Ухвала

від 20.11.2014 по справі 803/97/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/49752/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуВолодимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2014 у справі №807/97/14 (876/7078/14) за позовомФермерського господарства «Панасюка Андрія Ярославовича» доВолодимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «Панасюка Андрія Ярославовича» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 18.12.2013 №0001292200.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2014 у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2014 у даній справі, скасована постанова Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2014 та прийнято нове рішення про задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 18.12.2013 №0001292200.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким скасувати постанову апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Фермерське господарство «Панасюк Андрій Ярославович» з 01.01.2009 зареєстровано сільськогосподарським підприємством, яке є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість та у 2013 році мав статус платника фіксованого сільськогосподарського податку, що підтверджується свідоцтвом №200096246 від 26.12.2012 та довідкою ДПІ від 02.04.2013 №2312/15.4-05.

18.12.2013 відповідачем проведена камеральна перевірка даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з ПДВ, про що складено акт №334/22-20149773 від 18.12.2013, в якому встановлено, що платником порушено пункт 185.1 статті 185, пункт 187.1 статті 187, пункти 200.1, 200.2 статті 200, пункт 201.6 статті 201, пункти 209.1, 209.2 статті 209 Податкового кодексу України через невключення позивачем в жовтні 2013 року до складу податкових зобов'язань суму ПДВ 8341,00 грн. за податковою накладною №21/2 від 16.10.2013, що призвело до заниження ряд. 18 «Позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного періоду» на суму 8341,00 грн. та заниження ряд. 25.2 «Сума податку на додану вартість, яка залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства та/або спрямовується на спеціальний рахунок» на суму 6841,00 грн.

Згідно висновку акту перевірки позивачем занижено суми податкового зобов'язання, заявленого у податковій декларації, уточнюючих розрахунках, що є підставою для відповідальності платника згідно пунктів 123.1 та 123.2 статті 123 ПК України.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 №0001292200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 10426,25 грн., в тому числі 8341,00 грн. основного платежу та 2085,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Судами також встановлено, що підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень була допущена позивачем методологічна помилка, тобто при перевірці податкової декларації з ПДВ від 19.11.2013 №9074380449 встановлено, що розбіжність між податковими зобов'язання позивача та ТОВ «Луцький комбікормовий завод» виникла внаслідок включення останнім в жовтні 2013 року до податкового кредиту суму ПДВ 8341,00 грн. по податковій накладній №21/2 від 16.10.2013 та відображено вищевказану суму ПДВ у реєстрі отриманих податкових накладних; в свою чергу, позивачем в жовтні 2013 року не включено до складу податкових зобов'язань цю суму ПДВ по зазначеній податковій накладній.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення прийняте податковим органом з дотриманням вимог чинного законодавства, а вчинене позивачем порушення підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції визнав неправомірним донарахування контролюючим органом податку на додану вартість та штрафних санкцій, мотивувавши рішення тим, що по-перше, податковим законодавством не передбачено підстав для визначення позивачу податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій за допущення методологічної помилки. По-друге, на позивача поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений ст. 209 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим сума ПДВ нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг не підлягає сплаті до бюджету, а тому відсутні правові підстави для визначення податкових зобов'язань та накладення штрафних санкцій, напрямком сплати яких державний бюджет. По-третє, позивачу стало відомо про неприйняття податковим органом, поданого ним уточнюючого розрахунку з визначеним податковим зобов'язанням з урахуванням суми ПДВ в розмірі 8341,00 грн., вже після проведення перевірки.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, зокрема, виходячи з наступного.

Пунктом 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків (пп.75.1.1 п.75.1 ст. 75 Податкового кодексу України).

Згідно п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби. (пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75 Податкового кодексу України).

Аналогічні положення містяться у Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому Наказом ДПА №984 від 22.12.2010 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України за N 34/18772 від 12.01.2011.

Таким чином, з огляду на зміст вищенаведених норм, під час проведення камеральної перевірки не можуть перевірятися інші питання, крім перевірки податкової звітності суцільним рядком. Документами, що мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші. Якщо ж під час проведення камеральної перевірки буде виявлено порушення податкового законодавства, податковий орган має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків.

Згідно з актом камеральної перевірки перевірці підлягала податкова звітність з податку на додану вартість, натомість податковим органом фактично було перевірено порядок визначення складу податкових зобов'язань та повнота їх нарахування. А це, відповідно до підпункту 75.1.2 Податкового кодексу України, є предметом документальної перевірки, а не камеральної.

Водночас колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що чинне законодавство не містить чіткого визначення терміну «помилка методологічного характеру», при цьому у Податковому кодексі України даний термін взагалі не вживається та не тлумачиться.

Зокрема, положення ст. 54 Податкового кодексу України не містять, таких підстав для визначення сум податкових та грошових зобов'язань у разі вчинення платником податку методологічної помилки. Між іншим, положеннями глави 11 Податкового кодексу України також не встановлено відповідальності за допущення методологічної помилки платником податку у податковій звітності.

За змістом пп. 54.3.2 п. 54.3 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Вимоги наведеної норми беззаперечно вказують на те, що податкове зобов'язання з конкретного податку має визначатись внаслідок проведення перевірки результатів діяльності платника податків, а не даних податкових декларацій.

Відповідно до п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 123.2 ст. 123 Податкового кодексу України встановлено, що використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов'язкового платежу) додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов'язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Тобто штрафна санкція застосовується за використання платником податків сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання податкової пільги не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання.

Однак, розгляд питань щодо цільового використання позивачем сум ПДВ також виходить за межі предмету камеральної перевірки.

У той же час судами попередніх інстанцій було встановлено, що 12.12.2013 позивачем подавався уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань за жовтень 2013 року, в рядках 18 та 25.2 якого вказано уточнений показник, що містить суму ПДВ у розмірі 51506,00 грн., а також розшифровку податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) за жовтень 2013 року, яка містить суму ПДВ у розмірі 8341,20 грн. з відомостями про платника податку покупця, - ТОВ «Луцький комбікормовий завод».

Вказаний уточнюючий розрахунок згідно листа від 18.12.2013 №4880/18-11 контролюючим органом не визнано податковою звітністю та визнано таким, що вважається не поданим, оскільки до нього не було додано Додаток 5, який є невід'ємною частиною уточнюючого розрахунку, про що позивачу стало відомо 26.12.2013.

Відтак, зважаючи на те, що перевірка була проведена 18.12.2013 та в цей же день прийнято спірне рішення, а також беручи до уваги, що позивачу стало відомо про неприйняття уточнюючого розрахунку лише 26.12.2013, то позивач був позбавлений реальної можливості реалізувати своє право на оскарження, як рішення про неприйняття уточнюючого розрахунку, так і акту перевірки, а також подати уточнюючий з додатком, оскільки в силу вимог п. 50.2 ст. 50 Податкового кодексу України платник податків лише під час проведення документальних планових та позапланових виїзних перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судових рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області відхилити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Н.Є.Блажівська Ю.І.Цвіркун