Ухвала

від 28.08.2014 по справі 826/15834/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15834/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Кучма А.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

28 серпня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Аліменка В.О., Сорочка Є.О.,

при секретарі: Козловій І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2013 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕВАДА-М» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрмотажбуд-4» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «ЛЕВАДА-М» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.02.2013:

- № 0002542201, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на 116 450 грн. за основним платежем;

- № 000253201, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 66 940,66 грн. за основним платежем та на 16 735,16 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2013 вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Левада-М» (код з ЄДР 36124735) з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Укрмонтажбуд-4» (код з ЄДР 31243027) за період вересня 2011 року (щодо ПДВ) та за період 3 кв. 2011 року (щодо податку на прибуток).

За результатами перевірки складено акт № 400/22-01/36124735 від 13.02.2013.

Згідно з висновками акту перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.6., 200.1. ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму ПДВ 101260,66 грн та заниження суми ПДВ до сплати на 66 940,66 грн. Крім того, ДПІ дійшла до висновку про порушення позивачем п.п. 14.1.27., п.п. 14.1.36., п. 137.1., 138.2., 138.4., п.п. 139.1.9. ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на 116 450 грн.

Згідно акту перевірки у періоді, що перевірявся, у позивача працювало 8 осіб, позивачем орендувались офісні та складські приміщення (426,30 кв.м., 120 кв.м.).

В Акті перевірки відносно контрагента зазначено, про отримання від ДПІ у Печерському районі м. Києва акту перевірки ПП «Укрмонтажбуд-4» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.08.2011 по 30.09.2011 № 87/22-2/31243027 від 30.03.2012.

Згідно з цим актом, як зазначає ДПІ, контрагент здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

Таким чином, як цитується відповідачем зазначений акт, у зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ, у контрагента відсутній об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціям з продажу товарів (послуг) підприємствам покупцям.

Надалі зазначається відносно контрагента, що встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціям з придбання товарів (послуг) у низки товариств, з якими позивач не вступав у взаємовідносини. У зв'язку з цим, як зазначає ДПІ відносно контрагента, податковий кредит не підтверджується. Діяльність контрагента та контрагентів контрагента підпадає, за твердженням ДПІ, під визначення фіктивної діяльності.

Щодо операцій, в Акті перевірки зазначено, що між позивачем та контрагентом укладено договір № 1-10/10 від 01.10.2010 на поставку товарів. Згідно з п. 3.4. розвантаження з транспортного засобу здійснюється на об'єкті покупця покупцем. Згідно з п. 3.6. договору датою передачі вважається дата одержання товару на складі вантажоодержувача, зазначеного покупцем.

Встановлено, що за договором видано видаткові та податкові накладні:

- від 01.09.2011 (в/н. № 127, п/н. № 1) щодо поставки плитки в асортименті на суму 338604,22 грн. з ПДВ,

- від 01.09.2011 (в/н. № 129, п/н. № 2, п/н. № 2) щодо поставки ванних, фалдонів, біде, унітазів підвісних, дзеркал, стільниць, тумб в асортименті на загальну суму 42 718,69 грн. з ПДВ 7119,78 грн.,

- від 01.09.2011 (в/н. № 129, п/н. № 3) щодо поставки плитки в асортименті на суму 226241,02 грн. з ПДВ.

Зазначається про проведення розрахунків.

Надалі, з посиланням на акт від 30.03.2012 зазначено, що угоди між контрагентом та його контрагентами мають ознаки нікчемності та є нікчемними, у зв'язку з чим встановлено, що контрагент створив видимість фінансово-господарських відносин з позивачем.

На підставі зазначених вище висновків акту перевірки прийнято оскаржувані рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи, покладені ДПІ в основу висновків Акту перевірки та оскаржуваного рішення, є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, висновки ДПІ по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, які, до того ж, не забезпечені логічним зв'язком між собою, з огляду на що висновки Акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеним контрагентом та підставою для прийняття спірного рішення.

Зокрема, ДПІ ґрунтується на обставинах перевірки взаємовідносин контрагента позивача з іншими особами («по ланцюгу») з якими позивач не вступав у відносини.

