Ухвала

від 20.11.2014 по справі 825/2578/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/2578/14 Головуючий у 1-й інстанції: Непочатих В.О. Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

20 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.

За участю секретаря судового засідання: Коломійцевої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.14р. у справі №825/2578/14 за позовом ОСОБА_2 до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій відповідачів щодо проведення розрахунку при звільненні ОСОБА_2; стягнення з відповідачів належні при звільненні кошти за період з 08.05.13р. по 31.05.13р. в сумі 4305,42 грн. та завдану моральну (немайнову) шкоду у розмірі 20 000 грн., зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати та нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 01.06.13р. по день фактичного розрахунку.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.14р. адміністративний позов задоволено частково: стягнуто з Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3511,69 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою в частині вимог, у задоволенні яких судом відмовлено, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову в цій частині з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що стягнення моральної шкоди є способом захисту прав працівника; позивача не допускали до виконання обов'язків, але він виходив на робоче місце.

Не погоджуючись з вказаною постановою у частині задоволених позовних вимог, відповідач -2 подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову у цій частині з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт-відповідач мотивує тим, що судом першої інстанції не враховано, що позивача було звільнено з додержанням вимог законодавства про працю з виплатою усіх відповідних виплат.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційні скарги позивача та відповідача - 2, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.13р. у справі № 825/2181/13-а позовні вимоги ОСОБА_2 до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області про визнання дій, бездіяльності та наказу протиправними, скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди було задоволено частково, а саме: скасовано наказ Держспоживінспекції України № 152-к від 26.04.13р. та наказ Держспоживінспекції в Чернігівській області № 30-к від 07.05.13р. та зобов'язано Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області звільнити ОСОБА_2 із державної служби згідно поданої заяви від 29.04.13р. на підставі вимог статті 38 Кодексу Законів про працю України.

На виконання вказаної постанови відповідачами було видано накази № 9-к від 13.01.14р. та № 04-к від 21.01.14р. відповідно, якими скасовано наказ Держспоживінспекції України від 26.04.13р. № 152-к «Про припинення державної служби з ОСОБА_2» та наказ Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області від 07.05.13р. № 30-к, ОСОБА_2 звільнено від виконання обов'язків заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області з 31.05.13р. за власним бажанням у зв'язку з переїздом на нове місце проживання відповідно до статті 38 Кодексу Законів про працю України; Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області внесено відповідний запис до трудової книжки позивача (а.с. 15-16) та відкориговано табель обліку робочого часу за травень 2013 щодо позивача.

Враховуючи, що розрахунок з позивачем був здійснений по 07.05.2013 включно, та зважаючи на зміну формулювання причини та дати звільнення, позивач вважає, що відповідачі зобов'язані нарахувати та виплатити йому належні суми за період з 08.05.2013 по 31.05.2013, середній заробіток за весь час затримки за період з 01.06.2013 по день фактичного розрахунку, виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати та моральну шкоду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку зі зміною формулювання причин звільнення та звільнення позивача 31.05.13р. за власним бажанням, період з 08.05.13р. по день звільнення є нічим іншим, як вимушеним прогулом в розумінні законодавства про працю.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що фактично у період з 08.05.13р. по день звільнення (з урахування рішення суду) позивач не здійснював трудових функцій, а відтак здійснюючи розрахунок при звільнені відповідач-2 діяв правомірно; позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди у заявленому розмірі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач фактично в період з 08.05.13р. по 31.05.13р. не здійснював трудових функцій, внаслідок чого йому не нараховувалася заробітна плата за цей період, а згідно табелю обліку робочого часу на травень 2013, який був відкоригований на виконання рішення суду, за 17 робочих днів в межах цього періоду зазначена неявка позивача на роботу з інших причин, що узгоджується з фактичними обставинами справи, та свідчить про правомірність дій Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області при остаточному розрахунку при звільненні позивача.

Таким чином є вірним висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання дій відповідачів протиправними та стягнення належних при звільненні коштів за період з 08.05.13р. по 31.05.13р. у сумі 4305,42 грн.

З врахуванням того, що вимога про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки є похідною від попередніх, остання також задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 2 ст. 235 Кодексу Законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виходячи з аналізу вказаної правової норми колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період з 08.05.13р. по 31.05.13р. є вимушеним прогулом у розумінні вказаної статті не з вини позивача.

Так, середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

В період з 08.05.13р. по 31.05.13р. згідно табелю обліку робочого часу за травень 2013 у позивача було 17 робочих днів.

Згідно довідки Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області від 02.09.14р. № 03-7/2485 середньоденна заробітна плата позивача склала 206,57 грн.

Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 08.05.13р. по 31.05.13р. має обчислюватися наступним чином: 17 *206,57 грн. = 3511,69 грн.

Згідно з частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Отже, у зв'язку з тим, що позивачем не було заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак таке порушення мало місце, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.05.13р. по 31.05.13р. у розмірі 3 511,69 грн.

Питання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати визначені Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон).

Відповідно до статті 1 Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (статті 2 та 3 Закону).

З аналізу вищевказаних норм, вбачається що компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати підлягають лише нараховані, але невиплачені грошові доходи, які не мають разового характеру.

Втім позивачу за період з 08.05.13р. по 31.05.13р. не підлягала виплаті заробітна плата, а тому не можуть бути порушені терміни її виплати.

Щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди підлягає з'ясуванню факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Позивачем не було доведено та надано суду відповідні докази завдання йому моральної шкоди та не наведено, з яких міркувань позивач виходив при визначені розміру такої шкоди.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційних скарг.

Керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В:

апеляційні скарги ОСОБА_2 та Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.14р. у справі №825/2578/14 - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.14р. у справі №825/2578/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді : Пилипенко О.Є.

Романчук О.М.

Повний текст ухвали складений: 25.11.14р.

.

Головуючий суддя Шелест С.Б.

Судді: Романчук О.М

Пилипенко О.Є.