Постанова

від 08.09.2014 по справі 803/97/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2014 року Справа № 876/7078/14 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Фермерського господарства ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року у справі за позовом Фермерського господарства ОСОБА_1 до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

20.01.2014р. Фермерське господарство ОСОБА_1 (далі-ФГ ОСОБА_1) звернулося з адміністративним позовом в суд до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі-ДПІ), просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 18.12.2013р. №0001292200.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт просить постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань за жовтень 2013 року в рядки 18 та 25.2 внесені виправлення в тому числі щодо спірної нарахованої суми 8 341,20 грн., що не враховано податковим органом. Окрім того, в силу приписів п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України, враховуючи особливий статус позивача як суб'єкта зі спеціальним режимом оподаткування, ДПІ не вправі суми податку на додану вартість (далі-ПДВ), які перераховуються платником на спеціальний рахунок, визначати як суми податкових зобов'язань. Встановлюючи заниження податкового зобов'язання ДПІ одночасно підтверджено дані господарської операції в частині формування показника податкового кредиту, що одне іншому суперечить. Вважає, що суд першої інстанції надав невірну оцінку доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу згідно з п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення прийняте ДПІ з дотриманням вимог чинного законодавства.

Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суду апеляційної інстанції не погоджується виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ проведена камеральна перевірка даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ ФГ ОСОБА_1, про що складено акт №334/22-20149773 від 18.12.2013р. в якому встановлено, що платником порушено пункт 185.1 статті 185, пункт 187.1 статті 187, пункти 200.1, 200.2 статті 200, пункт 201.6 статті 201, пункти 209.1, 209.2 статті 209 Податкового кодексу України (далі-ПК України): в жовтні 2013 року не включено позивачем до складу податкових зобов'язань суму ПДВ 8 341,00 грн. (податкова накладна № 21/2 від 16.10.2013р.), що призвело до заниження ряд. 18 «Позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного періоду» на суму 8 341,00 грн. та заниження ряд. 25.2 «Сума податку на додану вартість, яка залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства та/або спрямовується на спеціальний рахунок» на суму 6 841,00 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ 18.12.2013р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0001292200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 10426,25 грн., в тому числі 8341,00 грн. основного платежу та 2085,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), з чим не погодився позивач, оскарживши його до суду.

Надаючи оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

ФГ ОСОБА_1 зареєстроване як юридична особа, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №439014 та з 01.01.2009р. зареєстроване сільськогосподарським підприємством як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

У 2013 році мав статус платника фіксованого сільськогосподарського податку, що підтверджується свідоцтвом № 200096246 від 26.12.2012р. та довідкою ДПІ від 02.04.2013р. №2312/15.4-05.

Як вбачається з акта перевірки від №334/22-20149773 від 18.12.2013 року, вищезгадані порушення податкового законодавства допущені позивачем внаслідок методологічної помилки: податковим органом під час проведення камеральної перевірки встановлено, що розбіжність між податковими зобов'язання позивача та ТзОВ «Луцький комбікормовий завод» виникла внаслідок включення останнім в жовтні 2013 року до податкового кредиту суму ПДВ 8 341,00 грн. по податковій накладній №21/2 від 16.10.2013р. та відображено вищевказану суму ПДВ у реєстрі отриманих податкових накладних; в свою чергу, позивачем в жовтні 2013 року не включено до складу податкових зобов'язань суму ПДВ 8 431,00грн. по цій ж податковій накладній. При перевірці використано податкову декларацію з ПДВ від 19.11.2013р. №9074380449.

Податковим органом у висновках акта перевірки зазначено, що дані камеральної перевірки свідчать про заниження суми податкового зобов'язання, заявленого у податковій декларації, уточнюючих розрахунках та відповідальність платника, передбачувану пунктом 123.1 та 123.2 статті 123 ПК України. Згідно Таблиці до акта перевірки, податковий орган збільшив суму, що за результатами звітного (податкового) періоду підлягає сплаті платником до бюджету (р.25) на суму 8 341,00 грн.

Згідно податкової декларації з ПДВ за жовтень 2013 року, яка була предметом перевірки, рядок 18 «Позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 9 - рядок 17) (позитивне значення)» містить суму ПДВ у розмірі 61 612,00грн. Відповідно до Рядка 25.2 «Сума податку, яка залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства та/або спрямовується на спеціальний рахунок» зазначена сума ПДВ у розмірі 61612,00грн.

Відповідно до абз.1 п.50.1 ст.50 ПК України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Як встановлено судом першої інстанції, 12.12.2013р. ФГ ОСОБА_1 подавався Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань за жовтень 2013 року, в рядках 18 та 25.2 якого вказано уточнений показник, що містить суму ПДВ у розмірі 51 506,00грн., а також Розшифровку податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) за жовтень 2013 року, яка містить суму ПДВ у розмірі 8 341,20грн., та відомості про платника податку - покупця - ТзОВ «Луцький комбікормовий завод», який ДПІ 18.12.2013р. не визнано податковою звітністю, а тому вважався не поданим з підстав його подання без Додатку 5, який є невід'ємною частиною до Уточнюючого розрахунку, про що вказано в листі від 18.12.213р. №4880/18-11 «Про відмову у прийнятті податкової звітності», про що позивачу стало відомо 26.12.2013р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте слід зауважити, що відповідно до роз'яснення Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 20.03.2001 р. №06-10/167 стосовно визначення терміна «арифметична помилка або описка», під терміном «арифметична помилка» слід розуміти помилки або описки, допущені платником податку при заповненні декларацій (розрахунків) або додатків до них, зокрема при виконанні арифметичних дій, передбачених при обчисленні об'єкта оподаткування з метою визначення податкових зобов'язань з податку, збору, обов'язкового платежу (додавання або віднімання відповідних рядків), а також описки, допущені при перенесенні даних із додатків, на підставі яких заповнюються відповідні рядки декларації (неправильно поставлена кома при застосуванні одиниці виміру, неправильно перенесений підсумок з додатка тощо).

Аналогічні помилки можуть бути допущені і при веденні податкового обліку у відповідних регістрах, а також при перенесенні даних податкового обліку з регістрів у декларацію про прибуток підприємства або в додатки до неї.

Під «методологічною помилкою» слід розуміти помилку, допущену платником податків при складанні ним декларації, яка полягає у неправильному застосуванні або незастосуванні ставок оподаткування чи коефіцієнтів при визначенні податкового зобов'язання з того чи іншого податку, збору (обов'язкового платежу).

Згідно вимог Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р., поняття «помилка арифметичного характеру» та «помилка методологічного характеру» не застосовується.

Поняття «арифметична помилка» застосовується в Кодексі тільки в п.п. 333.1.1 п.333.1 ст.333 розділу XVII «Збір за спеціальне використання лісових ресурсів», яким визначається порядок перерахунку збору у випадку виправлення технічних, а також арифметичних помилок, допущенних в ходе підрахунків.

Статтею 11 ПК України не передбачено застосування відповідальності до платників податку у разі виявлення методологічної помилки.

Окрім того слід зауважити, що враховуючи спеціальний статус позивача як платника ПДВ, діяльність якого реалізовується відповідно до ст.209 ПК України - на підставі спеціального режиму оподаткування згідно із яким, сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей; зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, а тому збільшення ДПІ суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 8 4341,00 грн. та застосованих 2 085,25 грн. сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), обов'язок сплати яких до бюджету визначений протягом десяти календарних днів, що настає за днем отримання цього рішення, на бюджетний рахунок відповідно до п.57.3 ст.57 ПК України, не відповідає вимогам п.209.2 ст.209 ПК України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до переконання, що як ДПІ під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення так і судом першої інстанції при оцінці правомірності його прийняття не було враховано вказаних норм ПК України, що є наслідком визнання протиправним та скасування спірного рішення ДПІ.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст.86 КАС України щодо оцінки доказів в контексті належності та допустимості, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відповідності до вимог ст.94 КАС України слід стягнути з Державного бюджету України на користь Фермерського господарства ОСОБА_1 182,70грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства ОСОБА_1 задовольнити, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року у справі №803/97/14-а - скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області №0001292200 від 18.12.2013р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фермерського господарства ОСОБА_1 судовий збір в сумі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді Н.В. Ільчишин

М.А. Пліш