Рішення

від 16.09.2014 по справі 911/2689/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"16" вересня 2014 р. Справа № 911/2689/14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Оксамір», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Компані», Київська обл., с.Чабани

про стягнення 163800,00 грн

Суддя Третьякова О.О.

Представники сторін:

Позивача -Абрамова О.О. (директор)

Відповідача - Топоренко Ю.Е., довіреність від 29.04.2014

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області з позовною заявою звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Оксамір» (далі - Позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Компані» (далі - Відповідач) про стягнення 163800,00 грн неустойки.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.07.2014 порушено провадження у справі №911/2689/14 та призначено її розгляд на 15.07.2014 о 12:50 год.

Через канцелярію Господарського суду Київської області Позивачем в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву б/№ від 15.07.2014 (за вх. суду №13889/14 від 15.07.2014) про зменшення позовних вимог, в якій останній уточнив розрахунок позову і просить стягнути з Відповідача 155400,00 грн неустойки за користування приміщенням після закінчення Договору оренди.

У відзиві на позовну заяву б/№ від 15.07.2014 (за вх. суду №13885/14 від 15.07.2014) Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на пропуск Позивачем строку позовної давності для вимоги про стягнення неустойки та відсутність підстав для застосуваня спірного виду відповідальності.

Через канцелярію суду Відповідачем подано клопотання про застосування строку позовної давності (за вх. суду №18031/14 від 02.09.2014).

В судових засіданнях 15.07.2014, 02.09.2014 та 10.09.2014 оголошувались перерви до 02.09.2014, 10.09.2014 та 16.09.2014 відповідно.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.09.2014 на підставі ч.3 ст.69 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення спору у справі №911/2689/14 за клопотанням Відповідача б/№ від 02.09.2014 (вх. суду №18040/14 від 02.09.2014) продовжено по 18.09.2014.

В судовому засіданні 10.09.2014 Позивач підтримав уточнені позовні вимоги, Відповідач проти позову заперечував.

Відповідно до вимог ч.2 ст.82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та врахувавши пояснення представників сторін, суд

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оксамір» (Позивач) звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «БМК-Компані» (Відповідач) про стягнення з останнього на підставі ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України неустойки в сумі 163800 грн, що складає подвійний розмір орендної плати за користування орендованим майном після закінчення Договору оренди нежитлового приміщення б/№ від 01.05.2010.

Як вбачається з викладених в позові обставин та наданих Позивачем доказів, між сторонами у справі тривали правовідносини за Договором оренди нежитлового приміщення б/№ від 01.05.2010, згідно з умовами якого Відповідач орендував у Позивача нежитлове приміщення № 128 /літера А/ 1 поверху загальною площею 140 кв.м, що знаходиться на земельній ділянці 378 кв.м за адресою: м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 128 (орендоване приміщення).

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.08.2012 у справі №25/066-12 частково задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «Оксамір» та виселено товариство з обмеженою відповідальністю «БМК-Компані» зі спірного орендованого приміщення, стягнуто заборгованість з орендної плати та відшкодовано витрати по утриманню орендованого приміщення (сплаті комунальних платежів), в частині вимоги про стягнення збитків провадження у справі припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2012 у справі №25/066-12 змінено в частині стягнення грошових сум, в частині виселення Відповідача з орендованого приміщення судове рішення залишено без змін, відтак вважається таким, що набрало законної сили. Висновки апеляційної інстанції підтримані за наслідками касаційного перегляду Вищим господарським судом України постановою від 20.11.2011 у справі №25/066-12.

Виходячи з умов Договору оренди від 01.05.2010, його кінцевий строк дії встановлено сторонами до 30.04.2011 та не передбачено можливості його автоматичного продовження.

Таким чином, Договір оренди нежитлового приміщення б/№ від 01.05.2010, закінчився з 01.05.2011, що також підтверджено в ході розгляду спору у справі №25/066-12, в тому числі Київським апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України.

Згідно з ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням господарського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, встановлені в ході розгляду спору у справі Господарського суду Київської області №25/066-12 факти стосовно закінчення Договору оренди з 01.05.2011, які покладені в основу відповідного судового рішення про виселення Відповідача з орендованого приміщення, вважаються встановленими і не потребують повторного доказування.

Однак, Відповідач в порушення умов Договору оренди та вимог чинного законодавства не повернув позивачу орендоване майно після закінчення Договору оренди та безпідставно продовжував користування ним до кінця жовтня 2012 року.

Про факт користування Відповідачем орендованим майном після закінчення Договору оренди свідчить звернення Позивача в 2012 році до суду з вимогою про примусове виселення відповідача з займаного приміщення (у справі №25/066-12), матеріали виконавчого провадження по виконанню наказу суду про примусове виселення, інші докази, які свідчать про ведення відповідачем діяльності в спірному орендованому приміщенні. Зокрема, постанова про закінчення виконавчого провадження про примусове виселення ТОВ «БМК-Компані» з нежилого приміщення № 128 (літера А), 1 поверху загальною площею 140,00 кв.м, за адресою: м. Київ, пр.40 річчя Жовтня, 128, винесена 24.10.2012, що свідчить про звільнення відповідачем орендованого майна лише в кінці жовтня 2012 року.

Відповідач у відзиві в обґрунтування заперечень проти позову посилався на пропуск позивачем строку давності для стягнення неустойки та на ту обставину, що Позивач не вимагав від Відповідача звільнити орендоване приміщення, продовжував виставляти рахунки на орендну плату. Отже, Відповідач вважає, що між сторонами фактично продовжувались орендні відносини і відсутні підстави для застосування неустойки.

З огляду на викладені у відзиві обставини, Відповідач не заперечує факту користування орендованим приміщенням після закінчення Договору оренди, стверджуючи при цьому, що фактично припинив користування майном після підписання Позивачем Акту від 01.03.2012 про примусове виселення та закриття орендованого приміщення.

Суд не приймає до уваги посилання Відповідача на звільнення орендованого приміщення 01.03.2012, оскільки відповідний Акт ним не підписаний, тобто відсутній двосторонній акт про повернення майна з оренди. Крім того, як свідчать наявні у справі докази, Відповідач вважав такі дії Позивача перешкодою в користування майном та звертався з відповідного факту до правоохоронних органів.

Таким чином, майно вважається належним чином повернутим Позивачу за наслідками виконавчих дій по примусовому виконанню рішення суду у справі №25/066-12 про виселення відповідача зі спірного приміщення, тобто з 24.10.2012.

Частиною 1 ст.283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно до ч.б ст.283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як вбачається з ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи наведені норми законодавства, зобов'язання з повернення орендованого за спірним Договором оренди майна виникло у Відповідача з 01.05.2011 і порушення відповідного обов'язку тривало до 24.10.2012.

Відповідні обставини Відповідачем не спростовані належними і допустими доказами, оскільки суду не надано жодних доказів, які свідчили б про повернення спірного майна позивачу раніше 24.10.2012, чи хоча б про намір Відповідача добровільно повернути майно.

Відповідно до умов Договору оренди від 01.05.2010 розмір орендної плати за 1 кв.м складає 45,00 грн, загальний розмір орендної плати становить 6300,00 грн в місяць (п.4.1.Договору).

Як вбачається з уточненого розрахунку позову, позивач розрахував вартість оренди за один день, що складає 210,00 грн, відповідно подвійна орендна плата згідно ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України за один день, за розрахунком Позивача, складає 420,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що період користування відповідачем орендованим приміщенням після закінчення Договору оренди тривав з 01.05.2011 до 24.12.2012.

Позивач просить стягнути з Відповідача неустойку в розмірі подвійної орендної плати за період користування Відповідачем орендованим приміщення після закінчення Договору оренди за менший період, а саме з 07.07.2011 по 24.12.2012, що складає 475 днів. Як пояснив Позивач, наведений в позові період для стягнення неустойки заявлений з врахуванням строку позовної давності.

Таким чином, за заявлений Позивачем період, який складає 475 днів, неустойка в розмірі подвійної орендної плати складає всього 199500,00 грн.

В ході розгляду спору Позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій уточнив розрахунок позову врахувавши орендні платежі, фактично здійснені Відповідачем після закінчення Договору оренди за період з 07.07.2011 до 24.12.2012 в загальній сумі 44100,00 грн, на яку і зменшив заявлену до стягнення неустойку, і просить стягнути з Відповідача 155400,000 грн.

Відповідач подав клопотання від 02.09.2014 б/н про застосування строку позовної давності.

В обґрунтування клопотання відповідач посилається на закінчення граничного строку позовної давності для вимоги про стягнення неустойки 01.05.2014, в той час, як позов було подано в кінці червня 2014 року, тобто більше ніж через три роки.

Зокрема, Відповідач вважає, що граничний строк давності для вимоги про стягнення неустойки закінчився 01.05.2014, тобто в день трирічного перебігу з моменту виникнення у позивача права вимоги про повернення майна, як зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 30.07.2013 у справі №919/132/13-г.

Однак, суд не погоджується з таким твердженням Відповідача, оскільки під час розгляду справи №919/132/13-г, на постанову Вищого господарського суду України у якій посилається Відповідач як на приклад судової практики з подібних правовідносин, закінчення строку позовної давності для стягнення неустойки було пов'язано з закінченням строку давності для вимоги про повернення майна, в той час, як у справі, що розглядається, строк давності для вимоги про повернення майна переривався зверненням Позивача з позовом у справі №25/066-12, і для нарахованої за період фактичного бездоговірного користування неустойки строк давності обраховується в загальному порядку за кожен день прострочення.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п.4.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», частиною другою статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки в разі невиконання останнім обов'язку щодо повернення речі. Початок перебігу позовної давності за відповідною вимогою визначається за загальним правилом частини першої статті 261 названого Кодексу (з дня, наступного за тим днем, коли мало бути виконано зобов'язання щодо повернення речі), а не згідно з положенням частини другої статті 786 ЦК України (з моменту повернення речі наймачем), оскільки це положення стосується вимог, зазначених у частині першій тієї ж статті 786 ЦК України, а не вимоги про стягнення згаданої неустойки; у Рішенні Конституційного Суду України від 03.07.2012 N 14-рп/2012 зі справи N 1-20/2012 також зазначено, що положення статті 786 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності в один рік застосовується до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, та вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі і не поширюється на інші вимоги наймача та наймодавця, які випливають з договору найму (оренди). Водночас господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідна неустойка є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність.

Крім того, суд враховує, що в п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Враховуючи, що неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, виникає на підставі закону та, як і інші види неустойки, по своїй правовій природі має триваючий характер, суд приходить до висновку, що така неустойка обчислюється за кожен день прострочення.

Тому твердження Відповідача, що до вимог про стягнення неустойки, нарахованої за три роки, строк давності спливає через три роки починаючи з моменту виникнення права на неустойку, є помилковими.

Таким чином, для вимоги про стягнення неустойки на підставі ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність тривалістю три роки, яка обраховується з дня, наступного за тим днем, коли мало бути виконано зобов'язання щодо повернення речі, тобто з 01.05.2011 і обраховується щодо кожного дня фактичного прострочення виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за весь час існування відповідного обов'язку.

Враховуючи, що позов подано до суду 30.06.2014 (як зазначено на конверті, в якому надійшла позовна заява), строк позовної давності охоплює три роки, які передували зверненню до суду, тобто період з 01.07.2011. Таким чином, наведений Позивачем період стягнення неустойки з 07.07.2011 по 24.10.2012, заявлено в межах строку позовної давності.

Однак, Позивачем при визначенні розміру орендної плати за один день користування спірним майном безпідставно взято за основу розрахунку лише 30 днів у місяці.

Суд, здійснивши розрахунок орендної плати за день, виходячи з кількості днів у році (що передбачає врахування місяців з 31 днем) встановив, що розмір орендної плати за 1 день користування орендованим майном складає 207,12 грн, а не 210,00 грн, як в розрахунку Позивача.

Таким чином, неустойка в розмірі подвійної орендної плати за день користування складає 414,24 грн. Відтак, за наведений в позові період - 475 днів неустойка складає 196764,00 грн, що за вирахуванням суми в розмірі 44100,00 грн, на яку Позивач зменшив позовні вимоги, становить 152664,00 грн.

За таких обставин, суд вважає, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача 155400,00 грн неустойки підлягає частковому задоволенню в сумі 152664,00 грн.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 152667,12 грн неустойки Позивачем обґрунтовані та доведені, Відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню. В інших вимогах позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України відшкодування понесених Позивачем витрат по сплаті судового збору покладається судом на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 2, 43, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Компані» (08162, Київська обл., с. Чабани, вул. Десятинна, 2, код 33911340) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Оксамір» (03127, м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 128, код 31351773) 152664,00 грн (сто п'ятдесят дві тисячі шістсот шістдесят чотири гривні) неустойки та 3053,28 грн (три тисячі п'ятдесят три гривні двадцять вісім копійок) витрат по сплаті судового збору.

3. В інших вимогах у позові відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.О. Третьякова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку .