Ухвала

від 02.09.2014 по справі 814/3618/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" вересня 2014 р. м. Київ К/800/2562/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Цвіркун Ю. І. Титенко М. П. Масюк А. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову та ухвалуМиколаївського окружного адміністративного суду від 04.09.2013 року Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013 року у справі№ 814/3618/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ирбис» доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.09.2013 року у справі № 814/3618/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 01.08.2013 року № 0000882208 та № 0000872208.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 203 Цивільного кодексу України, п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. п. 138.2, 138.4 ст. 138, п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ирбис» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01.10.2012 року по 28.02.2013 року та контрагентами постачальниками складено акт перевірки від 18.07.2013 року № 46/22-08/36271258, яким встановлено порушення пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1, п. 138.1, п. п. 138.2, 138.4 ст.138, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4 ст. 204, п. 201.6 ст. 201 Податкового Кодексу України, які призвели до заниження податку на прибуток на 1 049 316,00 грн. та заниження податку на додану вартість на 1 529 788,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.08.2013 року: № 0000872208 - яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем в сумі 1 049 316,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 524 658,00 грн.; № 0000882208 - яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в сумі 1 529 788,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 764 894,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем приписів податкового законодавства спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документам (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

У відповідності до п. п. 201.1, 201.6, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата та видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по договору купівлі-продажу від 02.11.2011 року № 02-11-11, укладеного між ТОВ «Саноіл Торг» (продавець) та ТОВ «Ирбис» (покупець), підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

На виконання умов договору в перевіреному періоді ТОВ «Ирбис» придбало у ТОВ «Саноіл Торг» олію соняшникову для використання в межах господарської діяльності позивача на умовах поставки EXW - термінал ТОВ «Евері» (наливний) м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117 (специфікація до договору від 26.11.2012 року № 8, вид товару - українська нерафінована соняшникова олія на суму 5 996 096,00 грн., специфікація до договору від 30.01.2013 року № 10, вид товару - українська нерафінована соняшникова олія на суму 3 182 634,10 грн.).

Крім того, на виконання домовленостей за договором комісії, що укладений між ТОВ «Ирбис» (комітент) та ТОВ «Югекотоп» (комісіонер), комісіонером 09.10.2012 року та 14.06.2012 року укладено зовнішньоекономічні контракти на експорт товару (нерафінованої олії соняшника, що придбана у ТОВ «Ирбис») з нерезидентом OREXIM LIMITED, за умовами яких товар реалізовано на умовах поставки FOB-Миколаїв та транспортовано трубопровідним транспортом через склад-термінал «Евері» на територію Миколаївського морського торгівельного порту (акти здачі-приймання робіт від 03.12.2012 року № ОУ-0000474 між ТОВ «Югекотоп» (замовник) та ТОВ «Евері» (виконавець)).

Посилання податкового органу на невідповідність сум податкового кредиту позивача та податкових зобов'язань його контрагента по базам автоматичного співставлення сум податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанцій, адже вказані обставини не є самі по собі підставою для висновку про відсутність факту здійснення господарських операцій та позбавлення позивача права на формування податкового кредиту, оскільки він не може нести відповідальність за дії контрагента, який не визначив податкові зобов'язання, якщо надасть всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів (послуг) для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, шляхом реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей іншим суб'єктам господарювання, а в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.09.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013 року у справі № 814/3618/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Ю. І. Цвіркун