Постанова

від 26.03.2015 по справі 825/2578/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2015 р. м. Київ К/800/68239/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду першої інстанції із позовом в якому просив визнати протиправними дії відповідачів щодо проведення розрахунку при його звільненні; стягнути з відповідачів належні при звільненні суми за період з 08.05.2013 по 31.05.2013 в сумі 4305,42 грн. та завдану моральну (немайнову) шкоду у розмірі 20000 грн.; зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати та нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 01.06.2013 по день фактичного розрахунку.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, адміністративний позов задоволено частково:

- стягнуто з Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3511,69 грн.;

- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суди попередніх інстанцій, вийшовши за межі заявлених вимог, мотивували свої рішення тим, що фактично у період з 08.05.2013 року по день звільнення (з урахування рішення суду) позивач не здійснював трудових функцій, а відтак здійснюючи розрахунок при звільнені Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області діяла правомірно; позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди у заявленому розмірі. У зв'язку з тим, що позивачем не було заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак таке порушення мало місце, суди вважали за необхідне стягнути з Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.05.2013 року по 31.05.2013 року у розмірі 3511,69 грн.

У поданій касаційній скарзі позивач заявив вимоги про скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги, скаржник зазначає, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 у справі № 825/2181/13-а наказ Держспоживінспекції України № 152-к від 26.04.2013 та наказ Держспоживінспекції в Чернігівській області № 30-к від 07.05.2013 скасовано та зобов'язано Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області звільнити ОСОБА_4 із державної служби згідно поданої заяви від 29.04.2013 на підставі вимог статті 38 Кодексу Законів про працю України. Однак, рішення суду відповідачами не було виконано у повному обсязі, а саме не проведено остаточного розрахунку з позивачем, не внесено відповідних коригувань до табелю обліку робочого часу, зважаючи на зміну дати звільнення з 08.05.2013 на 31.05.2013, у зв'язку з чим позивач вважає, що відповідачі зобов'язані виплатити належні йому при звільненні кошти, нарахувати і виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. Крім того, стверджує, що таке порушення законних прав призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, після звільнення позивач вимушений був пройти важкий курс лікування та прикласти чимало додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок постійних хвилювань, що є підставою для стягнення моральної шкоди у якості компенсації за завдані моральні збитки.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до пункту першого частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 року у справі № 825/2181/13-а позовні вимоги ОСОБА_4 до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області про визнання дій, бездіяльності та наказу протиправними, скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди було задоволено частково, а саме: скасовано наказ Держспоживінспекції України № 152-к від 26.04.2013 року та наказ Держспоживінспекції в Чернігівській області № 30-к від 07.05.2013 року та зобов'язано Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області звільнити ОСОБА_4 із державної служби згідно поданої заяви від 29.04.2013 року на підставі вимог статті 38 Кодексу Законів про працю України.

На виконання вказаної постанови відповідачами було видано накази № 9-к від 13.01.2014 року та № 04-к від 21.01.2014 року відповідно, якими скасовано наказ Держспоживінспекції України від 26.04.2013 року № 152-к «Про припинення державної служби з ОСОБА_4.» та наказ Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області від 07.05.2013 року № 30-к, ОСОБА_4 звільнено від виконання обов'язків заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області з 31.05.2013 року за власним бажанням у зв'язку з переїздом на нове місце проживання відповідно до статті 38 Кодексу Законів про працю України; Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області внесено відповідний запис до трудової книжки позивача (а.с. 15-16) та відкориговано табель обліку робочого часу за травень 2013 року щодо позивача.

Враховуючи, що розрахунок з позивачем був здійснений по 07.05.2013 року включно, та зважаючи на зміну формулювання причини та дати звільнення, позивач вважає, що відповідачі зобов'язані нарахувати та виплатити йому належні суми за період з 08.05.2013 року по 31.05.2013 року, середній заробіток за весь час затримки за період з 01.06.2013 року по день фактичного розрахунку, виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати та моральну шкоду.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судами попередніх інстанцій, розрахунок з позивачем був здійснений по 07.05.2013 року включно. Крім того, в період з 08.05.2013 року по 31.05.2013 року ОСОБА_4 не здійснював трудових функцій, внаслідок чого йому не нараховувалася заробітна плата за цей період, а згідно табелю обліку робочого часу на травень 2013 року, який був відкоригований на виконання рішення суду, за 17 робочих днів в межах цього періоду зазначена неявка позивача на роботу з інших причин, що свідчить про правомірність дій Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області щодо остаточного розрахунку при звільненні позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання дій відповідачів протиправними та стягнення належних при звільненні коштів за період з 08.05.2013 року по 31.05.13 року у сумі 4305,42 грн. Вимога про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки є похідною від попередніх, остання також задоволенню не підлягає.

В цій частині доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині.

Дійшовши висновку про часткове задоволення вимог касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Суд касаційної інстанції вважає, що при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано вимог матеріального та процесуального права від яких прямо залежало правильне по суті вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В свою чергу, частино 3 вищевказаної статті передбачено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Наказом Держспоживінспекції України № 152-к від 26.04.2013 року «Про припинення державної служби ОСОБА_4.» припинено державну службу з ОСОБА_4, виконуючим обов'язки заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області, за порушення присяги державного службовця - пункт 6 статті 30 Закону України «Про державну службу» та на підставі вищевказаного наказу Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області від 07.05.2013 року № 30-к видано аналогічний наказ, яким ОСОБА_4 звільнено з посади з 07.05.2013 року

Як зазначалось вище, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 року у справі № 825/2181/13-а скасовано наказ Держспоживінспекції України № 152-к від 26.04.2013 року та наказ Держспоживінспекції в Чернігівській області № 30-к від 07.05.2013 року та зобов'язано Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області звільнити ОСОБА_4 із державної служби згідно поданої заяви від 29.04.2013 року на підставі вимог статті 38 Кодексу Законів про працю України. Тобто, визнано причину звільнення позивача такою, що не відповідає чинному законодавству.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується позивачем, жодних перешкод для його працевлаштування вказані обставини не призвели. Позивача не поновлювали на посаді згідно постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 року у справі № 825/2181/13-а. Крім того, ОСОБА_4 не було заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій виходячи за межі заявлених вимог та частково задовольняючи адміністративний позов, не врахували вимог ч. 3 ст. 235 КЗпП України, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 229, 232 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у справі № 825/2578/14 - скасувати та ухвалити нову постанову.

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко