Рішення

від 10.09.2014 по справі 911/1950/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2014 р. Справа № 911/1950/13

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 59 065, 85 грн., розірвання договору та виселення

та

за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина»

про визнання договору недійсним

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина»: Порфимович А.С.

від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1: ОСОБА_3

суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 59 065, 85 грн. заборгованості за договором оренди торгового павільйону від 01.01.2012 р., розірвання договору оренди торгового павільйону від 01.01.2012 р. та виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з безпідставно зайнятого приміщення - магазину НОМЕР_1 загальною площею 21,8 кв.м., розташованого за адресою: 08623, АДРЕСА_1.

У процесі розгляду справи Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» було подано клопотання про зменшення розміру позовних вимог б/н від 03.06.2013 р., у якому останній просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 33 591, 05 грн., розірвати договір оренди торгового павільйону від 01.01.2012 р. та виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з безпідставно зайнятого приміщення - магазину НОМЕР_1 загальною площею 21,8 кв.м., розташованого за адресою: 08623, АДРЕСА_1.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.07.2013 р. (суддя Кошик А.Ю.) провадження у даній справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 р. ухвалу господарського суду Київської області від 30.07.2013 р. у справі № 911/1950/13 скасовано, а матеріали справи № 911/1950/13 повернуто до місцевого господарського суду для розгляду.

13.02.2014 р. матеріали справи № 911/1950/13 надійшли до господарського суду Київської області та згідно автоматизованої системи документообігу суду 19.02.2014 р. передані на розгляд судді господарського суду Київської області Лутак Т.В.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.02.2014 р. справу № 911/1950/13 прийнято до провадження суддею Лутак Т.В. та призначено її розгляд у судовому засіданні на 06.03.2014 р.

03.03.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшов зустрічний позов б/н б/д (вх. № 3696/14 від 03.03.2014 р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» про визнання договору оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, недійсним на підставі п.п. 2, 3 ст. 203 Цивільного кодексу України у зв'язку з підробкою підпису та укладенням даного договору поза волею ОСОБА_1

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.03.2014 р. прийнято зустрічний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» про визнання договору недійсним до спільного розгляду з первісним позовом по справі № 911/1950/13.

До господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» надійшли письмові пояснення по справі б/н від 04.03.2014 р. (вх. № 3894/14 від 05.03.2014 р.) та заява про перенесення слухання справи б/н б/д (вх. № 3893/14 від 05.03.2014 р.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.03.2014 р. розгляд справи відкладено на 20.03.2014 р. у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

До господарського суду Київської області від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшло клопотання вих. № 02-06/03-2014 б/д (вх. № 4675/14 від 17.03.2014 р.), у якому останній просить суд призначити у даній справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити фахівцям Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення експерта поставити одне питання: «Чи виконаний безпосередньо ОСОБА_1 підпис на договорі оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» та ОСОБА_1» та зазначає, що оплату послуг ОСОБА_1 бере на себе.

17.03.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшли пояснення по справі вих. № 03-06/03-2014 від 12.03.2014 р. (вх. № 4734/14 від 17.03.2014 р.).

До господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» надійшли заперечення на зустрічний позов про визнання договору недійсним б/н від 20.03.2014 р. (вх. № 5028/14 від 20.03.2014 р.).

У судовому засіданні 20.03.2014 р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» надав суду документи по справі (вх. № 5047/14 від 20.03.2014 р.).

У судовому засіданні 20.03.2014 р. судом, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 31.03.2014 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.03.2014 р., за клопотанням представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, продовжено строк вирішення спору у справі № 911/1950/13 на п'ятнадцять днів.

25.03.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшло клопотання вих. № 04/03-2014 від 24.03.2014 р. (вх. № 5387/14 від 25.03.2014 р.) про приєднання до матеріалів справи зразків підпису ОСОБА_1

У судовому засіданні 31.03.2013 р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» надав суду документи по справі (вх. № 5814/14 від 31.03.2014 р.).

Ухвалами господарського суду Київської області від 31.03.2013 р. у даній справі призначено судову почеркознавчу експертизу, виконання якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинено провадження у справі № 911/1950/13 на час проведення експертизи.

До господарського суду Київської області від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов супровідний лист № 4701/4702/14-32 від 23.07.2014 р. (вх. № 35/14 від 31.07.2014 р.), до якого додано висновок експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 4701/4702/14-32 від 23.07.2014 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.08.2014 р. поновлено провадження у справі № 911/1950/13 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 18.08.2014 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.08.2014 р. розгляд справи відкладено на 08.09.2014 р. у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів у справі.

