Постанова

від 05.09.2014 по справі 825/2578/14

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 вересня 2014 року Чернігів Справа № 825/2578/14

Чернігівський окружний адміністративний суд колегією суддів в складі:

головуючого судді Непочатих В.О.,

суддів Клопота С.Л., Д'якова В.І.,

при секретарі Якуш І.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представників відповідачів Зенова О.В., Захарченко І.О., Єршової Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області, в якому просить суд визнати протиправними дії відповідачів щодо проведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1; стягнути з відповідачів належні при звільненні суми за період з 08.05.2013 по 31.05.2013 в сумі 4305,42 грн. та завдану моральну (немайнову) шкоду у розмірі 20000 грн., зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати та нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 01.06.2013 по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 у справі № 825/2181/13-а його позов було задоволено частково, наказ Держспоживінспекції України № 152-к від 26.04.2013 та наказ Держспоживінспекції в Чернігівській області № 30-к від 07.05.2013 скасовано та зобов'язано Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області звільнити ОСОБА_1 із державної служби згідно поданої заяви від 29.04.2013 на підставі вимог статті 38 Кодексу Законів про працю України. Проте, рішення суду відповідачами не було виконано у повному обсязі, а саме не проведено остаточного розрахунку з позивачем, не внесено відповідних коригувань до табелю обліку робочого часу, зважаючи на зміну дати звільнення з 08.05.2013 на 31.05.2013, у зв'язку з чим позивач вважає, що відповідачі зобов'язані виплатити належні йому при звільненні кошти, нарахувати і виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. Крім того, стверджує, що таке порушення законних прав призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, після звільнення позивач вимушений був пройти важкий курс лікування та прикласти чимало додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок постійних хвилювань, що є підставою для стягнення моральної шкоди у якості компенсації за завдані моральні збитки.

В судовому засіданні позивач позов та його мотиви підтримав повністю, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та пояснили, що на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 було видано відповідні накази про звільнення позивача за власним бажанням, внесено зміни до табелю обліку робочого часу, зроблено відповідний запис до трудової книжки позивача та проведено остаточний розрахунок у відповідності до вимог трудового законодавства. Враховуючи те, що вказаним рішенням не визнано термін з 08.05.2013 по 31.05.2013 часом вимушеного прогулу, в Інспекції не було підстав для нарахування позивачу заробітку за такий час. Що стосується стягнення моральної шкоди, вважають таку вимогу безпідставною в зв'язку з відсутністю доказів та наявності причинного зв'язку протиправної поведінки роботодавця та моральної шкоди.

Вислухавши пояснення позивача, представників відповідачів, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 по справі № 825/2181/13-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області про визнання дій, бездіяльності та наказу протиправними, скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди було задоволено частково, а саме скасовано наказ Держспоживінспекції України № 152-к від 26.04.2013 та наказ Держспоживінспекції в Чернігівській області № 30-к від 07.05.2013 та зобов'язано Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області звільнити ОСОБА_1 із державної служби згідно поданої заяви від 29.04.2013 на підставі вимог статті 38 Кодексу Законів про працю України (а.с. 51-52).

На виконання вказаної постанови відповідачами було видано накази № 9-к від 13.01.2014 та № 04-к від 21.01.2014 відповідно, якими скасовано наказ Держспоживінспекції України від 26.04.2013 № 152-к «Про припинення державної служби з ОСОБА_1Д.» та наказ Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області від 07.05.2013 № 30-к, ОСОБА_1 звільнено від виконання обов'язків заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області з 31.05.2013 за власним бажанням у зв'язку з переїздом на нове місце проживання відповідно до статті 38 Кодексу Законів про працю України (а.с. 12-13); Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області внесено відповідний запис до трудової книжки позивача (а.с. 15-16) та відкореговано табель обліку робочого часу за травень 2013 щодо позивача (а.с. 44).

Враховуючи, що розрахунок з позивачем був здійснений по 07.05.2013 включно, та зважаючи на зміну формулювання причини та дати звільнення, позивач вважає, що відповідачі зобов'язані нарахувати та виплатити йому належні суми за період з 08.05.2013 по 31.05.2013, середній заробіток за весь час затримки за період з 01.06.2013 по день фактичного розрахунку, виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати та моральну шкоду, в зв'язку з чим суд звертає увагу на наступне.

Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, позивач фактично в період з 08.05.2013 по 31.05.2013 не здійснював трудових функцій, внаслідок чого йому не нараховувалася заробітна плата за цей період, а згідно табелю обліку робочого часу на травень 2013, який був відкорегований на виконання рішення суду, за 17 робочих днів в межах цього періоду зазначена неявка позивача на роботу з інших причин, що узгоджується з фактичними обставинами справи, та свідчить про правомірність дій Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області при остаточному розрахунку при звільненні позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та Інспекції з питань захисту споживачів у Чернігівській області щодо проведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 та стягнення з Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області належних при звільненні коштів за період з 08.05.2013 по 31.05.2013 у сумі 4305,42 грн., оскільки позивач не працював у зазначений період, внаслідок чого заробітну плату правомірно йому не було нараховано.

Враховуючи, що позовна вимога про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 01.06.2013 по день фактичного розрахунку є похідною від попередніх, то вона також не підлягає задоволенню.

В той же час, суд звертає увагу на положення частини другої статті 235 Кодексу Законів про працю України, відповідно до якої при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналізуючи викладену норму права, суд вважає, що, враховуючи зміну формулювання причини та дати звільнення ОСОБА_1 судовим рішенням, період з 08.05.2013 по 31.05.2013 є вимушеним прогулом у розумінні вказаної статті не з вини позивача.

Отже, зазначене надає право (підстави) позивачу за правилами частини другої статті 235 Кодексу Законів про працю України вимагати виплатити середній заробіток за час, протягом якого працівник не працював у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

З огляду на зміст наведених норм права, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Так, як вже зазначалося вище, в період з 08.05.2013 по 31.05.2013 згідно табелю обліку робочого часу за травень 2013 для позивача було 17 робочих днів.

Згідно довідки Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області від 02.09.2014 № 03-7/2485 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 склала 206,57 грн.

Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 08.05.2013 по 31.05.2013 має обчислюватися наступним чином: 17 *206,57 грн. = 3511,69 грн.

Згідно з частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тому, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає вийти за межі позовних вимог та обрати спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення з Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.05.2013 по 31.05.2013 в сумі 3511,69 грн.

Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів та Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Питання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати визначені Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон).

Відповідно до статті 1 Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (статті 2 та 3 Закону).

З аналізу вищевказаних норм, вбачається що компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати підлягають лише нараховані, але невиплачені грошові доходи, які не мають разового характеру.

Оскільки, як встановлено судом, за період з 08.05.2013 по 31.05.2013 позивачу не підлягала виплаті заробітна плата, а тому не можуть бути порушені терміни її виплати суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення з Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області завдану моральну (немайнову) шкоду у розмірі 20000,00 грн., то вона також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від вимоги про визнання дій відповідачів протиправними, в задоволенні якої судом було відмовлено.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 11, 69, 70, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 38053829) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3511,69 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.О. Непочатих

Судді С.Л. Клопот

В.І. Д'яков