Ухвала

від 03.09.2014 по справі 2а-16863/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" вересня 2014 р. м. Київ К/800/27123/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В., за участю секретаря судового засідання Лисюк І.О.,

представника позивача Стеценка О.Л.,

представника відповідача Грембовського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2013 року

у справі № 2а-16863/12/2670

за позовом дочірнього підприємства «Гарантія-Маркет» (далі - позивач, ДП «Гарантія-Маркет»)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ДП «Гарантія-Маркет» звернулось у грудні 2012 року до суду з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.08.2012 року № 0006202290, № 000620/12290 та № 0006192290.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, абз.4 п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пп. 7.2.3, пп. 7.2.4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, ст. ст. 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З наданих позивачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України ДП «Гарантія Маркет» підлягає заміні його правонаступником дочірнім підприємством «Степсон Трейд».

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову перевірку ДП «Гарантія-Маркет» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт від 26.07.2012 року № 880/22-90/32254181, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: абз.4 п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2010 рік в сумі 21 910 417,00 гривень, за 2011 рік в сумі 17 287 453,00 гривні, за 1 квартал 2012 року в сумі 14 496 988,00 гривень та заниження податку на прибуток на загальну суму 8 733 895,00 гривень; пп. 7.2.3, пп. 7.2.4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 8 429 792,00 гривні.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.08.2012 року: № 0006202290, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 8 733 895,00 гривень та за штрафними санкціями в розмірі 327 303,00 гривні; № 0006192290, яким позивачу збільшено грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 8 429 792,00 гривні та за штрафними санкціями в розмірі 1 865 095,50 гривень; № 000620/12290, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 14 496 988,00 гривень за 1 квартал 2012 року.

В порядку адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та ТОВ «Сан-Ойл» укладено ряд договорів купівлі-продажу волоського горіха та гарбузового насіння. На підтвердження виконання яких позивачем долучено до матеріалів справи копії податкових накладних, виписаних ТОВ «Сан-Ойл» на поставлений ДП «Гарантія-Маркет» товар. На підставі зазначених податкових накладних позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість сплачені у вартості товару, придбаного у ТОВ «Сан-Ойл» у серпні 2010 року в сумі 500 500,00 гривень, в листопаді 2010 року в сумі 989 640,00 гривень, в грудні 2010 року в розмірі 2 395 551,00 гривня.

Крім того, судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «Сан-Кор Трейд» укладено договір на поставку гарбузового насіння. На підтвердження виконання якого позивачем долучено до матеріалів справи копії податкових накладних виписаних ТОВ «Сан-Кор Трейд» за поставлений товар. На підставі яких позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість сплачену у вартості товару, придбаного у ТОВ «Сан-Кор Трейд» в жовтні 2011 року в розмірі 825 000,00 гривень, в листопаді 2011 року в розмірі 705 000,00 гривень.

Однак, як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем податкового кредиту по господарським операціями з ТОВ «Сан-Ойл» в серпні, листопаді, грудні 2010 року та по взаємовідносинам з ТОВ «Сан-Кор Трейд» в жовтні, листопаді 2011 року на відповідні суми, з огляду на нікчемність зазначених правочинів.

Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності висновків відповідача про нікчемність зазначених правочинів, оскільки такі ґрунтується виключно на висновках актів, складених іншими податковими органами за наслідками проведених перевірок постачальників контрагентів позивача, а тому їх правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що наведені висновки зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Зазначені нормативно-правові акти не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства. Повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті перевірки, належать виключно до компетенції суду.

Крім того, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності посилання відповідача на встановлені розбіжності в деклараціях з податку на додану вартість з сумами податкового кредиту та сумами податкових зобов'язань по взаємовідносинах позивача з контрагентами, по яким на дату проведення перевірки анульовані свідоцтва платника податку на додану вартість, а саме: ТОВ «Кронос-2010» - свідоцтво ПДВ анульовано 13.05.2011 року, ТОВ «Продсел» - 12.12.2011 р., ТОВ «Оренда-Сервіс» - 28.12.2011 р., ТОВ «Галексі» - свідоцтво ПДВ анульовано 12.10.2011 року, ТОВ «Ера Промоушн» - свідоцтво ПДВ анульовано 03.11.2011 року, що мали вплив на формування ДП «Гарантія-Маркет» податкового кредиту. Оскільки, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на момент укладення спірних правочинів ТОВ «Сан-Ойл», ТОВ «Сан-Кор Трейд», ТОВ «Кронос-2010», ТОВ «Продсел», ТОВ «Оренда-Сервіс», ТОВ «Галексі» та ТОВ «Ера Промоушн» мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованими як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, пунктами 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 139 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Нормами ПК України передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Зокрема, згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Приписами п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент виникнення та фактичної реалізації договірних відносин дані контрагенти були зареєстровані, як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а тому позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у ЄДР, за умови необізнаності щодо неї.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Сан-Ойл», ТОВ «Сан-Кор Трейд», ТОВ «Кронос-2010», ТОВ «Продсел», ТОВ «Оренда-Сервіс», ТОВ «Галексі» та ТОВ «Ера Промоушн» податкових накладних.

При цьому, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено та не надано суду доказів щодо фіктивності укладених договорів безпосередньо з контрагентами позивача.

З огляду на наведені норми та встановлені обставини, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій в повній мірі спростовано висновки податкового органу порушення позивачем норм податкового законодавства при формуванні валових витрат та податкового кредиту, а тому правомірно визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.

Крім того, судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що податковим органом проведено перевірку ДП «Гарантія-Маркет», результати якої оформлено актом від 07.03.2012 року № 289/23-12/32254181 про проведення документальної позапланової перевірки з питань повноти нарахування та достовірності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Прайм Аутдор» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 13 671 800,00 гривень.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.04.2012 року № 0000712280.

Разом з тим, як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2012 року по справі № 2а-11557/12/2670 за позовом ДП «Гарантія-Маркет» до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 року, податкове повідомлення-рішення № 0000712280 від 05.04.2012 року скасовано, з огляду на що, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, щодо відсутності у позивача підстав для коригування валових витрат за результатами перевірки проведеної податковим органом 07.03.2012 р., оскільки триває судове оскарження висновків щодо правомірності формування позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування.

Згідно з ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірною позицію судів попередніх інстанцій щодо неправомірності прийнятного відповідачем податкового повідомлення-рішення від 13.08.2012 року № 000620/12290, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 14 496 988,00 гривень за 1 квартал 2012 року.

На підставі викладеного, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по спірним господарським операціям з його контрагентами, та обґрунтовано визнано безпідставність доводів податкового органу щодо нікчемності спірних правочинів, як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними та мають на меті штучне формування для позивача валових витрат та податкового кредиту, а тому правомірно задоволено позовні вимоги позивача.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Замінити сторону у справі - дочірнє підприємство «Гарантія Маркет» на його правонаступника - дочірнє підприємство «Степсон Трейд».

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2013 року у справі № 2а-16863/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) О.В. Вербицька (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.