Постанова

від 10.09.2014 по справі 903/507/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2014 р. Справа № 903/507/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Бучинська Г.Б. ,

судді Василишин А.Р.

при секретарі Карпець О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача 1 - не з'явився

відповідач 2 - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" на рішення господарського суду Волинської області від 15.07.14 р. у справі № 903/507/14

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Луцьк.

до відповідачів 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ", Чернігівський р-н, с. Іванівка.

2. Приватного підприємства "Волиньтехагросервіс", м.Луцьк.

про стягнення 106 106,31 грн.

Рішенням господарського суду Волинської області від 15.07.2014 р. у справі №903/507/14 (суддя Дем'як В.М.) позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" та до Приватного підприємства "Волиньтехагросервіс" про стягнення 106 106,31 грн. задоволено повністю.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення, виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Волинської області від 15.07.2014 р. у справі №903/507/14 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" подало апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення господарського суду Волинської області від 15.07.2014 р. по справі №903/507/14 та відмовити в позові в частині стягнення 3% річних.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" посилається на ту обставину, що господарський суд Волинської області порушив норми матеріального та процесуального права що призвело до неправильного вирішення питання та винесення помилкового рішення. Крім того, суд не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.08.2014 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

У судове засідання сторони не з'явилися та не реалізували надане їм процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином. В судове засідання не з'явився апелянт (відповідач 1), документів витребуваних ухвалою суду не надав, причини неявки суду не повідомив. Крім того, на адресу суду повернулися конверти з ухвалами про відкладення розгляду справи від 27.08.14 р., які були направлені на адресу позивача та відповідача 2, зазначені у позовній заяві та ЄДР ЮО та ФОП відповідно, з поштовими помітками "за закінченням терміну зберігання", що свідчить про неотримання позивачем та відповідачем інформації про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги.

Проте, відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 05 червня 2013р. між продавцем (позивачем) - підприємцем ОСОБА_2 та покупцем (відповідачем) - Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ» укладений договір купівлі-продажу №13/61.

Згідно п.п 1.1. вказаного договору продавець зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти і оплатити наступний товар (продукцію): запасні частини до сільськогосподарської техніки.

У відповідності до розділу 2 договору ціна, кількість та специфікація товару визначається в рахунках та накладних. Загальна вартість товару (ціна договору) складає 150 000, 00 грн., без ПДВ.

Відповідно до п.3.1., 3.4. договору передбачено, що оплата товару здійснюється у грошовій формі, шляхом перерахування коштів покупцем на розрахунковий рахунок продавця. Термін остаточної оплати товару згідно даного договору: не пізніше 15 липня 2013р.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що у разі несвоєчасної остаточної оплати отриманого товару покупець сплачує продавцю штрафні санкції в розмірі 0,5% суми неоплачених товарів за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

На виконання умов договору купівлі-продажу №13/61 позивач передав, а відповідач-1 прийняв товар на загальну суму 97 800,00 грн. Даний факт стверджується накладними № 131 від 12.06.2013р., №134 від 17.06.2013р., №138 від 20.06.2013р., №139 від 20.06.2013р., №140 від 22.06.2013р., №141 від 22.06.2013р.

Проте, відповідач взяті на себе, згідно договору купівлі-продажу №13/61 від 05.06.2013р., зобов'язання в частині проведення розрахунків за поставку товару не виконав, в зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість, котра на момент розгляду справи становить 97 800,00 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання позивач нарахував пеню за період з 16.07.2013р. по 15.01.2014р. в сумі 6 449,45 грн. та 3% річних за період 16.07.2014 р. по 03.03.2014 р. в сумі 1 856,86 грн. відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 05 червня 2013р. між кредитором (позивачем) - підприємцем ОСОБА_2 та поручителем (відповідачем) - Приватним підприємством «Волиньтехагросервіс» був укладений договір поруки №8/ПР.

Пункт 1.1 договору поруки передбачає, що предметом даного договору є зобов'язання поручителя (ПП «Волиньтехагросервіс») перед кредитором (Підприємцем ОСОБА_2) відповідати за порушення боржником (ТОВ «Агрофірма « Іванівка АГ» ) його зобов'язань перед кредитором по договору купівлі-продажу № 13/61 від 05.06.2013р., укладеному між кредитором і боржником , що включає: зобов'язання щодо оплати товару; сплату процентів річних, інфляційних нарахувань на суму боргу та неустойки (штрафу, пені), що передбачені умовами основного договору ; відшкодування збитків, завданих кредиторові.

Згідно пункту 5.1 договору поруки № 8/ПР від 05.06.2013р., у разі порушення ТОВ «Агрофірма Іванівка АГ» зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні божники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому обсязі, що і боржник.

Відтак, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулася до господарського суду Волинської області з позовом до відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" та Приватного підприємства "Волиньтехагросервіс" та просить солідарно стягнути 106 106,31 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу №13/61 від 05.06.2013р.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Господарські зобов'язання згідно положень ст.173 Господарського кодексу України можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Спірний договір за правовою природою є договором купівлі-продажу. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Спірні відносини регулюються також положеннями цивільного закону щодо поставки.

В силу ч.1, ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що заявлена сума основної заборгованості за отриманий товар в сумі 97 800, 00 грн. є обґрунтованою та доведена матеріалами справи та солідарно підлягає до стягнення з відповідачів.

Крім того, у зв'язку з простроченням зобов'язання щодо оплати за отриманий товар, позивачем заявлено вимоги про стягнення солідарно з відповідачів 6 449,45 грн. пені за період з 16.07.2013 р. по 15.01.2014 р. та 1 586,86 грн. 3% річних.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність солідарного обов'язку відповідачів, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем.

Згідно ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням положень статей 553, 554 ЦК України колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позов про стягнення з ТзОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» та ПП «Волиньтехагросервіс» солідарно підлягає до задоволення повністю в сумі 106 106,31 грн. в т.ч. 97 800,00грн. - основної заборгованості, 6 449,45 грн. - пені та 1 856,86 грн. - 3 % річних.

Також колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що до складу судових витрат стаття 44 ГПК України відносить оплату послуг адвоката.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».(ч.3 ст.48 ГПК України).

Поняття особи, яка є адвокатом наводиться у статті 2 Закону України «Про адвокатуру», яка зазначає, що адвокатом може особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Як вбачається з матеріалів справи позивач у справі оплату послуг адвоката підтвердив договором про надання правової допомоги №1/14 від 03.01.2014р., свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №318 від 29.11.2006р., платіжним дорученням №188 від 19.02.2014р. та квитанцією №7/14 від 23.06.2014р.

Відтак, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що виходячи із засад розумності і справедливості, обґрунтованим є стягнення з відповідача на користь позивача витрати по оплаті послуг адвоката в розмірі 500,00 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача 1 грунтуються на твердженні, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовані неповно, зокрема суд помилково вважав, встановленим дату початку перебігу строку для нарахування 3% річних, а також нарахованої суми 3% річних. Проте, ці твердження апелянтом жодним чином не підтверджено, доказів, витребуваних апеляційним судом, не надано.

З урахуванням вище викладеного, доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Крім того, як вбачається з матеріалів скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" оспорює лише в частині стягнення 3% річних в сумі 1 856,86 грн.

У відповідності до п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" із позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати. Відповідно, за подання апеляційної скарги згідно п.п.4 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" справляється судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Таким чином, відповідачу необхідно було сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у даній справі в розмірі 913,50 грн. (50 відсотків від 1,5 розміру мінімальної заробітної плати).

Натомість відповідачем здійснено сплату судового збору в розмірі 1088,00 грн. за платіжним дорученням №21 від 28.07.2014 р., тобто внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно зі ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За наведених обставин суд вважає необхідним здійснити повернення відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" надлишково сплаченої суми судового збору в розмірі 174,50 грн. (1088 - 913,50 = 174,50).

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" на рішення господарського суду Волинської області від 15.07.14 р. у справі № 903/507/14 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Справу №903/507/14 повернути до господарського суду Волинської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.