Проте, ДПІ не наводить аналізу операцій «по ланцюгу» та первинних документів за ними, не наводить відомостей щодо ідентичності операцій «по ланцюгу» до позивача, з чого вбачається відсутність зв'язку між обставинами та висновками, зазначеними у цих актах відносно діяльності інших осіб, які не є учасниками спірних операцій, з діяльністю позивача, а відтак спірне рішення, яке прийняте на підставі зазначених висновків, є таким, що не відповідає критерію обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, тобто вимогам п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України та, відповідно, не може вважатися правомірним.

Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції не надано вироку або іншого рішення суду, прийнятого в рамках кримінального провадження, відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями або реєстрації/перереєстрації підприємства - контрагента позивача на підставних осіб.

В контексті доводів ДПІ про фіктивність та недійсність договорів, слід зазначити, що під час розгляду справи ДПІ не надано: рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину, тобто щодо вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; рішення суду про визнання правочину з контрагентом недійсним з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України; рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав їх невідповідності вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не встановлено обставин, які б відповідно до норм ЦК України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій не надано рішення суду, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 551 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання»), яким би встановлювалась реєстрація та діяльність контрагента позивача без відома засновника, його реєстрація на підроблені, втрачені документи або реєстрація на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, реєстрації/ перереєстрації цього підприємства на підставних осіб.

У той же час, сукупність досліджених судом першої інстанції під час розгляду справи первинних, платіжних, облікових та звітних документів, інших відомостей та документів, які зазвичай супроводжують та підтверджують виконання операцій такого роду, не дає підстав для сумніву щодо фактичного здійснення спірних операцій, для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем надано: товарно-транспортні накладні щодо перевезення продукції (з визначенням вантажовідправником контрагента, вантажоотримувача позивача), договір та первинні документи щодо подальшого руху товарів (з ТОВ «Епіцентр К»), у т.ч. надані в контексті останнього довіреності на отримання матеріальних цінностей, первинні документи щодо оренди у вересні 2011 року приміщень, штатний розпис, оборотно-сальдові відомості щодо обліку спірних операцій.

Окрім того, контрагентом також надано реєстраційні, облікові та первинні документи, у т.ч. щодо оренди приміщень для зберігання ТМЦ, ТТН, сертифікати відповідності на продукцію, а з акту від 30.03.2012 відносно контрагента, вбачається, що на підприємстві працювало 23 особи.

Тобто, під час розгляду справи у суді першої інстанції надано матеріали, які у сукупності не тільки підтверджують наявність у позивача та контрагента відповідних ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, але й підтверджують реальність спірних операцій, що є підставою для формування спірних сум податкових вигод.

Вищезгадані первинні документи, податкові накладні видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20% (за звичайними правилами), що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них відомості відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ, що не заперечується ДПІ, а отже видача ним податкових накладних, є правомірною.

Також, судом першої інстанції вірно зазначено, що в Акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Суд, крім іншого та в контексті наведеного наголошує також на тому, що згідно з усталеною судовою практикою вищих судових інстанцій, можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача, чого в даному випадку не доведено ДПІ належними та допустимими доказами, а тим більше - контрагентами контрагента, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є підставою для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

На виконання вимог частини другої ст. 71 КАС України, будь-яких належних та допустимих доказів відповідачем не надано, не доведено наявності обставин та підстав, які б відповідно до вищезгаданих положень податкового законодавства та законодавства з питань бухгалтерського обліку унеможливлювали формування позивачем спірних сум витрат та податкового кредиту за вищезгаданими операціями, які б свідчили про нездійснення спірних операцій та юридичну дефектність первинних документів за спірними операціям та не доведено непереборних обставин, які б унеможливлювали надання цих документів під час розгляду справи.

За наведених обставин, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про порушення позивачем п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

Колегія суддів доходить аналогічного з судом першої інстанції висновку про необхідність скасування податкових повідомлень-рішень № 000253201, № 0002542201 від 28.02.2013

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права

З урахуванням вище викладеного та приписів ст. 159 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено: 02.09.2014.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Є.О. Сорочко

Головуючий суддя Кучма А.Ю.

Судді: Аліменко В.О.

Сорочко Є.О.