Постанова

від 08.09.2014 по справі 2а-15337/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-15337/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Старової Н.Е., Файдюка В.В., при секретарі - Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфімпорт" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфімпорт" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02 липня 2012 року № 0000252260,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліграфімпорт" (далі - ТОВ "Поліграфімпорт", позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02 липня 2012 року № 0000252260.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2014 року в задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин та порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2014 року і прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, суд дійшов наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем у період із 07 по 13 червня 2012 року проведено перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати ПДВ по фінансово-господарським взаємовідносинам із ТОВ "ТД "Полірід" за лютий-травень 2011 року, за результатами якої складено Акт № 1333/22-621-31987931 від 14 червня 2012 року (далі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення вимог п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.2, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено ПДВ у загальному розмірі 1056452,00 грн., у тому числі за: лютий 2011 року - 111311,00 грн.; березень 2011 року - 436786,00 грн.; квітень 2011 року - 277470,00 грн.; травень 2011 року - 194885,00 грн.

02 липня 2012 року на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000252260, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 1 020 452,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, врегульовано ст. 198 Податкового кодексу України. Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими податковими накладними та складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 червня 2010 року між позивачем та ТОВ "ТД "Полірід" укладено договір поставки № 1/6, за умовами якого постачальник зобов'язався систематично поставляти та передавати у власність замовника поліграфічні матеріали, частини до поліграфічного обладнання та інші замовлені товари, а замовник - оплатити та прийняти замовлені товари.

На виконання вказаного договору, контрагентом позивача були виписані видаткові накладні № РН-0000016 від 07.02.2011 p., № РН-0000015 від 09.02.2011 p., № РН-0000023 від 01.03.2011 p., № РН-0000024 від 12.03.2011 p., № РН-0000025 від 14.03.2011 p., № РН-0000026 від 21.03.2011 p., № РН-0000027 від 30.03.7011 р., № РН-0000036 від 05.04.2011 p., № РН-0000037 від 07.04.2011 p., № РН-0000039 від Ї9.04.2011 p., № РН-0000044 від 16.05.2011 p., № РН-0000043 від 20.05.2011 р. та податкові накладні № 17 від 07.02.2011 p., № 16 від 09.02.2011 p., № 1 від 01.03.2011 p., № 2 від 12.03.2011 p., № 3 від 14.03.2011 p., № 4 від 21.03.2011 p., № 5 від 30.03.2011 p., № 2 від 05.04.2011 p., № 3 від 07.04.2011 p., № 5 від 19.04.2011 p., № 2 від 16.05.2011 p., № 4 від 20.05.2011 р. на загальну суму 6 122 711,00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 1 020 452,00 грн.

Крім того, позивачем було надано до суду першої інстанції та залучено до матеріалів справи акт звірки розрахунків позивача з ТОВ "ТД "Полірід" від 19.05.2011р., уточнюючі розрахунки до декларацій з ПДВ, банківські виписки з АТ «УКРЕКСІМБАНК» які підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивачем з ТОВ "ТД "Полірід" тощо.

Надані позивачем первинні документи відповідають вимогам передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, на момент виникнення спірних правовідносин контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №200033999 від 03.06.2010 року, а тому ТОВ "ТД "Полірід" мало право видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту позивачем.

Незважаючи на наявність вказаних документів, відповідачем в акті перевірки зроблено формальний висновок про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а висновки зроблені відповідачем ґрунтувались відповідно до обставин зазначених в інших Актах перевірки контрагентів ТОВ "ТД "Полірід".

Аналіз наданих позивачем первинних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з ТОВ "ТД "Полірід", які були предметом перевірки.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності. Разом з тим, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні його контрагентом, підтверджуються належним чином складеними первинними документами.

Беручи до уваги досліджені первинні документи, які складались у процесі виконання зобов'язань по відносинам позивача з ТОВ "ТД "Полірід", колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, оскільки визначені ними грошові зобов'язання є необґрунтованими та протиправними.

Відповідачем всупереч ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача з його контрагентами.

Зважаючи на викладене та виходячи із принципу превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, колегія суддів констатує, що позивач діяв у межах визначених податковим законодавством, а відтак у податкового органу були відсутні підстави для визначення позивачу спірних грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи а також порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфімпорт" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2014 року - скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфімпорт" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової і інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 02 липня 2012 року № 0000252260.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І. Мєзєнцев

суддя Н.Е. Старова

суддя В.В.Файдюк

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Старова Н.Е.

Файдюк В.В.