Рішення

від 10.09.2014 по справі 910/15035/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/15035/13 10.09.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Борщівський сирзавод»

до Приватного підприємства «МІТ ГРУП»

про стягнення 457 384,16 грн.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О.В.

Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Матійков В.О.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Борщівський сирзавод» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «МІТ ГРУП» про стягнення заборгованості у розмірі 457 384,16 грн. за дистрибуторською угодою № 4 від 01.06.2009 р., з яких: 425 945, 85 грн. - основна заборгованість та 31 438, 31 грн. - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2013 р. порушено провадження у справі № 910/15035/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.09.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи, в тому числі й первинні документи, що підтверджують виконання сторонами своїх зобов'язань за дистрибуторською угодою № 4 від 01.06.2009 р. за період з 01.06.2009 р. та станом на вересень 2013 р.

Звертаючись до суду з позовом, позивач також просив вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно та рахунки Приватного підприємства «МІТ ГРУП».

02.09.2013 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва Приватне підприємство «МІТ ГРУП» подало клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю надання відзиву.

18.09.2013 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва Публічне акціонерне товариство «Борщівський сирзавод» подало пояснення по справі та клопотання про відмову від позову в частині стягнення 3 % річних в сумі 31 438, 31 грн.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У процесі провадження у даній справі представник позивача пояснив суду, що не взмозі надати суду первинні документи, що підтверджують поставку за спірною угодою через їх знищення, у підтвердження чого надав суду відповідні акти.

Ухвалою Господарського суду від 21.10.2013 р. у справі № 910/15035/13 призначено судову експертизу, виконання якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз; провадження у справі зупинено в порядку ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 р. поновлено провадження у даній справі та призначено колегіальний розгляд справи № 910/15342/13.

Склад суду у даній справі змінювався;

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з неявкою учасників судового процесу.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 11.08.2014 р. колегіальний склад суду у справі № 910/15035/13 у зв'язку з відпусткою судді Пригунової А.Б. змінено наступним чином - Морозов С.М. (головуючий), Гулевець О.В. та Любченко М.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2014 р. дану справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 10.09.2014 р.

09.09.2014 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва Публічне акціонерне товариство «Борщівський сирзавод» подало заяву про зміну підстав позову, в якій зазначає, що поставка товару позивачем здійснювалась частково за дистрибуторською угодою №4 від 01.06.2009 р., а частково - після закінчення дії угоди та просить стягнути з Приватного підприємства «МІТ ГРУП» заборгованість, яка складає 425 945, 85 грн. та 18 400, 00 грн. судових витрат за проведення судово-економічної експертизи.

09.09.2014 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва Публічне акціонерне товариство «Борщівський сирзавод» подало заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно та рахунки Приватного підприємства «МІТ ГРУП».

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 р. справу № 910/15035/13 передано для подальшого розгляду судді Пригуновій А.Б. у зв'язку з виходом з відпустки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 р. припинено провадження у справі № 910/15035/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Борщівський сирзавод» до Приватного підприємства «МІТ ГРУП» в частині стягнення 3 % річних в сумі 31 438, 31 грн.

У судовому засіданні 10.09.14 р. позивач підтримав пред'явлені вимоги в частині стягнення суми основного боргу із змінених в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України підстав.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу відповідача та повернуті до Господарського суду міста Києва у зв'язку з відсутністю адреси одержувача.

Між тим, відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви. Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак, зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Тож, приймаючи до уваги, що склад у даній справі змінювався, а тому розгляд справи починається заново, суд приходить до висновку, що подана заява позивача не суперечить загальним положенням Господарського процесуального кодексу України та подана до початку розгляду даної справи по суті. За таких обставин суд приймає її до розгляду та задовольняє.

Розглянувши у даному судовому засіданні заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вищевказаної заяви, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

За приписами постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

При вирішення питання про забезпечення позову, господарський суд має враховувати наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а саме - чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що кореспондує зі способами захисту порушеного прав. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно з п 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачено, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про ускладнення та/або неможливості виконання рішення суду, а також не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду; крім того, предметом розгляду даної справи не є майно, на яке позивач просить накласти майно; нормами процесуального законодавства не передбачено такого виду забезпечення позову, як накладення арешту безпосередньо на рахунки відповідача.

