Постанова

від 03.12.2014 по справі 911/2689/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2014 р. Справа№ 911/2689/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Калатай Н.Ф.

Ропій Л.М.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача Абрамова О.О. - директор, Черненко В.А., дов. від 07.05.2014,

від відповідача Топоренко Ю.Е., дов. від 29.04.2014,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК-Компані"

на рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2014

у справі №911/2689/14 (суддя Третьякова О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксамір"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК-Компані"

про стягнення 163800,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.09.2014 (з врахуванням ухвали про виправлення описки від 17.09.2014) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксамір" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК-Компані" (далі - відповідач) про стягнення 163800,00 грн. задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 152664,00 грн неустойки та 3053,28 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2014 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправомірно вказав, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.05.2010 закінчився 01.05.2011; оскільки відповідач там знаходився, а позивач виставляв йому рахунки, то договір оренди нежитлового приміщення від 01.05.2010 діяв, а отже немає підставі для нарахування неустойки на підставі ст.785 ЦК України. Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2014 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 05.11.2014. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2014 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 03.10.2014) позивачу - 10.10.2014 та відповідачу - 28.10.2014, долучені до матеріалів справи.

04.11.2014 через відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач надав відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 05.11.2014 оголошено перерву до 03.12.2014.

28.11.2014 через відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач надав письмові пояснення.

02.12.2014 через відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач надав додаткові пояснення.

У судовому засіданні 03.12.2014 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2014 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники позивача заперечили доводи апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Оксамір" звернулось до суду з позовом до ТОВ "БМК-Компані" про стягнення з останнього неустойки в сумі 163800,00 грн на підставі ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що складає подвійний розмір орендної плати за користування орендованим майном після закінчення договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2010.

01.05.2010 між сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення, згідно з умовами якого відповідач орендував у позивача нежитлове приміщення №128 /літера А/ 1 поверху загальною площею 140 кв.м, що знаходиться на земельній ділянці 378 кв.м за адресою: м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 128.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.08.2012 у справі №25/066-12 частково задоволено позов ТОВ "Оксамір" та виселено ТОВ "БМК-Компані" зі спірного орендованого приміщення, стягнуто заборгованість з орендної плати та відшкодовано витрати по утриманню орендованого приміщення (сплаті комунальних платежів), в частині вимоги про стягнення збитків провадження у справі припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2012 у справі №25/066-12 змінено в частині стягнення грошових сум, а в частині виселення відповідача з орендованого приміщення судове рішення залишено без змін, тому вважається таким, що набрало законної сили. Висновки апеляційної інстанції підтримані за наслідками касаційного перегляду Вищим господарським судом України постановою від 20.11.2013 у справі №25/066-12.

Виходячи з умов договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2010, його кінцевий строк дії встановлено сторонами до 30.04.2011 та не передбачено можливості його автоматичного продовження.

Договір оренди нежитлового приміщення від 01.05.2010 припинив свою дію з 01.05.2011, що також підтверджено судами апеляційної та касаційної інстанції під час розгляду справи №25/066-12.

Згідно з ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, встановлені під час розгляду справи №25/066-12 факти стосовно закінчення договору оренди з 01.05.2011, які покладені в основу відповідного судового рішення про виселення відповідача з орендованого приміщення, вважаються встановленими і не потребують повторного доказування.

Однак, відповідач в порушення умов договору оренди не повернув позивачу орендоване приміщення після закінчення договору оренди та безпідставно продовжував користування ним до кінця жовтня 2012 року.

Про факт користування відповідачем орендованим майном після закінчення договору оренди свідчить звернення позивача в 2012 році до суду з вимогою про примусове виселення відповідача з займаного приміщення (у справі №25/066-12), а також матеріали виконавчого провадження по виконанню наказу суду про примусове виселення, інші докази, які свідчать про ведення відповідачем діяльності в спірному орендованому приміщенні. Зокрема, постанова про закінчення виконавчого провадження про примусове виселення ТОВ "БМК-Компані" з нежилого приміщення № 128 (літера А), 1 поверху загальною площею 140,00 кв.м, за адресою: м. Київ, пр.40 річчя Жовтня, 128, винесена 24.10.2012, що свідчить про звільнення відповідачем орендованого майна лише в кінці жовтня 2012 року.

Відповідач у відзиві в обґрунтування заперечень проти позову посилався на пропуск позивачем строку давності для стягнення неустойки та на ту обставину, що позивач не вимагав від відповідача звільнити орендоване приміщення, продовжував виставляти рахунки на орендну плату. Отже, відповідач вважає, що між сторонами фактично продовжувались договірні орендні відносини і відсутні підстави для застосування неустойки.

Такі самі твердження покладені в основу апеляційної скарги.

Отже, відповідач не заперечує факту користування орендованим приміщенням після закінчення договору оренди, стверджуючи при цьому, що фактично припинив користування майном після підписання позивачем акта від 01.03.2012 про примусове виселення та закриття орендованого приміщення.

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання відповідача на звільнення орендованого приміщення з 01.03.2012, оскільки відповідний акт ним не підписаний, тобто відсутній двосторонній акт про повернення майна з оренди. Крім того, як свідчать наявні у справі докази, відповідач дії по його виселенню вважав перешкодою в користуванні майном та звертався до правоохоронних органів з відповідного факту.

Таким чином, майно вважається належним чином повернутим позивачу з 24.10.2012, тобто за наслідками виконавчих дій по примусовому виконанню рішення суду у справі №25/066-12 про виселення відповідача зі спірного приміщення.

Частиною 1 ст.283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 ЦК України).

Статтею 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи викладене вище та наведені норми законодавства, зобов'язання з повернення орендованого за спірним договором оренди майна виникло у відповідача з 01.05.2011 і порушення відповідного обов'язку тривало до 24.10.2012.

Дані обставини відповідачем не спростовані належними доказами, оскільки судам першої та апеляційної інстанцій не надано жодних доказів, які свідчили б про повернення спірного майна позивачу раніше, ніж з 24.10.2012, чи хоча б про намір відповідача добровільно повернути майно.

Відповідно до умов договору оренди від 01.05.2010 розмір орендної плати за 1 кв.м складає 45,00 грн, загальний розмір орендної плати становить 6300,00 грн в місяць (п.4.1 договору).

Як вбачається з уточненого розрахунку, позивач розрахував вартість оренди за один день, що складає 210,00 грн, відповідно подвійна орендна плата згідно ч.2 ст.785 ЦК України за один день, за розрахунком позивача, складає 420,00 грн.

Отже, суд першої інстанції вірно вказав, що період користування відповідачем орендованим приміщенням після закінчення договору оренди тривав з 01.05.2011 до 24.10.2012.

Позивач просить стягнути з відповідача неустойку в розмірі подвійної орендної плати за період користування відповідачем орендованим приміщення після закінчення договору оренди за менший період, а саме з 07.07.2011 по 24.10.2012, що складає 475 днів. Як пояснив позивач, наведений в позові період для стягнення неустойки заявлений з врахуванням строку позовної давності.

Таким чином, за заявлений позивачем період, який складає 475 днів, неустойка в розмірі подвійної орендної плати складає всього 199500,00 грн.

В ході розгляду спору позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій уточнив розрахунок позову, врахувавши орендні платежі, фактично здійснені відповідачем після закінчення договору оренди за період з 07.07.2011 до 24.10.2012 в загальній сумі 44100,00 грн, на яку і зменшив заявлену до стягнення неустойку, і просить стягнути з відповідача 155400,000 грн.

До суду першої інстанції відповідач подав клопотання від 02.09.2014 про застосування строку позовної давності, в обґрунтування якого посилається на закінчення граничного строку позовної давності для вимоги про стягнення неустойки з 01.05.2014, в той час, як позов було подано в кінці червня 2014 року, тобто більше ніж через три роки.

Зокрема, відповідач вважає, що граничний строк давності для вимоги про стягнення неустойки закінчився 01.05.2014, тобто в день трирічного перебігу з моменту виникнення у позивача права вимоги про повернення майна.

Однак, суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з таким твердженням відповідача, оскільки під час розгляду справи №919/132/13-г, на постанову Вищого господарського суду України у якій посилається відповідач як на приклад судової практики з подібних правовідносин, закінчення строку позовної давності для стягнення неустойки було пов'язано з закінченням строку давності для вимоги про повернення майна, в той час як у даній справі, строк давності для вимоги про стягнення неустойки переривався зверненням позивача з позовом у справі №25/066-12, і для нарахованої за період фактичного позадоговірного користування неустойки строк давності обраховується в загальному порядку за кожен день прострочення.

Частиною 2 ст. 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки в разі невиконання останнім обов'язку щодо повернення речі. Початок перебігу позовної давності за відповідною вимогою визначається за загальним правилом частини першої статті 261 названого Кодексу (з дня, наступного за тим днем, коли мало бути виконано зобов'язання щодо повернення речі), а не згідно з положенням частини другої статті 786 ЦК України (з моменту повернення речі наймачем), оскільки це положення стосується вимог, зазначених у частині першій тієї ж статті 786 ЦК України, а не вимоги про стягнення згаданої неустойки; у Рішенні Конституційного Суду України від 03.07.2012 N 14-рп/2012 зі справи N 1-20/2012 також зазначено, що положення статті 786 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності в один рік застосовується до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, та вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі і не поширюється на інші вимоги наймача та наймодавця, які випливають з договору найму (оренди). Водночас відповідна неустойка є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність (п.4.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. (п.4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Враховуючи, що неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 ЦК України, виникає на підставі закону та, як і інші види неустойки, по своїй правовій природі має триваючий характер, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що така неустойка обчислюється за кожен день прострочення.

Тому твердження відповідача, що до вимог про стягнення неустойки, нарахованої за три роки, строк давності спливає через три роки починаючи з моменту виникнення права на неустойку, є помилковими.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що для вимоги про стягнення неустойки на підставі ч.2 ст.785 ЦК України застосовується загальна позовна давність тривалістю три роки, яка обраховується з дня, наступного за тим днем, коли мало бути виконано зобов'язання щодо повернення речі, тобто з 01.05.2011 і обраховується щодо кожного дня фактичного прострочення виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за весь час існування відповідного обов'язку.

Враховуючи, що позов подано до суду 30.06.2014, строк позовної давності охоплює три роки, які передували зверненню до суду, тобто період з 01.07.2011. Таким чином, наведений позивачем період стягнення неустойки з 07.07.2011 по 24.10.2012, заявлено в межах строку позовної давності.

Однак, суд першої інстанції звернув увагу, що позивачем при визначенні розміру орендної плати за один день користування спірним майном безпідставно взято за основу розрахунку лише 30 днів у місяці.

Суд, здійснивши перерахунок орендної плати за день, виходячи з кількості днів у році (що передбачає врахування місяців з 31 днем) встановив, що розмір орендної плати за 1 день користування орендованим майном складає 207,12 грн, а не 210,00 грн, як в розрахунку позивача.

Таким чином, неустойка в розмірі подвійної орендної плати за день користування складає 414,24 грн. Відтак, за наведений в позові період - 475 днів неустойка складає 196764,00 грн, що за вирахуванням суми 44100,00 грн, на яку позивач зменшив позовні вимоги, становить 152664,00 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково та стягнув 152664,00 грн неустойки, замість заявлених 155400,00 грн.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2014 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК-Компані" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2014 у справі №911/2689/14 (з врахуванням ухвали про виправлення описки від 17.09.2014) - без змін.

2. Матеріали справи №911/2689/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Н.Ф. Калатай

Л.М. Ропій