Постанова

від 08.09.2014 по справі 904/2940/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2014 року Справа № 904/2940/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л., Крутовських В.І.

секретар судового засідання Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

від відповідача: Німець Ю.С., довіреність №б/н від 10.02.14, представник;

від позивача представник у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Укравтогаз" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2014р. у справі №904/2940/14

за позовом Закритого акціонерного товариства "УКРАВТОГАЗ", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до відповідача Комунального підприємства "САНСЕРВІС", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення 105924,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство "УКРАВТОГАЗ" звернулось з позовною заявою до комунального підприємства "САНСЕРВІС" про стягнення 105924,50 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу нафтопродуктів №105-КР/207 від 16.11.2012р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2014р. у справі №904/2940/14 (суддя Кармазіна Л.П.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з комунального підприємства "САНСЕРВІС" на користь Закритого акціонерного товариства "УКРАВТОГАЗ" суму основного боргу у розмірі 65419,50 грн., витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 1500,00 грн. та суму судового збору у розмірі 1827,00 грн. Повернуто закритому акціонерному товариству "УКРАВТОГАЗ" з державного бюджету України 291,49 грн. суму надмірно сплаченого судового збору, про що вирішено видати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області.

Означене рішення місцевого господарського суду мотивовано посиланням на встановлені судом обставини неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем, які виникли із умов договору щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар. При вирішенні спору суд керувався, зокрема, нормами ст.ст. 265, 525, 526, 530, 629, 655, 663, 712, ст.ст. 4, 173-175, 193 Господарського кодексу України. Розподіляючи між сторонами судові витрати у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 15000,00 грн. є неспіврозмірними та завищеними, тому, керуючись нормами ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 6, 13, 14, 15, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", Правилами адвокатської етики та роз'ясненнями, наданими в п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України", задовольнив ці вимоги частково, стягнувши з відповідача на користь позивача суму 1500,00 грн.

Не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2014р. у справі №904/2940/14, позивач - ЗАТ "УКРАВТОГАЗ" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати означене рішення місцевого господарського суду, як таке, що було прийняте з порушенням норм процесуального права. Просить прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі - стягнути з Комунального підприємства "САНСЕРВІС" на користь Закритого акціонерного товариства "УКРАВТОГАЗ" заборгованість за договором купівлі-продажу нафтопродуктів №105-КР/207 від 16.11.2012 року в сумі 82920,61 грн., в тому числі: 65419,50 грн. - сума основного боргу, 7422,15 грн. - пеня, 8792,49 грн. - втрати від інфляції, 1286,47 грн. - три проценти річних, а також стягнути з відповідача на свою користь судові витрати у справі в сумі 18650,24 грн., в тому числі: 2433,49 грн. (2118,49 гр. + 315,00 грн.) - судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та заяви про збільшення розміру позовних вимог, 1216,75 грн. - судовий збір за подання апеляційної скарги, 15000,00 грн. - витрати на оплату послуг адвоката.

В обґрунтування своїх вимог у апеляційній скарзі позивач вказує, що суд першої інстанції не розглянув позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій за порушення виконання грошового зобов'язання, а саме: про стягнення 5725,73 грн. - пені, 8792,49 грн. - втрат від інфляції, 1192,74 грн. - трьох процентів річних, мотивуючи це тим, що подана заява про збільшення розміру позовних вимог по суті є заявою про зміну підстав та предмету позову, що позивач вправі робити лише до початку розгляду справи по суті. Зазначає, що ухвалою від 10.06.2014р. суд першої інстанції спочатку прийняв процесуальне рішення стосовно заяви про збільшення розміру позовних вимог, зазначивши, що ця заява прийнята судом до розгляду на підставі ст.22 ГПК України, але в подальшому залишив ці вимоги без розгляду, пославшись знову на положення ст. 22 ГПК України, яка визначає лише процесуальні права сторін і не містить норм, які регулюють підстави та порядок залишення позовної заяви без розгляду. Вважає, що після прийняття процесуального рішення про прийняття до розгляду заяви про збільшення позовних вимог, суд першої інстанції мав у всякому разі розглянути її по суті і прийняти рішення. На думку позивача, порушення судом норм процесуального права призвело до прийняття неправильного рішення.

Відповідач - Комунальне підприємство "САНСЕРВІС" у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що на його думку судом було правомірно залишено заяву позивача про збільшення позовних вимог без розгляду у зв'язку з пропущенням процесуальних строків для зміни предмету і підстав позову. Крім того звертає увагу на те, що позивачем безпідставно була заявлена до стягнення у заяві про збільшення позовних вимог сума 7422,15 грн. пені, нарахування якої не передбачено умовами договору чи законодавчим актом. Вважає також, що судом було правомірно зменшено витрати на правову допомогу співрозмірно до складності справи та її особливостей та правильно розподілено між сторонами судові витрати зі сплати судового збору та вирішено повернути з Державного бюджету України позивачу надмірно сплачений судовий збір у сумі 291,49 грн. До того ж відповідач вказує, що з моменту винесення оскаржуваного рішення судом першої інстанції відповідачем було погашено суму основного боргу у справі у розмірі 65419,50 грн. згідно платіжних доручень №2243 від 12.08.2014р. на суму 10000,00 грн., №2265 від 19.08.2014р. на суму 5000,00 грн. та №2298 від 29.08.2014р. на суму 50470,00 грн.

В судове засідання 08.09.2014р. представник позивача (апелянта) не з'явився.

Враховуючи, що позивач належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи судом, а неявка представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті заявлених вимог, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник відповідача у судовому засіданні 08.09.2014р. підтримав доводи своїх заперечень на апеляційну скаргу, просив залишити скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено із матеріалів справи, 16.11.2012р. між Закритим акціонерним товариством "Укравтогаз" (надалі - Продавець) та Комунальним підприємством "САНСЕРВІС" (надалі - Покупець) укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №105-КР/207 (надалі - Договір), за умовами якого Продавець приймає на себе зобов'язання передати Покупцю у власність нафтопродукти (надалі - товар) за довірчими документами (пластикові, паперові талони та паливні скетч-карти), а Покупець зобов'язується сплатити та прийняти товар.

Факт передачі позивачем нафтопродуктів (бензин і дизельне пальне) підтверджується видатковими накладними: №614 від 19.11.2012р., №615 від 20.11.2012р., №627 від 28.11.2012р., №637 від 07.12.2012р., №638 від 30.11.2012р.,№642 від 13.12.2012р.,№646 від 24.12.2012р., №1 від 04.01.2013р., №4 від 15.01.2013р., №5 від 18.01.2013р. №11 від 04.02.2013р.,№12 від 07.02.2013р., №18 від 15.02.2013р., №22 від 22.02.2013р., №28 від 07.03.2013р., №32 від 15.03.2013р., №36 від 22.03.2013р.,№39 від 02.04.2013р., №40 від 08.04.2013р., №41 від 10.04.2013р., №44 від 12.04.2013р., №45 від 12.04.2013р., №48 від 22.04.2013р. №49 від 26.04.3013р., №52 від 08.05.2013р., №55 від 14.05.2013р., №56 від 20.05.2013р., №59 від 28.05.2013р., копії яких наявні в матеріалах судової справи.

Сторонами узгоджено, що розрахунки за цим Договором проводяться Покупцем на підставі рахунку Продавця на оплату товару протягом 21 (двадцять одного) календарного дня з моменту отримання накладної на товар шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Продавця (п.4.1. Договору).

Позивач, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань по договору купівлі-продажу нафтопродуктів №105-КР/207 від 16.11.2012р., у зв'язку з неповною та несвоєчасною оплатою поставленого товару звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою вих. № 3 від 23.04.2014р., у якій просив суд стягнути з відповідача 105924,50 грн. заборгованості, а також відшкодувати понесені ним судові витрати у справі.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2014р. було порушено провадження у даній справі, розгляд якої призначено в судовому засіданні 29.05.2014р.

В судовому засіданні 29.05.2014р. суд першої інстанції розпочав розгляд даної справи по суті, а за наслідками такого розгляду відклав її подальший розгляд на 10.06.2014р.

Під час другого судового засідання 10.06.2014р. від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, якою позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 121635,46 грн., у тому числі: 105924,50 грн. - сума основного боргу, 5725,73 грн. - пеня, 8792,49 грн. - втрати від інфляції, 1192,74 грн. - три проценти річних. У цьому ж судовому засіданні позивач подав суду клопотання про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката, які були пронесені у зв'язку із розглядом даної справи, в сумі 15000,00 грн.

За наслідками судового засідання 10.06.2014р., суд першої інстанції визнав за необхідне відкласти розгляд справи із призначенням наступного судового засідання на 24.06.2014р., вказавши у відповідній ухвалі, що зазначена заява позивача про збільшення позовних вимог прийнята судом на підставі ст. 22 ГПК України.

В судовому засіданні 24.06.2014р. на розгляд суду першої інстанції відповідачем був наданий відзив та клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 40505,00 грн., у зв'язку з добровільною сплатою заборгованості, але у зв'язку з неявкою представника позивача в це судове засідання, розгляд справи був відкладений судом на 26.06.2014р.

В судовому засіданні 26.06.2014р. позивачем була подана суду заява про зменшення позовних вимог (в порядку ч. 4 ст. 22 ГПК України), в якій позивач підтвердив факт часткового виконання відповідачем своїх зобов'язань сплатою суми 40505,00 грн. і за таких обставин вважав за необхідне зменшити розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу, залишивши без змін вимогу про стягнення втрат від інфляції та скорегувавши решту вимог в частині стягнення пені та трьох процентів річних, вимагаючи остаточно стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором купівлі-продажу нафтопродуктів №105-КР/207 від 16.11.2012 року в сумі 82920,61 грн., в тому числі: 65419,50 грн. - сума основного боргу, 7422,15 грн. - пеня, 8792,49 грн. - втрати від інфляції, 1286,47 грн. - три проценти річних, а судові витрати повністю покласти на відповідача.

Як вказує суд першої інстанції у описовій частині оскаржуваного судового рішення, дослідивши надану позивачем заяву про збільшення позовних вимог, суд встановив, що вона за своїм змістом є заявою про зміну предмету позову, оскільки відповідно до прохальної частини позову, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором купівлі-продажу нафтопродуктів №105-КР/207 від 16.11.2012р. у розмірі 105924,50 грн., тоді як у поданій заяві про збільшення позовних вимог позивач просить суд окрім суми основного боргу 105924,50 грн. стягнути 5725,73 грн. - пені, 8792,49 грн. - втрат від інфляції та 1192,74 грн. - три проценти річних, що фактично є зміною предмету позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Із посиланням на те, що відповідно до протоколу судового засідання від 29.05.2014р. (а.с.54) розгляд справи по суті було розпочато в судовому засіданні 29.05.2014р., а заява подана позивачем в судовому засіданні 10.06.2014р. - тобто після початку розгляду справи по суті, при постановлені оспорюваного судового рішення суд першої інстанції вважав за необхідне залишити заяву позивача про збільшення позовних вимог без розгляду. З цих же підстав суд першої інстанції прийняв до розгляду заяву відповідача про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 65419,50 грн., а в частині стягнення 7422,15 грн. - пеня, 8792,49 грн. - втрати від інфляції, 1286,47 грн. - три проценти річних - суд залишив заяву без розгляду, про що вказав у описовій частині оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, остаточні вимоги позивача, які були прийняті судом першої інстанції до розгляду складались із вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 65419,50 грн. та вимоги про відшкодування судових витрат у справі, зокрема витрат на оплату адвоката у розмірі 15000,00 грн.

Дослідивши доводи апеляційної скарги позивача щодо допущених, на думку апелянта, судом першої інстанції порушень норм процесуального законодавства, які полягали у тому, що після прийняття процесуального рішення про прийняття до розгляду заяви про збільшення позовних вимог, в подальшому суд першої інстанції мав у всякому разі розглянути її по суті і прийняти рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що вказані обставини не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, виходячи із наступного.

Згідно з п. 3.12. Постанови Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК. Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Як правильно встановив місцевий господарський суд, заява позивача про збільшення позовних вимог, так і наступна заява про зменшення позовних вимог, мали позовні вимоги, які складались із первісно заявленої вимоги про стягнення суми основного боргу, що виник внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу нафтопродуктів №105-КР/207 від 16.11.2012р., та із додаткових вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних, які не були предметом розгляду до початку розгляду справи по суті спору.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що доповнення первісних позовних вимог додатковими вимогами про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних, які хоча і мали підставою їх виникнення посилання позивача на порушення виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, проте не були заявлені до початку розгляду справи по суті спору, слід розцінювати як зміну предмету позову, а відтак такі вимоги підлягали залишенню без розгляду.

Тому посилання позивача у апеляційній скарзі на порушення господарським судом першої інстанції норм процесуального права відхиляються колегією суддів апеляційного господарського суду з тих підстав, що процесуальні порушення не в будь-якому випадку є підставою для скасування судового рішення, а лише у випадках, передбачених ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, та в разі, якщо такі порушення призвели до прийняття неправильного рішення, чого в даному випадку не відбулось, оскільки наявне в силу ст. 22 Господарського процесуального кодексу України право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви може бути реалізоване лише на стадії судового процесу до початку розгляду господарським судом справи по суті, а після початку розгляду господарським судом справи по суті така заява має бути залишена без розгляду.

Таким чином, прийнявши до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, яка по суті містила вимоги про зміну предмету позову, а в подальшому залишивши цю заяву без розгляду в частині вимог, які первісно не були заявлені позивачем до розгляду, місцевий господарський суд, первісно допустивши процесуальні порушення, які могли вплинути до порушення такої основної із засад правосуддя, як рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України), в подальшому фактично усунув це порушення, обмеживши предмет спору у даній справі тими вимогами позивача, які повинні були розглянуті судом за правилами процесуального закону.

Відповідно до ч.ч. 1 і 6 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема у такій спосіб, як примусове виконання обов'язку в натурі.

Як правильно встановив місцевий господарський суд з матеріалів судової справи, відповідач проти позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 65419,50 грн. не заперечував, позовні вимоги визнав.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

За вказаних обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним і погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за вищевказаним договором, спір між сторонами виник з його вини, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 65419,50 грн. - доводяться матеріалами справи, є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо наданих відповідачем суду апеляційної інстанції доказів про добровільне виконання ним своїх зобов'язань в частині сплати основного боргу після постановлення судом оскаржуваного рішення, то такі обставини не є підставою для зміни законного та обґрунтованого рішення, оскільки мають бути враховані сторонами у процедурі його примусового виконання.

Водночас судова колегія вважає за необхідне звернгути увагу на те, що вирішивши правильно спір по суті пред'явлених позовних вимог, які були прийняті до розгляду судом, та обґрунтовано зменшивши розмір судових витрат позивача в частині витрат, які були понесені ним на оплату послуг адвоката, з суми 15000,00 грн. до суми 1500,00 грн., внаслідок чого позовні вимоги були задоволені частково, про що зазначено у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не відобразив у резолютивній частині свого рішення висновку про відмову у задоволенні решти вимог позивача з відшкодування витрат на адвоката, внаслідок чого не було дотримано вимоги п. 4 ч. 1 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, зокрема, що резолютивна частина рішення господарського суду має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю або частково по кожній з заявлених вимог.

Таке порушення норм процесуального законодавства, на думку колегії суддів, підлягає усуненню судом апеляційної інстанції.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення, коли визнає що воно прийнято з порушенням вимог матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, і не можуть бути підставою для його скасування, оскільки вони відповідають чинному законодавству і обставинам справи, однак, реалізуючі право суду апеляційної інстанції, який не зв'язаний доводами апеляційної скарги і може перевіряти законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду вважає за потрібне змінити означене рішення суду першої інстанції, доповнивши абзац другий його резолютивної частини висновком щодо відмови позивачу у стягненні решти понесених ним судових витрат на оплату послуг адвоката в сумі 13500,00 грн.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з мотивів наведених позивачем, та правильне вирішення судом матеріально-правових вимог позивача, результати вирішення яких вірно були враховані судом першої інстанції при розподілі між сторонами судових витрат у справі зі сплати судового збору, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, слід повністю віднести на заявника у апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 4 ч.1 ст. 103, п. 4 ч.1 та ч. 2 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "УКРАВТОГАЗ" - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2014р. у справі №904/2940/14 - змінити, доповнивши абзац другий резолютивної частини цього рішення реченням наступного змісту: «В решті вимог про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в сумі 13500,00 грн. - відмовити».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано - 10.09.2014р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Н.Л. Величко

Суддя В.І. Крутовських