На підставі вищенаведеного, суд відмовляє позивачу у задоволені заяви про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 10.09.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2009 р. між Публічним акціонерним товариством «Борщівський сирзавод» та Приватним підприємством «МІТ ГРУП» укладено дистрибуторську угоду № 4, за умовами якої позивач зобов'язався продавати, а відповідач - купувати й оплачувати продукти харчування в асортименті, кількості та за ціною, вказаними у накладних, які є невід'ємними частинами даної угоди.

Відповідно до п. 2.8. договору дистрибутор зобов'язаний здійснювати 100 % оплату за товар протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару.

Згідно з п. 7.2. договору у випадку порушення термінів оплати товару, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати за товар.

Дана угода , відповідно до п. 9.5. набирає сили з 08.06.2009 р. і діє до 08.06.2010 р.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач порушив умови договору № 4 від 01.06.2009 р. щодо оплати вартості поставленого Публічним акціонерним товариством «Борщівський сирзавод» товару, а також не неналежним чином виконує зобов'язання щодо оплати за поставлений товар після закінчення строку дії вказаної угоди, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 425 945, 85 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, Публічним акціонерним товариством «Борщівський сирзавод» за період з 16.07.09 р. до 30.10.10 р. позивачем поставлявся, а відповідачем приймався певний товар.

При цьому, дослідивши матеріали справи та беручи до уваги пояснення позивача, суд дійшов висновку, що за період з 09.06.10 р. до 30.10.10 р. (тобто, після закінчення строку дії угоди №4 від 01.06.09 р.) поставка товару здійснювалась позивачем відповідно до договору поставки, укладеному у спрощений спосіб в порядку ст. 181 Господарського кодексу України.

Як стверджує позивач, відповідач частково виконував свої грошові зобов'язання у вказані періоди; частина отриманого від позивача товару була повернута відповідачем. Представник позивача пояснив суду, що не взмозі надати суду первинні документи, що підтверджують поставку за спірною угодою через їх знищення, що підтверджується копією протоколу №1 Публічного акціонерного товариства «Борщівський сирзавод» від 04.05.2012 р. про знищення документів і справ за 2009 р.

Суд відзначає, згідно приписів ст. 32 Господарського процесуального кодексу України дані, на підставі яких встановлює наявність чи відсутність певних обставин, встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

З метою правильного і однакового застосування господарськими судами законодавства, яке регулює призначення судової експертизи, Пленум Вищого господарського суду України надав роз'яснення у формі постанови "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" № 4 від 23.03.2012 р. пунктом 2 якої передбачено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи документів від 28.03.14р. №13508/13-45, який суд оцінює в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, документально підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 425 945,85 грн.

Поставка товару підтверджується частково наявними у матеріалах справи первинними документами та документами бухгалтерського обліку позивача. Наведена обставина також не заперечується відповідачем.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач правом надання відзиву на позов не скористався, доказів належного виконання грошових зобов'язань не надав, обґрунтованих причин неможливості їх виконання не навів.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд відзначає, що наявними у справі первинними документами підтверджується заборгованість відповідача на суму 425 945, 85 грн.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" № 4 від 23.03.2012 р. після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи при задоволені позову покладаються на відповідача.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору та витрати на оплату судової експертизи відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Борщівський сирзавод» задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «МІТ ГРУП» (03067, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 38 код ЄДРПОУ 36241019), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства «Борщівський сирзавод» (48702, Тернопільська обл., Борщівський район, м. Борщів, вул. Промислова, буд. 2, код ЄДРПОУ 00447184) заборгованість у розмірі 425 945,85 (чотириста двадцять п'ять тисяч дев'ятсот сорок п'ять грн. 85 коп.) грн., 8 518, 92 (вісім тисяч п'ятсот вісімнадцять грн. 92 коп.) грн. - судового збору та 18 400, 00 (вісімнадцять тисяч чотириста грн. 00 коп.) грн. витрат на оплату експертизи.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 12.09.2014 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О.В.

Любченко М.О.