Ухвала

від 03.03.2015 по справі 826/10786/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.03.2015р. м. Київ К/800/62483/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна група «Дедал» на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 у справі №826/10786/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна група «Дедал» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна група «Дедал» звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 28.03.2014 №0002652208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 72565 грн. та №0002662208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 63100 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 15775 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2014 позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовані спірні податкові повідомлення-рішення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 у даній справі, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2014 та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з надходженням до ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві листа від 01.11.2013 №788/26-25-09 СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (щодо проведення перевірки у зв'язку з проведенням досудового розслідування кримінального провадження №32012110070000037, внесеного до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України), відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Адва Естейт» за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт про порушення позивачем положень:

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пункт 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 та пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 63100 грн.;

- підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 72565 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 28.03.2014 №0002662201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 63100 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 15775 грн.; та №0002652208 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 72565 грн.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, їх залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки реальність господарських операцій позивача з його контрагентом підтверджена первинними документами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту та складу витрат по господарським операціям з ТОВ «Адва Естейт», встановивши їх безтоварність.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування складу витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих витрат та податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.

Зважаючи на викладене, з ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій. Оскільки, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту та/або витрат, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту та/або витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, за відсутності факту придбання товарів/робіт/послуг або в разі, якщо придбані товари/роботи/послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.07.2011 між позивачем (підрядник) та ПрАТ «Ренесанс» (замовник) укладено договір №П06/11, предметом якого є проведення ремонтних робіт нежитлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Воровського, буд. 24.

За змістом пунктів 1.1, 6.2.2 названого договору позивач зобов'язався виконати ремонтні роботи на власний ризик, використовуючи власні технічні матеріали, засоби і устаткування, з правом залучення до виконання робіт субпідрядних організацій лише за письмовою згодою ПрАТ «Ренесанс».

На реалізацію вищенаведеного договору між ТОВ «АБГ «Дедал» (замовник) та ТОВ «Адва Естейт» (виконавець) укладено договір №2011/07-113 від 20.07.2011, предметом якого є виконання капітального ремонту бізнес центру «Ренесанс» по вул. Воровського, 24, м Київ в період серпень-грудень 2011 року.

Оцінюючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента робіт, суд апеляційної інстанції, дослідивши первинні документи (податкові накладні, довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, виписки з банківських рахунків позивача про перерахування відповідних сум на користь ТОВ «Адва Естейт»), складені на реалізацію договору, дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та витрат, внаслідок проведення безтоварних господарських операцій з ТОВ «Адва Естейт».

Надаючи оцінку обставинам справи, суд апеляційної інстанції правомірно звернув увагу на відсутність доказів на підтвердження надання ПрАТ «Ренесанс» письмової згоди для залучення субпідрядника для виконання робіт, а також доказів на підтвердження обставин стосовно ходу виконання робіт контрагентом: використаного обсягу матеріалів на виконання конкретної будівельної роботи, часових меж їх виконання та щодо осіб, які їх виконували. Зокрема, на те, що з метою податкового обліку господарські операції мають оформлюватися будь-якими первинними документами, але їх зміст та складання повинні відповідати не лише вимогам податкового законодавства, а й законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці, внаслідок чого поставка матеріалів для виконання будівельних робіт повинна підтверджуватись первинними документами, які властиві для цієї операції.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційної скарги про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що ґрунтуються на нормах закону, а тому вони не підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна група «Дедал» залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош