Ухвала

від 11.09.2014 по справі 804/7507/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2014 року м. Київ К/800/28589/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року

у справі № 804/7507/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівастрол»

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі

міста Дніпропетровська Дніпропетровської області

Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вівастрол» (надалі також - позивач, ТОВ «Вівастрол») звернулося до суду з адміністративного позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 31 січня 2013 року №0000092301, №0000102301.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівастрол» задоволено. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року скасовано. Прийнято нову постанову. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, винесені Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 31 січня 2013 року №0000092301 та №0000102301.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 31 січня 2013 року №0000092301 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 349 379,50 грн., в тому числі за основним платежем 281 175,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 68 204,50 грн.) та №0000102301 (донараховано зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 133 342,50 грн., в тому числі за основним платежем 106 674,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 26 668,50 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 27 грудня 2012 року №2449/22-109/3441042, про порушення позивачем вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 , пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 , підпункту 11.2.1 пункту 11.2, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , пункту 138.2 статті 138 , підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) , в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 281175 грн., за 4 квартал 2009 року - 89961 грн., 1 квартал 2010 року - 112357 грн., 1 півріччя 2010 року - 10373 грн., 2-4 квартали 2011 року - 8357 грн., 1 квартал 2012 року - 3042 грн., 1 півріччя 2012 року - 39984 грн., 9 місяців 2012 року - 17101 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , пункту 198.6 статті 198 , пункту 201.10 статті 201 ПК України , в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 106674 грн., у тому числі: листопад 2009 року - 32713 грн., січень 2010 року - 15501 грн., лютий 2010 року - 2417 грн., березень 2010 року - 22939 грн., квітень 2010 року - 3772 грн., грудень 2011 року - 3303 грн., березень 2012 року - 1317 грн., травень 2012 року - 17309 грн., липень 2012 року - 5390 грн. серпень 2012 року - 2013 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшено оподатковуваний дохід на суму валових витрат, що виникли за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Спецтехіндустрія», ТОВ «Агро Строй Комплекс», ТОВ «Лігран», які вчинені без мети реального настання правових наслідків.

Згідно з пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 зазначеного закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.1 пункту 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не відносяться до витрат.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Згідно обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, ТОВ «Вівастрол» у листопаді 2009 року, січні, березні 2010 року придбало у ТОВ Спецтехіндутрія» шини та дизельне паливо на загальну суму 247833,94 грн., у тому числі ПДВ - 41305,66 грн.

На підтвердження фактичного виконання умов договору купівлі-продажу ТМЦ були надані первинні документи, а саме: рахунки, накладні, податкові накладні, платіжні доручення на суму 48942,50 грн.

На час здійснення господарських операцій ТОВ «Спецтехіндустрія» знаходилось у ЄДРПОУ, було платником податків, основними видами господарської діяльності підприємства були, зокрема торгівля паливом, торгівля товарами широкого асортименту.

Згідно з деклараціями з ПДВ позивачем були задекларовані податкові зобов'язання на суми податку, нараховані на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Спецтехіндустрія» у листопаді 2009 року, січні та березні 2010 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у листопаді 2009 року, лютому, березні, квітні 2010 року ТОВ «Вівастрол» придбало у ТОВ «Агро Строй Комплекс» дизельне паливо, оливу гідравлічну, оливу моторну, гальмівну рідину, мастило універсальне, ремкомплект гідроциліндру, шлак відвальний, пісок на загальну суму 216221,48 грн., у тому числі ПДВ - 36036,91 грн.

На підтвердження фактичного виконання умов договору позивачем були надані первинні документи: рахунки, накладні, податкові накладні, платіжні доручення на суму 128256,25 грн. Позивач здійснив облік придбаних ТМЦ, задекларував свої податкові зобов'язання по господарським взаємовідносинах з ТОВ «Агро Строй Комплекс».

У грудні 2011 року, березні, травні, липні, серпні 2012 року ТОВ «Вівастрол» придбало у ТОВ «Лігран» ТМЦ, у тому числі, циліндр стрілків, шини, поворотний круг на загальну суму 175994,42 грн., у тому числі ПДВ - 29332,40 грн., в підтвердження чого надано первинні документи: рахунки, накладні, податкові накладні. ТОВ «Вівастрол» у повному обсязі було оплачено вартість придбаних ТМЦ.

Транспортування придбаного позивачем товару здійснювалося власними силами підприємства; придбаний товар зберігався на території ДП «Рубіж» ПП «Тоджима» за договором охорони майна від 1 січня 2009 року №09-04/15.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, придбаний у зазначених вище суб'єктів господарювання товар позивач облікував та використав у власній господарській діяльності, про що свідчать акти списання ТМЦ, які містяться в матеріалах справи.

На підставі наведених доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Спецтехіндустрія», ТОВ «Агро Строй Комплекс», ТОВ «Лігран».

При цьому суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що відсутність товарно-транспортних накладних не є обставиною, що свідчить про фактичне не здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами. Так, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат та з придбання товарно-матеріальних цінностей та позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Така ж правова позиція висловлення і Міністерством доходів і зборів України в листі від 19 вересня 2013 року № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128.

Щодо посилань відповідача в касаційній скарзі на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2011 року по справі №0417/1-298/2011, яким встановлено факт реєстрації за попередньою змовою групою осіб ТОВ «Агро Строй Комплекс» з метою прикриття їх незаконної господарської діяльності, то суд апеляційної інстанції правильно визнав їх такими, що не спростовують реальності господарських операцій. Так, остання господарська операція між ТОВ «Агро Строй Комплекс» та ТОВ «Вівастрол» відбулася 20 квітня 2010 року. У той же час, відповідно до вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2011 року по справі №0417/1-298/2011 умисел особи, засудженої вказаним вироком, на придбання ТОВ «Агро Строй Комплекс» з метою здійснення злочинної діяльності виник лише в червні 2010 року. Нотаріальне посвідчення нового статуту підприємства здійснено 15 червня 2010 року, тобто через два місяці після припинення господарських відносин між ТОВ «Агро Строй Комплекс» та позивачем.

Доводи відповідача про відсутність у спірних постачальників задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цих постачальників; ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність. Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України .

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалене по справі рішення суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко