Постанова

від 17.09.2014 по справі 826/10786/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 вересня 2014 року 16 год. 15 хв. № 826/10786/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна група «Дедал» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень від 28 березня 2014 року № 0002652208 і № 0002662208, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна група «Дедал» (далі - позивач, ТОВ «АБГ «Дедал») з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002652208 та №0002662208 від 28.03.2014.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки акта ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №1225/26-58-22-08-11/34771742 від 12.03.2014, складеного за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «АБГ «Дедал» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Адва Естейт» за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 (далі - Акт), документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що позиція контролюючого органу щодо нереальності (нікчемності) господарських правочинів, укладених між ТОВ «АБГ «Дедал» і ТОВ «Адва Естейт» (договір №2011/07-113 від 20.07.2011) фактично ґрунтується на неналежних доказах, а саме - на висновках акта ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №494/23-6/37703130 від 06.02.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Адва Естейт» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків за період з 01.08.2011 по 31.08.2011 та листа СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.11.2013 №788/26-25-09. Натомість реальність спірних фінансово-господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином складеними первинними і розрахунковими документами.

Відповідач у свою чергу проти позову заперечував, у судове засідання 10.09.2014 надав свої письмові заперечення, та обґрунтовуючи свою позицію зазначає, що ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «АБГ «Дедал» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Адва Естейт» за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено Акт перевірки, згідно висновків якого за ТОВ «АБГ «Дедал» встановлені порушення норм податкового законодавства, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 63 100 грн. та податок на прибуток на суму 72 565 грн., оскільки згідно акта ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №494/23-6/37703130 від 06.02.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Адва Естейт» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків за період з 01.08.2011 по 31.08.2011, не підтверджена реальна можливість здійснення зазначеним контрагентом позивача господарських операцій. За наслідками проведення вказаної документальної перевірки позивача ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, що на думку відповідача повністю відповідає вимогам чинного податкового законодавства.

В судових засіданнях, призначених у даній справі, представник позивача позов підтримав.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

У судовому засіданні 10 вересня 2014 року суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

На підставі службового посвідчення серія КВ №133820 та наказу №583 від 25.02.2014, виданого ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 75.1 ст. 75, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 ПК України, у зв'язку з надходженням до ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві листа від 01.11.2013 №788/26-25-09 СУ ФР ДПІ ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (щодо проведення перевірки у зв'язку з проведенням досудового розслідування кримінального провадження №32012110070000037, внесеного до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України), головним державним ревізором-інспектором відділу спеціальних перевірок управління податкового аудиту ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, Когутом Сергієм Володимировичем, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «АБГ «Дедал» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Адва Естейт» за період з 01.01.2011 по 31.12.2011.

За результатами зазначеної перевірки, складено Акт, згідно висновків якого за позивачем встановлені порушення:

- пп. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88) та п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 63 100 грн., в тому числі по періодам: серпень 2011 року на суму 63 100 грн.;

- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, п. 2.4 Положення №88 та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 72 565 грн., в тому числі по періодам: за ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 72 565 грн., за ІІ-ІV квартал 2011 року - 72 565 грн.

На підставі зазначеного Акту, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №0002662201 від 28.03.2014 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 63 100 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15 775 грн.; №0002652208 від 28.03.2014 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 72 565 грн.

За результатами адміністративного оскарження, висновки Акта перевірки, та вище згадані податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Однак, ТОВ «АБГ «Дедал» з позицією відповідача не погоджується, вважає висновки Акта та винесені податкові повідомлення рішення необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, у зв'язку з чим і звернулося з позовом до суду.

Обґрунтовуючи свою позицію позивач зазначає, що 01.07.2011 між ПрАТ «Ренесанс» (замовник) та ТОВ «АБГ «Дедал» (Підрядник) укладено договір №П06/11, предметом якого є проведення ремонтних робіт нежитлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Воровського, буд. 24. Під час виконання даного договору позивачу стало зрозуміло, що завершити роботи у встановлений строк не вдасться у зв'язку з недостатністю трудових ресурсів, тому було прийнято рішення про залучення субпідрядника - ТОВ «Адва Естейт» (письмові пояснення позивача №08/2014-40 від 19.08.2014).

Так, між ТОВ «АБГ «Дедал» (замовник) та ТОВ «Адва Естейт» (виконавець) укладено договір №2011/07-113 від 20.07.2011, предметом якого є виконання капітального ремонту бізнес центру «Ренесанс» по вул. Воровського, 24, м Київ в період серпень-грудень 2011 року.

Позивач у своїх письмових поясненнях №08/2014-40 від 19.08.2014 зазначає, що перед укладенням договору ТОВ «Адва Естейт» надало необхідні реєстраційні документи: довідку з ЕДРПОУ серія АА №374657, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №100345052 та ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції України №587761, яка давала право ТОВ «Адва Естейт» займатися господарською діяльністю, пов'язаною із створенням об'єктів архітектури. Позивач також зазначив, що ремонтні роботи на об'єкті (бізнес центр «Ренесанс» по м. Київ вул. Воровського, 24) проводились як бригадою ТОВ «АБГ «Дедал» так і ТОВ «Адва Естейт» паралельно.

Відповідно до розділу 3 вище згаданого договору, договірна вартість та витрати по виконанню робіт за даним договором складаються по кожному акту виконаних робіт окремо, розрахунки здійснюються в безготівковій формі, остаточний розрахунок замовник проводить після підписання сторонами актів виконаних робіт.

На підтвердження реальності виконання вказаного договору позивачем надані наступні документи:

- довідки про вартість виконаних робіт: за серпень 2011 року б/н на суму 186 600 грн., у тому числі ПДВ - 31 100 грн., за серпень 2011 року б/н на суму 192 000 грн., у тому числі ПДВ - 32 000 грн.;

- акти приймання виконаних будівельних робіт: за серпень 2011 року №01 на суму 186 600 грн., у тому числі ПДВ - 31 100 грн., за серпень 2011 року №02 на суму 192 000 грн., у тому числі ПДВ - 32 000 грн.;

- податкові накладні: від 29.08.2011 №632 на суму 186 600 грн., у тому числі ПДВ - 31 100 грн.; від 31.08.2011 №754 на суму 192 000 грн., у тому числі ПДВ - 32 000 грн.

В матеріалах справи також містяться виписки з банківських рахунків позивача, що підтверджують отримання коштів від ПрАТ «Ренесанс» за договором №П06/11 від 01.07.2011 та перерахування відповідних сум на користь ТОВ «Адва Естейт», відповідно до договору №2011/07-113 від 20.07.2011.

Враховуючи наведене, позивач наголошує на реальності та правомірності господарських відносин з контрагентом - ТОВ «Адва Естейт» щодо здійснення ремонтних робіт за договором №2011/07-113 від 20.07.2011.

Відповідач у свою чергу, обґрунтовуючи свою позицію посилається на відомості, що містяться в Акті перевірки позивача, відповідно до якого встановлено, що ТОВ «АБГ «Дедал» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 11.12.2006 за №22999, зареєстровано як платник податку на додану вартість у ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 08.02.2007 №100020704, іпн платника ПДВ - 347717426583), основним видом діяльності ТОВ «АБГ «Дедал» є «організація будівництва будівель».

Основні аргументи, якими відповідач обґрунтовує порушення позивачем податкового законодавства, містяться в листі СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.11.2013 №788/26-25-09 (далі - Лист) та акті ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №494/23-6/37703130 від 06.02.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Адва Естейт» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків за період з 01.08.2011 по 31.08.2011 (далі - Акт про неможливість проведення зустрічної звірки).

Так, згідно згаданого Листа, у СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №32012110070000037, внесеного до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) щодо ТОВ «Річ альянс», яке було одним із контрагентів ТОВ «Адва Естейт». Керівник ТОВ «Річ альянс» ОСОБА_1 надав свої показання щодо непричетності до діяльності товариства.

Також, відповідно до Акта про неможливість проведення зустрічної звірки, не підтверджені господарські операції ТОВ «Адва Естейт» з контрагентами, зокрема за серпень 2011 року, у зв'язку з тим, що підприємством не надано їх документального підтвердження на письмовий запит ДПІ у Печерському районі м. Києва, а за результатами виходу за податковою адресою встановлено відсутність за місцезнаходженням ТОВ «Адва Естейт» та його посадових осіб. У зв'язку з наведеним, ТОВ «Адва Естейт» віднесено за серпень 2011 року до категорії - транзитер.

Відповідач у зазначеному Акті також вказує, що основним постачальником ТОВ «Адва Естейт» у серпні 2011 року було ТОВ «БК «Турам» (98% від загального сформованого податкового кредиту), яке за серпень 2011 року декларації з ПДВ та додаток №5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до органів ДПС не подавало та за вказаний період віднесено до категорії - податкова яма.

У зв'язку з наведеним, відповідачем зроблено висновок про відсутність правочину між ТОВ «АБГ «Дедал» та ТОВ «Адва Естейт» як такого, що спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому, ТОВ «АБГ «Дедал» не має правових підстав для формування ним сум валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з даним контрагентом.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Об'єкт оподаткування цим податком визначений у ст. 134 ПК України.

Відповідно до п 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Одночасно нормою абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому згідно норм до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі - Положення) яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз викладених норм Закону № 996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

За результатами дослідження наданих позивачем первинних документів, згаданих вище, суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення. Також, наявні в матеріалах справи податкові накладні, що були виписані ТОВ «Адва Естейт» на адресу позивача за результатами виконання робіт, за своїм змістом цілком відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) існує презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (стаття 228 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (стаття 234 ЦК України).

У ході розгляду даної справи, відповідачем не було пред'явлено суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «АБГ «Дедал» та ТОВ «Адва Естейт», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження факту підписання спірного договору не уповноваженими на те особами.

Відповідачем також не було надано суду доказів відсутності у контрагента позивача (ТОВ «Адва Естейт») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірного правочину.

Також, відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого контрагента умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб.

В Акті перевірки відсутні посилання безпосередньо на випадки ухиляння ТОВ «АБГ «Дедал» чи ТОВ «Адва Естейт» від сплати податків та зборів, визначення їм сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення сторонами угод з метою неправомірного отримання податкових вигод, а не створення реальних правових наслідків за такими правочинами.

У свою чергу, доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем під час судового розгляду даної справи не було надано жодних достовірних відомостей з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам ТОВ «АБГ «Дедал» та/ або його контрагента - ТОВ «Адва Естейт».

Суд звертає увагу, що надані позивачем фотографії, на яких зображено виконання робіт за спірним договором, та відгук ПрАТ «Ренесанс» про компанію ТОВ «АБГ «Дедал» вих. №54/03-14 від 18.03.2014 судом не беруться до уваги, оскільки з наданих матеріалів не можливо зробити висновок про реальність чи нереальність господарських відносин позивача саме з ТОВ «Адва Естейт».

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, враховуючи викладені обставини у своїй сукупності суд робить висновок, що господарські операції між ТОВ «АБГ «Дедал» та ТОВ «Адва Естейт» при виконанні договору №2011/07-113 від 20.07.2011 були реальними та спрямованими на реальне настання відповідних наслідків, позивачем виконані всі передбачені податковим законодавством умови для віднесення відповідних сум по взаємовідносинам з ТОВ «Адва Естейт» до складу валових витрат та податкового кредиту.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданої зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість і податку на прибуток, та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'яз ані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправним і скасування спірних у справі податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача фактично здійснені та документально підтверджені судові витрати в розмірі 302, 88 грн.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. 11, ст.ст. 69 - 71, ст. 94, ст.ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна група «Дедал» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 28 березня 2014 року № 0002652208 та №0002662208.

3. Присудити з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна група «Дедал» (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Михайла Мішина буд. 11/13, кв. 32, ідентифікаційний код 34771742) 302 (триста дві) грн. 88 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова