Рішення

від 17.09.2014 по справі 907/557/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.09.2014 Справа № 907/557/14

Розглянувши матеріали справи

За позовом Публічного акціонерного товариства „Піреус Банк МКБ", м. Київ

До відповідача 1 Дочірнього підприємства „Голден Фудс", с. Сторожниця Ужгородського району

До відповідача 2 Районного відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, м. Ужгород

До відповідача 3 Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області, м. Ужгород

За участі третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

Приватного підприємства „Єврофлекс", м. Львів

Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Закарпатського обласного управління "Закарпаттяекоресурси", м. Ужгород

Про звільнення майна з-під арешту та виключення його з акту опису й арешту майна

Головуючий суддя Якимчук Л.М.

За участю представників сторін:

Від позивача - Петюшка О.В., юрисконсульт, довіреність від 13.01.2014.

Від відповідача 1- не з'явився;

Від відповідача 2 - не з'явився;

Від відповідача 3 - не з'явився;

Від третьої особи 1 - Сич Л.І.- представник, довіреність від 14.07.2014

Від третьої особи 2 - Мигович М.В.-представник, довіреність від 23.05.2014

Суть спору: Публічне акціонерне товариство „Піреус Банк МКБ", м. Київ, звернулося до суду з позовом до Дочірнього підприємства „Голден Фудс", с. Сторожниця Ужгородського району, до Районного відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, м. Ужгород, про звільнення майна з-під арешту та виключення його з акту опису й арешту майна.

Представник позивача підтримав позовні вимоги повністю з підстав, зазначених у позовній заяві та додаткових поясненнях до неї.

Вказує на те, що відповідачем 2 у межах проведення виконавчих дій накладено арешт на майно, яке знаходиться в іпотеці та заставі банку відповідно до кредитного договору №167 від 16.06.2009 про відкриття невідновлювальної відкличної кредитної лінії, договору іпотеки від 16.06.2009 та договору застави №167/4 від 02.07.2009 (останній розірвано 26.09.2012 та укладено новий №167/12 від 17.05.2012).

Зазначає, що загальна сума заборгованості відповідача 1 (боржника за кредитним договором) перед позивачем становить 45808270,93 грн., що перевищує вартість заставного майна, тому просить суд звільнити з-під арешту спірне майно та виключити його з акту опису й арешту №42948369 від 14.04.2014 на підставі ст.ст. 1, 7, 33 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 1, 19 Закону України «Про заставу», ст. 526 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 57, ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідач 1 явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, витребуваних судом документів не подав, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, оскільки ухвали суду направлено на адресу відповідача 1, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Заводська, 12, однак судова кореспонденція повернулася до суду з відміткою про вибуття відповідача 1. Тому суд розглянув справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач 2 явку свого уповноваженого представника у судове засідання також не забезпечив, витребуваних судом документів не подав. Тому суд розглянув справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача 3, залученого до участі у справі ухвалою суду від 16.07.2014, заперечив проти задоволення позову повністю з підстав, вказаних у письмових запереченнях на нього.

Пояснює, що дії, вчинені державним виконавцем щодо опису і накладення арешту на майно відповідача 1, вживалися у повній відповідності до вимог Закону України „Про виконавче провадження".

Представники третіх осіб на стороні відповідачів (Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Закарпатського обласного управління "Закарпаттяекоресурси" та приватного підприємства "Єврофлекс"), залучених до участі у справі ухвалою суду від 07.07.2014, заперечили проти задоволення позову повністю з підстав, вказаних у письмових поясненнях по суті спору, з яких вбачається, що у відповідача 1 існує борг перед ЗОУ "Закарпаттяекоресурси" у розмірі 84837,10 грн., а перед ПП "Єврофлекс"- 938141,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Шістнадцятого червня 2009 року між відкритим акціонерним товариством «Піреус банк МКБ», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Піреус банк МКБ» (позивачем у справі) та дочірнім підприємством «Голден Фудс» (відповідачем 1 у справі) укладено кредитний договір №167, за умовами якого позивач відкриває відповідачу 1 невідновлювальну відкличну кредитну лінію з максимальним лімітом у сумі 2 600 000 Євро на строк з 16.06.2009 до 15.06.2011 включно із щомісячною сплатою відсотків відповідно до умов цього договору (пункт 1.1).

На забезпечення виконання зобов'язань відповідача 1 за вказаним кредитним договором між його сторонами укладено:

- Договір іпотеки від 16.06.2009, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований у Реєстрі за №2730, за умовами якого відповідач 1 передає позивачу в іпотеку нерухоме майно, зазначене у пункті 2.1 цього договору, а позивач приймає його в іпотеку та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами відповідача 1.

