Ухвала

від 20.01.2014 по справі 1008/391/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1008/391/12 Головуючий у І інстанції Медведєв К.В. Провадження № 22-ц/780/329/14 Доповідач у 2 інстанції Яворський Категорія 44 20.01.2014

УХВАЛА

Іменем України

14 січня 2014 року місто Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Савченка С.І.., Фінагєєва В.О.,

при секретарі: Бевзюк М.М.,

розглянувши в приміщенні апеляційного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним та відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2012 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, в якому у відповідності до норм ст. 382 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України просили з урахуванням змін предмету позову визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0022 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального гаража, виданого ОСОБА_4 на підставі рішення Васильківської міської ради №09.213 від 20.08.2010р. та зобов'язати відшкодувати відповідача завдану співвласникам вищевказаного багатоквартирного будинку майнову шкоду, шляхом будівництва зруйнованої ним допоміжної споруди (склад тари) та контейнерного майданчика.

В обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що у АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок із вбудованими та прибудованими приміщеннями, в якому частина приміщення належить позивачам, де у нежитлових приміщеннях вказаного будинку розміщувалось Колективне торгівельне підприємство «Оксана», і у 1998 році на земельну ділянку під будинком та прибудинковою територією будинку видано Державний акт на право постійного користування землею на підставі рішення Васильківської міської ради народних депутатів від 23.12.1997 року № 372, вказаний акт виданий КТП «Оксана» спільно з ЖЕКом №1 на земельну ділянку площею 0,31 га, з яких 0,27 га у постійне користування та 0,04 га у тимчасове користування, як зазначено у додатку до рішення № 372.

На підставі договорів від 05.01.2000 р. та від 28.10.2005 р. позивачі стали власниками цілісного майнового комплексу (нежитлового приміщення), що знаходиться на першому поверсі будинку та співвласниками багатоквартирного житлового будинку.

На вказаній земельній ділянці був розташований склад тари (допоміжна споруда), який відображений в технічному паспорті, як нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 складений станом на 31.08.2009 року.

На думку позивачів, відповідач зруйнував вказаний склад тари та отримав земельну

ділянку під складом тари у власність, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 24.05.2011 року серія ЯЛ № 294803 площею 0,0022 га за вищезазначеною адресою, кадастровий номер земельної ділянки 3210700000:03:033:0018, цільове призначення - для будівництва індивідуального гаража на підставі рішення Васильківської міської ради 54 сесії 5 скликання №09.213 від 20.08.2010 р., тому вважають що цей акт був виданий на земельну ділянку (прибудинкову територію), на яку вже існує державний акт на право постійного користування, отже має бути визнаний незаконним та підлягає скасуванню.

Крім того, позивачі вважають, що відповідач своїми діями завдав шкоди співвласникам багатоквартирного будинку, а тому просять суд зобов'язати відповідача відшкодувати завдану шкоду шляхом відновлення допоміжної споруди (складу тари).

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати вказане рішення міськрайонного суду як незаконне і необґрунтоване та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі посилаючись на те, що судом не досліджені обставини справи того, що на момент розроблення проекту відведення земельної ділянки складу тари вже не існувало, бо в іншому випадку його наявність була б відображена у проекті землеустрою та відповідно на схемі у державному акті, який був незаконно виданий відповідачеві, тому вважають, що норми процесуального та матеріального права порушено, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на те, що споруда, яка знаходиться на спірній ділянці - склад тари ніколи не обліковувався та не було зареєстровано за жодною юридичною та фізичною особою. Також жодним нормативним документом ніколи не визначалось, що даний склад є допоміжною спорудою будинку АДРЕСА_1 та жодна особа ніколи не намагалась визнати право власності на дану споруду, тому просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, позивачі у справі оспорюючи незаконність набуття відповідачем у справі ОСОБА_4 права власності на землю ділянку при цьому позовних вимог в порядку передбаченому ст. 21 ч.1 ЦК України до органу місцевого самоврядування - Васильківської міської ради, яка рішення №09.213 від 20.08.2010р. затвердила технічну документацію щодо місця розташування та площу земельної ділянки не оспорили та залучити вказаний міську раду відмовилися, тому суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову. Не доведеними суд визнав і позовні вимоги позивачів щодо спричинення їм матеріальної шкоди в частині знесення складу тари та контейнерного майданчику пославшись на відсутність доказів належності вказаного майна позивачам.

Колегія суддів вважає зазначений висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим а доводи апелянтів такими, що не спростовують висновків викладених в рішення місцевого суду .

Так, частинами першою, другою статті 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин першої, другої, шостої - дев'ятої цієї статті (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія).

Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.

Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку та підставою його виникнення.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно зі ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Таким чином, за змістом ст.ст. 152, 155 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), визнання недійсним акта державного органу тягне за собою визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Саме такі правові висновки викладені судами касаційної інстанції у постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року (справа № 6-53 за 2012 рік) як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі ОСОБА_2, та ОСОБА_3 уклавши 05 січня 2000 року та 28 жовтня 2005 року договори купівлі-продажу цілісного майнового комплексу загальною площею 1463,7 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1 та належав колективному торговельному підприємству «Оксана» та був зареєстрований в Фастівському БТІ в кн.. 1 реєстровим №71. При цьому будучи, власниками вказаного нерухомого об'єкту позивачі у встановленому чинним законодавством порядку права власності чи права оренди на земельну ділянку під вказаним об'єктом та розміром необхідним для обслуговування вказаного об'єкту не рухомості не оформили. А поданий ними адміністративний позов до Васильківської міської ради про зобов'язання вчини певні дії був залишений окружним адміністративним судом міста Києва 11 листопада 2010 року без задоволення. Дана постанова набрало законної сили після її перегляду Київським апеляційним адміністративним судом 15 березня 2011 року. ( а.с. 51).

Також з матеріалів справи, що постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2012 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Васильківської міської ради, відділу Державного комітету України по земельних ресурсах у м. Васильків, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання прийняти рішення відмовлено.

Висновками зробленими судами у вказаних судових рішеннях підтверджується факт відсутності у позивачів права користування, власності чи оренди відносно земельної ділянки із якої рішенням Васильківської міської ради №09.213 від 20 серпня 2010 року відповідачу ОСОБА_4 виділено 0.0022 га. земельної ділянки під будівництво, обслуговування гаражу, та затверджено технічну документацію і передано у власність відповідачу вказану земельну ділянку.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 373 ч.2 ЦК України право власності на землю ( земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, що рішенням Васильківської міської ради №08.103-47-V від 07 жовтня 2009 року у відповідно до вимог ст. ст.116, 118 ЗК України ОСОБА_4 було надано згоду на відведення земельної ділянки площею 0.0022 га. для індивідуального гаражного будівництва по АДРЕСА_1. Та надано згоду не вибір місця розташування вказаної земельної ділянки з погодженням вказаної документації у всіх дозвільних органах.

ТОВ «Арбат Ленд» підготовило проектну документацію щодо відведення земельної ділянки площею 0.0022 га. для індивідуального гаражного будівництва по АДРЕСА_1 ОСОБА_4

Проектна документацію погодження з усіма відповідними органами , що підтверджуються проектною документацією ( а.с. 125) , і будь яких перешкод у передачі у власність відповідачу вказаної земельної ділянки встановлено не було.

20 серпня 2010 року рішенням №09.213-54-V Васильківської міської ради у відповідності до вимог ст. 118 ч.9 ЗК України було затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу по АДРЕСА_1 (а.с. 111). Вказане рішення не оскаржувалося та є чиним на данний час.

Колегія суддів враховує правовий висновок, який зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 2 жовтня 2013 року при розгляді справи № 6-93цс 13, предметом якої був спір про визнання державного акту на право приватної власності на землю недійсним за позовом прокурора. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України. Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України при розгляді справи № 6-92цс 13.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог позивачів про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виходячи з того, що позивачем не оспорено рішення органу місцевого самоврядування .

Обґрунтованим на думку колегії суддів є висновок суду першої інстанції і в частині недоведеності позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, оскільки позивачі не довели факт спричинення відповідачем ОСОБА_4 матеріальної шкоди позивачам, та належність приміщень щодо яких заявлялися вимоги позивачам.

При розгляді вказаної справи судом встановлено, що приміщення складу тари, за адресою АДРЕСА_1 в м. Васильків, яку позивачі вважають своєю власністю в реєстру прав власності КП КОР «Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» не зареєстровано. Вказаний факт підтверджується листом КП КОР «Васильківське МБТІ» №852 від 21 травня 2012 року. (а.с.139).

Інші доводи апелянтів не спростовуються висновок суду першої інстанції щодо не доведеності позивачами заявлених позовних вимог.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги як необґрунтованої, а рішення суду таким, що підлягає залишенню без змін, як постановленого з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства на підставі наданих сторонами та досліджених судом доказах.

Керуючись ст.ст. 303, 307 , 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: М.А.Яворський

судді: С.І.Савченко

В.О.Фінагєєв