Постанова

від 10.09.2014 по справі 922/543/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2014 року Справа № 922/543/14

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Жукової Л.В. - головуючий (доповідач), Вовка І.В., Нєсвєтової Н.М.,

розглянувши касаційну скаргу Андріївської сільської ради на рішеннягосподарського суду Харківської області від 22.05.2014 р. та постановуХарківського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 р. у справі № 922/543/14 господарського суду Харківської області за позовом 1. Кегичівської районної спілки споживчих товариств, 2. Кегичівського сільського споживчого товариства доАндріївської сільської ради провизнання права власності в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача 1: не з'явилися;

позивача 2: не з'явилися;

відповідача: не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року до господарського суду Харківської області звернулись позивачі: Кегичівська районна спілка споживчих товариств (позивач-1) та Кегичівське сільське споживче товариство (позивач-2) до Андріївської сільської ради Кегичівського району (відповідач) з позовною заявою, в якій просили визнати право власності за Кегичівською районною спілкою споживчих товариств на 4/10 частин будівлі магазину "Промтовари" площею 118,4 кв. м, що розташований по вул. Центральній, буд.17, в с. Андріївна Кегичівського району Харківської області, та визнати право власності за Кегичівським сільським споживчим товариством на 6/10 частин будівлі магазину "Промтовари" площею 198,7 кв. м, що розташований по вул. Центральній, буд.17, в с. Андріївка Кегичівського району Харківської області. Судові витрати залишити за позивачами.

Позивачі свої вимоги обґрунтували тим, що до жовтня місяця 2013 року вони добросовісно, відкрито та безперервно користувались та користуються законним майном як співвласники, а саме: магазином "Промтовари" в с. Андріївка по вул. Центральній, буд.17, Кегичівського району Харківської області, та ніхто з 1988 року (рік введення в експлуатацію) не претендував з правом власності на нього, окрім відповідача, що подав заяву до Кегичівського районного суду Харківської області про передачу безхазяйного майна у комунальну власність з тих підстав, що у позивачів 1,2 в наявності немає правовстановлюючого документу на зазначену будівлю.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.05.2014 року по справі №922/543/14 (колегія суддів у складі: головуючого судді Бринцева О.В., судді Аюпової Р.М., судді Лавренюк Т.А.) позов задоволено повністю. Визнано за Кегичівською районною спілкою споживчих товариств право власності на 4/10 частин будівлі магазину "Промтовари", площею 118,4 кв. м, що розташований по вул. Центральній, буд.17, в с. Андріївка Кегичівського району Харківської області. Визнано за Кегичівським сільським споживчим товариством право власності на 6/10 частин будівлі магазину "Промтовари" площею 198,7 кв.м, що розташований по вул. Центральній, буд.17, с. Андріївка Кегичівського району Харківської області.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.07.2014р. (головуючий суддя: Пуль О.А., судді: Гетьман Р.А., Лакіза В.В.), апеляційну скаргу Андріївської сільської ради залишено без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2014 року у справі № 5922/543/14 залишено без змін.

Андріївська сільська рада подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд, скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 року та рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Сторони, згідно з приписами статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Позивачі подали до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просять оскаржені судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій, встановлено, що 01.09.1988 року загальними зборами уповноважених колгоспників колгоспу "КІМ" прийнято рішення про продаж продовольчого магазину в с. Андріївка Кегичівського районному споживчому товариству.

Факт здійснення побудови магазину в с. Андріївка Кегичівського району Харківської області саме колгоспом "КІМ" підтверджується актом державної приймальної комісії про прийом в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту № 44 від 26.10.1988 року, актом робочої комісії про приймання магазину від 09.11.1988 року, гарантійним паспортом об`єкту, розпорядженням Кегичівського виконкому районної ради народних депутатів № 148 від 25.10.1988 року про призначення державної приймальної комісії для прийому в експлуатацію магазинів в колгоспах "Україна" та "КІМ", у зв'язку з будівельною готовністю.

02.12.1988 року колгоспом "КІМ" виписано Кегичівському районному споживчому товариству рахунок - фактуру № 156 для перерахунку коштів за магазин в с. Андріївка 78 656,88 грн. карбованців на рахунок № 00742916 в Агропромбанку.

03.12.1988 року рішенням № 262 Кегичівського виконкому районної Ради народних депутатів надано дозвіл колгоспу "КІМ" на продаж, а Кегичівському районному споживчому товариству - на купівлю магазину з кошторисною вартістю 78 656 карбованців в с. Андріївка Кегичівського району Харківської області.

Згідно Головної книги Кегичівського районного споживчого товариства за 1988 рік сума коштів 78 656,88 крб. надана банком останньому, як довгострокова позика на фінансування капіталовкладення для купівлі новозбудованих будівель магазинів в с. Андріївка та с. Павлівка за загальною вартістю 188656 крб. (78656 + 110000) на рахунку № 01 "основні засоби" відображені будівлі магазинів.

Згідно Головної книги Кегичівського районного споживчого товариства за 1988 рік кошти у розмірі 188 656 крб. пішли прямим платіжним дорученням колгоспам "КІМ" та "Україна". Товариство відобразило цю суму на рахунках 765, як заборгованість перед банком.

Згідно даних Головної книги за 1993 рік позика виплачена банку Кегичівським районним споживчим товариством.

Вартість будівлі магазину в с. Андріївка у сумі 78 656 крб. знайшла своє відображення в Головній книзі Кегичівського районного споживчого товариства по рахунку 01 "основні засоби" з грудня 1988 року, а також у Головній книзі по рахунку 92-2 "довгострокові позики банку" за 1989 рік.

Відомості про відкриття будівництва магазину на суму 78656,79 крб. відображені в Інвентаризаційній книзі обліку "Основних засобів" по рахунку 01 колгоспу "КІМ" за 1988 рік, де також зазначено: "прод. маг. 78656-88", в переліку найменувань, що підлягають списанню на загальну вартість 82 606,32 крб.

Згідно пункту постанови правління Кегичівського районного споживчого товариства № 49 від 15.07.1999 року "Про створення та прийом в систему районного споживчого товариства сільських споживчих товариств Кегичівського, Медведівського, Бесарабівського та Сількоопзаготпромторгу" постановлено дозволити пайовикам системи створити сільські споживчі товариства: Кегичівське сільське споживче товариство, Медведівське сільське споживче товариство, Бесарабівське сільське споживче товариство та Сількоопзаготпромторг.

15.07.1999 р. проведена державна реєстрація юридичної особи - Кегичівське сільське споживче товариство (позивач-2), що підтверджується наданими до суду належним чином засвідченими копіями постанови № 49, статуту позивача 2 від 15.07.1999 року та оригіналом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно п.2 постанови № 49 Кегичівське районне споживче товариство надало згоду на передачу позивачеві 2 продовольчого магазину та складського приміщення в с. Андріївка згідно акту -передачі.

На виконання прийнятої постанови № 49, актом приймання - передачі основних засобів 1999 року Кегичівське районне споживче товариство передало позивачеві 2 основні засоби, серед яких під порядковим № 46 обліковується магазин с.Андріївка,1988 року введення в експлуатацію, за інвентарним № 103, первісною вартістю 97 597,35 крб., знос складає 9 901,54 крб., залишковою вартістю 87 695,81 крб.

Відповідно до приписів статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна власність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Згідно пунктів 4,8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набуття ним чинності. Правила статті 344 про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набуття чинності цим Кодексом.

Оскільки ЦК України набув чинності з 01.01.2004 року, перебіг строку володіння майном для визнання права власності на нього за набувальною давністю може обраховуватись з 01.01.2001 року.

Згідно приписів частини 4 статті 344 Цивільного кодексу України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Зміст права власності визначено статтею 317 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно приписів статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно приписів статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 128 Цивільного кодексу (у редакції станом на момент передачі спірного майна) право власності (право оперативного управління) передбачає, що у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Аналіз наведеної норми права показує, що саме з цього моменту (моменту передачі речі) на набувача переходить тягар власності і ризик випадкової загибелі або псування майна.

На виконання прийнятої постанови № 49, актом приймання - передачі основних засобів 1999 року Кегичівське районне споживче товариство передало позивачеві 2 основні засоби, серед яких під порядковим № 46 обліковується магазин с.Андріївка,1988 року введення в експлуатацію.

15.12.2000 року проведена районна конференція уповноважених пайовиків Кегичівського району.

Згідно пунктів 1, 2, 3 протоколу порядку денного розглянуті питання: про створення районної Спілки споживчих товариств; затвердження статуту районної Спілки споживчих товариств; про виділення новоствореній Кегичівській райспоживспілці основних засобів 1 та ІІ групи.

За розглядом першого питання порядку денного на конференції постановили: створити районну Спілку споживчих товариств на підставі Кегичівського, Медведівського, Бесарабівського сільських споживчих товариств та Сількоопзаготпромторгу. За розглядом третього питання порядку денного постановили: для ведення господарської діяльності наділяти новостворену Кегичівську райспоживспілку основними засобами 1 та ІІ групи в міру необхідності.

21.12.2000 року проведено державну реєстрацію юридичної особи - Кегичівська районна спілка споживчих товариств (позивач-1), що підтверджується наданими до суду належним чином засвідченими копіями протоколу районної конференції уповноважених пайовиків Кегичівського району від 15.12.2000 року, статуту позивача 1 від 21.12.2000 року та оригіналом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Постановою правління № 10 Кегичівського районного споживчого товариства та протоколу № 2 зборів уповноважених пайовиків позивача 1 від 14.02.2002 року прийнято рішення про реорганізацію Кегичівського районного споживчого товариства шляхом приєднання останнього до позивача 1 та передачею всіх активів і пасивів, основних засобів та матеріальних цінностей.

Відповідно до прийнятого рішення 05.03.2002 року проведена державна реєстрація доповнень до статуту позивача 1, де у пункті 2 розділу 1 зазначено, що позивач 1 є правонаступником Кегичівського районного споживчого товариства по всіх його правах та зобов'язаннях. Наведе також підтверджується довідкою Кегичівської райдержадміністрації Харківської області № 262 від 20.05.2002 року.

Згідно абзацу 2 пункту 39 доповнень до статуту позивача 1 об`єкти права власності райспоживспілки можуть перебувати у спільному володінні райспоживспілки, споживчих товариств, що входять до її складу.

Таким чином, спільне володіння частинами будівлі магазину "Промтовари" у с. Андріївка Кегичівського району Харківської області між позивачем1 та позивачем 2 є обґрунтованим.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач-2 володіє та користується частиною спірної будівлі з вересня 1999 року, і може обраховувати строк володіння майном для визначення права власності на нього за набувальною давністю з 01.01.2001 року. Позивач 1 володіє та користується частиною спірної будівлі з 05.03.2002 року - моменту реорганізації шляхом приєднання до останнього Кегичівського районного споживчого товариства, правонаступником якого всіх прав та обов'язків він є, і може обраховувати строк володіння майном для визнання права власності на нього за набувальною давністю з 01.01.2001 року з урахуванням положень пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином, питання про набуття права власності на нерухоме майно не могло вирішуватися раніше 01.01.2011 року. (Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013р. №24-150/0/4-13).

Виходячи із аналізу вищенаведеної норми права, а саме, статті 344 Цивільного кодексу України, слідує, що вказана стаття визначає ознаки володіння, сукупність яких необхідна для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Серед яких: володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна; володіння мусить бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним; володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків.

У разі виникнення спору стосовно характеру володіння (добросовісне й недобросовісне) суд повинен мати на увазі, що фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (стаття 397 ЦК України).

Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. (Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013р. №24-150/0/4-13).

Підтвердженням відкритого володіння позивачами майном, очевидного для всіх третіх осіб, які мали можливість спостерігати за ним є, безпосереднє відкрите користування магазином, а саме, використання за його прямим призначенням - ведення торгівельної діяльності відповідно до отриманих дозволів на розміщення об'єкта та право торгівлі, ліцензій на торгівлю підакцизними товарами, утримання та проведення поточних ремонтів, нарахування відповідачем та сплати позивачами земельного податку за користування землею, відведеною під будівництво та обслуговування магазину, укладання та пролонгування договорів з АК "Харківобленерго" про постачання електричної енергії, утримання кабельних відгалужень, встановлення розрахункових приладів обліку та електричного обладнання магазину тощо.

Стосовно безперервного володіння протягом визначених законом строків необхідно зазначити, що Кегичівське районне споживче товариство добросовісно, відкрито безперервно володіло нежитловою будівлею магазином в с. Андріївна по вул. Центральна,17, з грудня 1988 року - час введення в експлуатацію та взяття на баланс підприємства.

Відповідач листом від 24.09.2002 року №137 звертався до позивача 2 з проханням виділити та передати із власності Кегичівської районної спілки споживчого товариства для створення будинку культури та молодіжно-культурного центру, оскільки останній знаходиться в тяжкому фінансовому становищі. В проханні просив не відмовляти.

Листом від 02.10.2002 року № 136, позивач-1 звертався до голови правління Харківської Облспоживспілки з проханням надати консультативно-юридичну та практичну допомогу стосовно звернення відповідача про передачу будівлі магазину в с. Андріївка, що обліковується на балансі підприємства з залишковою вартістю 57 916 грн., у комунальну власність для створення молодіжно - культурного центру .

Листом від 08.10.2002 року №499 заступник голови Кегичівського райдержадміністрації звертався до голови правління Кегичівського районного споживчого товариства з проханням щодо вирішення питання передачі будівлі магазину, що знаходиться в центрі села Андріївка, із власності Кегичівського районного споживчого товариства у комунальну власність Андріївської сільської ради, тобто відповідача.

Листом від 11.11.2002 року № УБ-6-90 голови правління Харківської Облспоживспілки на вхідний № 137 від 24.09.2002 року відповідача відмовлено в передачі будівлі магазину в с. Андріївка за залишковою вартістю 57 916 грн., з тих підстав, що це майно є власністю пайовиків позивача-2 та позивача-1.

З огляду на встановлені судами обставини, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, що добросовісне володіння Кегичівським районним споживчим товариством магазином промислових товарів в с. Андріївка Кегичівського району Харківської області без наявності правовстановлюючого документу, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.

Згідно з пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності ЦК. Таким чином, граничний час, з якого потрібно починати відлік набувальної давності на чуже майно, 01 січня 2001 року. При цьому слід визнати, що якщо строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк після 01.01.2001 року. У той же час, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то у строк набувальної давності цей період зараховується повністю. (Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013р. №24-150/0/4-13).

Статтею 335 Цивільного кодексу України визначено, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені.

Враховуючи положення статей 335 і 344 Цивільного кодексу, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйної речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Виходячи зі змісту статей 335 і 344 Цивільного кодексу України, взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність, не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об'єкт третіми особами за набувальною давністю.

Як убачається з матеріалів справи, 21.10.2013 року Кегичівським районним судом Харківської області прийнято ухвалу про залишення без розгляду заяви відповідача про передачу безхазяйного майна у комунальну власність, а саме, нежитлову будівлю магазину "Промтовари", у зв'язку з виниклим спором стосовно права власності. Позивачам 1 та 2 як заінтересованим особам роз'яснено право подачі позову на загальних підставах у порядку позовного провадження до господарського суду Харківської області.

За таких обставин, посилання скаржника на порушення господарським судом Харківської області частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, де останній зазначає про відсутність взагалі спору між сторонами стосовно права власності на нежитлову будівлю магазин "Промтовари", спростовуються матеріалами справи та нормами матеріального права, оскільки до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави. Таким чином, давнісний володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимог статей 387, 391 Цивільного кодексу України.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 Цивільного кодексу України, а також частини четвертої статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

З урахуванням наведеного, та враховуючи, що забудовником нежитлової будівлі магазину "Промтовари" у 1988 році був колгосп "КІМ", але на день подачі позову останній ліквідовано, колегія суддів вважає, що відповідачем по справі за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування, тобто у даному випадку відповідачем є Андріївська сільська рада.

Враховуючи вищевикладене, господарські суди встановили, що Кегичівське районне споживче товариство добросовісно, відкрито, безперервно володіло нежитловою будівлею магазину в селі Андріївка по вул. Центральній,17, на території Андріївської сільської ради з грудня 1988 року, а потім постановою № 49 від 15.07.1999 року створило Кегичівське сільське споживче товариство (позивач 2), на баланс якого за актом приймання - передачі основних засобів у вересні 1999 року передано 6/10 частин зазначеної будівлі, залишивши за собою 4/10 частин будівлі, яке у 2000 році реорганізовано шляхом перетворення в Кегичівську районну спілку споживчих товариств (позивач-1), та правомірно і обґрунтовано дійшов висновку про визнання права власності за позивачами 1 і 2 на спірну будівлю з підстав набувальної давності.

Доводи скаржника, які по суті стосуються переоцінки обставин справи та доказів у справі, були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано ними відхилені, не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі. Так, відповідно до ч.2 ст.111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а тому оскаржувані рішення та постанова залишаються без змін.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Андріївської сільської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2014 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 р. у справі № 922/543/14 залишити без змін.

Головуючий Жукова Л.В.

Судді Вовк І.В.

Нєсвєтова Н.М.