- Договір застави №167/4 від 02.07.2009, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований у Реєстрі за №2453, за умовами якого заставодавець (відповідач 1) з метою забезпечення своєчасного та повного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором №167 передає в заставу власне рухоме майно, а саме: виробниче, офісне та технічне обладнання, що зазначене у ст. 2 цього договору, а заставодержатель (позивач) приймає це рухоме майно в заставу на умовах, визначених у цьому договорі.

Статтею 2 договору передбачено, що предметом застави є рухоме майно, що належить відповідачу 1 на праві власності, а саме виробниче, офісне та технічне обладнання, що наведено у Додатку 1 до цього договору та є його невід'ємною частиною.

Згаданий договір розірвано відповідно до договору про розірвання договору застави №167/4 від 26.06.2012.

-Договір застави №167/12 від 17.05.2012, за умовами якого заставодавець (відповідач 1) з метою забезпечення своєчасного та повного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором №167 від 16.06.2009 передає заставодержателю (позивачу) в заставу власне рухоме майно, а саме: виробниче обладнання, що зазначене у п. 2.1 цього договору, а заставодержатель (позивач) приймає це рухоме майно в заставу та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця.

Відповідно до пункту 2.1 згаданого договору предметом застави є рухоме майно, що належить заставодавцю на праві власності, а саме: виробниче обладнання, що наведено у Додатку 1 до цього договору та є його невід'ємною частиною.

У межах зведеного виконавчого провадження ВП№42948369 по виконанню ухвали суду №907/1093/13 від 03.12.2013 та судового наказу №907/8/14 від 24.03.2014 старшим державним виконавцем районного відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Росохою Й.О. проведено опис майна, яке належить боржнику (відповідачу 1 у даній справі), та накладено на нього арешт, що зафіксовано Актом опису й арешту майна від 14.04.2014 №42948369. До вказаного акту увійшло майно, що передане позивачу у даній справі в іпотеку та заставу відповідно до договорів іпотеки від 16.06.2009 та застави №167/12 від 17.05..2012, що і послужило підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про звільнення майна з-під арешту та виключення його з акту опису й арешту майна від 14.04.2014 №42948369.

Проаналізувавши чинне законодавство, що регулює правовідносини, які склалися між сторонами, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписами ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до положень ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" на державного виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника.

Згідно положень ст. 60 вказаного закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй , а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

За правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.08.1976 № 6 "Про судову практику в справах про виключення майна з опису").

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Статтею 396 цього кодексу передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Згідно ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Отже, виходячи із змісту зазначених норм власник або особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту, а умовою задоволення матеріально - правових вимог позивача має бути встановлення факту належності позивачеві права на спірне майно та безпідставність включення такого майна до опису боржника та накладення на нього арешту.

Судом встановлено, що вимоги ПАТ "Піреус банк МКБ" не ґрунтуються ні на праві власності на описане та арештоване майно, ні на праві володіння ним.

Описане та арештоване майно належить ТОВ "Голден Фудс", що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється ПАТ "Піреус банк МКБ ".

Разом з тим, ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:

- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

- якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (ч. 3 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження").

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (ч. 8 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження").

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 зазначеного закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частинами 6, 7 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами , права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Статтею 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. .

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Таким чином, з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Отже, аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що іпотекодержатель, чиє право або вимога стосовно предмета іпотеки зареєстровані у встановленому порядку має, по-перше, пріоритет над вимогами інших осіб, права чи вимоги яких на іпотечне майно не зареєстровані, по-друге, вправі реалізувати своє переважне право (вимогу) в будь-який час з моменту виникнення права на звернення стягнення на предмет іпотеки, за умови чинності іпотечного договору.

Частиною 4 ст. 5 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що рухоме майно може бути предметом декількох обтяжень, якщо інше не встановлено законом або правочином, на підставі якого виникло попереднє зареєстроване обтяження. Договір, на підставі якого виникло приватне обтяження, не може забороняти встановлення публічного обтяження.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 вказаного Закону на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Отже, враховуючи те, що:

- державний виконавець, накладаючи арешт на заставне майно, діяв у спосіб та у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження;

- матеріалами справи повністю підтверджено, що позивач не є власником майна, на яке накладено арешт;

- належним чином зареєстровані права банку як заставодержателя та іпотекодержателя виникли раніше, ніж винесені судом рішення у справах №907/1093/13, №907/8/14, примусове виконання яких і стало підставою для опису та арешту майна, тобто позивач має переважне право перед стягувачами у цих справах на задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна;

- відсутність доказів щодо дійсної вартості предметів іпотеки та застави на час розгляду даної справи, відтак і відсутність можливості встановити співвідношення такої вартості із сумою заборгованості відповідача 1 перед позивачем - суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у позові повністю, з огляду на те, що будь-які права та інтереси позивача не порушені ні дочірнім підприємством «Голден Фудс», ні Районним відділом державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції (накладення арешту на спірне майно не позбавляє позивача переважного права на звернення стягнення за рахунок заставленого майна).

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 18.09.2014

Суддя Л.М.Якимчук