (а.с. 17-19), яким визначено умови купівлі-продажу засобів захисту рослин (товару) (п.п. 1.1. договору).

Порядок розрахунків погоджено сторонами в п. 5 договору, а саме: покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною цього договору. Товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару (п.п.5.2. договору) .

Оплата товару проводиться наступним чином:

100% вартості товару оплачується покупцем в строк до 05.05.13р.

Без виставлення рахунку-фактури (п.п. 5.3. договору).

Договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору (п.п. 11.1. договору).

Згідно додатку №1 до договору №164/Д від 25.04.13р. сторони передбачили наступне: в тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S=(A1/A2)*B, де

S - ціна товару на момент проплати;

В- ціна товару на момент підписання;

A2- курс долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання договору;

А1- курс долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день перерахування грошей.

Судами перевірено розрахунок курсової різниці та встановлено, що він є таким, що узгоджується із матеріалами справи та відповідає нормам чинного законодавства . Відтак, підлягає стягненню у заявленому розмірі.

Переглядаючи оскаржувані рішення в цій частині колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу , якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Положення чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти .

Як встановлено судами, сторони у договорі погодили, що товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару (п.п.5.2. договору).

Судами також встановлено, що на момент подання позову відповідач свій обов'язок щодо оплати товару не виконав. Відтак, судами обґрунтовано взято до уваги курс долару США на момент звернення із позовною заявою, а не на момент, коли зобов'язання мало бути ним виконане.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для стягнення курсової різниці.

Крім цього судами стягнкто з відповідача 1752,96 грн. - пені; 863,54грн. - інфляційних.

Відповідно до п.п. 8.1. договорк за невиконання або неналежне виконання його умов сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Згідно п.п. 8.2. договору за прострочення виконання зобов'язання покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Судами перевірено розрахунок вказаних сум. Встановлено, що він є обґрунтованим. Так як суди встановили наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу, то ними було стягнуто і пеню, й інфляційні.

Переглядаючи оскаржувані судові акти в цій частині колегія суддів зазначає наступне.

Так, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Сторони погодили, що розмір пені дорівнює розміру подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Так як судами встановлено невиконання відповідачем взятого на себе зобов'язання щодо оплати поставленого товару та правильність проведеного позивачем розрахунку в частині розміру пені та інфляційних, колегія суддів погоджується з висновками судів про обґрунтованість підстав для стягнення зазначених сум. При цьому, колегія суддів зауважує, що скаржник просить надати іншу правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам, що виходить за межі компетенції Вищого господарського суду України, встановленої ст. 111 7 ГПК України, а саме: касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Не знайшли свого підтвердження і доводи скаржника про порушення судами ст. 232 ГК України. Так, розрахунок пені, перевірений судами, обмежується шестимісячним періодом нарахування пені, встановленим ч.6 ст. 232 ГК України.

Відсутні підстави вважати, що при нарахуванні штрафних санкцій, позивачем та судами було порушено приписи ст. 61 Конституції України, так як відповідач відповідає за неналежне виконання взятого на себе зобов'язання по оплаті поставленого йому товару в межах ст.ст. 549,625 ЦК України та умов, укладеного ним же договору.

Судами також обґрунтовано нараховано інфляційні. Доводи скаржника могли бути взяті до уваги лише за умови визначення ціни договору в іноземній валюті. Позаяк ціна визначена у гривневому еквіваленті до долара США, тобто, фактично у гривні. Відповідач зобов'язаний сплатити позивачу інфляційні нарахування за весь період прострочення виконання ним своїх зобов'язань.

Недоречними є доводи скаржника про порушення судами ст.ст. 260,261 ЦК України при стягненні пені на інфляційних з огляду на таке.

Так, сторони погодили, що відповідач має сплатити кошти за поставлений товар у строк до 05.05.2013. З 06.05.2013 розпочинається перебіг строку позовної давності. В силу вимог ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (пені) застосовується позовна давність в один рік, інфляційних нарахувань - три роки. З позовом ПП "Адлєр" звернулося 18.04.2014, тобто в межах строку позовної давності.

Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про те, що судами незастосовано норми постанови КМ України від 18.12.1998 р. №1998 "Про вдосконалення порядку формування цін". Норми, викладені у постанові КМ України не підлягають застосуванню при вирішенні даного спору. Судові рішення прийняті відповідно встановленим обставинам, дослідженим доказам і підстави для їх скасування в частині стягнення курсової різниці, пені та інфляційних - відсутні.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України ,? Вищий господарський суд України, ?

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ПАТ "Агропромислова акціонерна корпорація "Оранта" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2014 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.09.2014 у справі №906/519/14 - залишити без змін.

Головуючий, суддяВ. Овечкін Судді:Є. Чернов В. Цвігун