08.09.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» надійшло клопотання про збільшення розміру позовних вимог за первісним позовом б/н від 05.09.2014 р. (вх. № 18600/14 від 08.09.2014 р.), у якому останнє збільшило свої позовні вимоги до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на суму неодержаних доходів (втраченої вигоди) та просить стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість по сплаті орендних платежів, пені, 3 % річних та втрачену вигоду у розмірі 58 116, 05 грн.

Суд, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, прийняв до розгляду вищезазначене клопотання про збільшення розміру позовних вимог за первісним позовом.

Таким чином, судом розглядаються вимоги за первісним позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 58 116, 05 грн., розірвання договору оренди торгового павільйону від 01.01.2012 р. та виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з безпідставно зайнятого приміщення - магазину НОМЕР_1 загальною площею 21,8 кв.м., розташованого за адресою: 08623, АДРЕСА_1.

До господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» надійшли письмові пояснення про ведення касових операцій б/н від 08.09.2014 р. (вх. № 18601/14 від 08.09.2014 р.) та письмові пояснення щодо передачі орендованого майна відповідачу б/н від 05.09.2014 р. (вх. № 18599/14 від 08.09.2014 р.).

Присутні у судовому засіданні 08.09.2014 р. представники сторін надали суду документи по справі (вх. № 18636/14 від 08.09.2014 р. та вх. № 18635/14 від 08.09.2014 р.).

Представник Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у судовому засіданні 08.09.2014 р. заявив усне клопотання про виклик в судове засідання бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина».

Заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що заявлене представником Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вищевказане клопотання є необґрунтованим та таким, що не відповідає ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, а тому відмовляє у його задоволенні.

У судовому засіданні 08.09.2014 р. судом, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 10.09.2014 р.

Присутній в судовому засіданні 10.09.2014 р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» надав суду документи по справі (вх. № 18919/14 від 10.09.2014 р.), повністю підтримав первісні позовні вимоги, з урахуванням клопотання про збільшення розміру позовних вимог, просив суд їх задовольнити з підстав викладених в позові та зазначеному клопотанні і заперечив проти задоволення зустрічних позовних вимог з підстав викладених у поданих ним запереченнях.

Присутній в судовому засіданні 10.09.2014 р. представник Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заперечив проти задоволення первісних позовних вимог з підстав викладених у відзиві та письмових поясненнях, повністю підтримав зустрічні позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених в зустрічному позові.

У судовому засіданні 10.09.2014 р., відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» стверджує, що 01.01.2012 р. між ним (орендодавець - позивач за первісним позовом і відповідач за зустрічним позовом) та ОСОБА_1 (орендар - відповідач за первісним позовом і позивач за зустрічним позовом) було укладено договір оренди торгового павільйону (надалі - договір).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що цим договором регулюються правовідносини пов'язані із передачею орендодавцем орендарю у строкове платне користування для здійснення орендарем його підприємницької діяльності нежитлового торговельного павільйону (надалі - приміщення).

Відповідно до п. 1.1.2, п. 1.1.3 договору адреса приміщення: АДРЕСА_1 загальна площа приміщення: 21, 8 кв.м.

Згідно з п. 1.2 договору термін орендного користування за цим договором визначається з 01 січня 2012 р. до 31 грудня 2012 р.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що до прав і обов'язків орендодавця відноситься у 3-х денний строк після набуття чинності цим договором надати приміщення, що орендується за актом приймання.

Відповідно до п. 3.4 договору до прав і обов'язків орендаря відноситься повідомляти орендодавця не пізніше ніж за 2 тижні про звільнення приміщення, що орендується, й здати його за актом здавання у справному стані.

Згідно з п. 4.1 договору за орендне користування приміщенням, що орендується, орендар виплачує орендарю договірну орендну плату із розрахунку 75 грн. за 1 кв.м. за місяць, до 05-го числа поточного місяця на розрахунковий рахунок або в касу орендодавця. Плата здійснюється після підписання акту приймання приміщення.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Відповідно до п. 6.2 договору після підписання цього договору всі попередні переговори за ним, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу.

Згідно з п. 6.5 договору усі правовідносини, що виникають у зв'язку з виконанням умов цього договору і не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного в Україні законодавства.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина», посилаючись на невиконання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р. щодо сплати орендної плати та неправомірне перебування Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в орендованому приміщенні, звернулося до суду з первісним позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 58 116, 05 грн., з яких: 33 591, 05 грн. - заборгованості за договором оренди торгового павільйону від 01.01.2012 р. та 24 525, 00 грн. збитків (втраченої вигоди), розірвання договору оренди торгового павільйону від 01.01.2012 р. та виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з безпідставно зайнятого приміщення - магазину НОМЕР_1 загальною площею 21,8 кв.м., розташованого за адресою: 08623, АДРЕСА_1.

В свою чергу, заперечуючи факт укладення договору оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р. та його дійсність, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання договору оренди торгового павільйону від 01.01.2012 р. недійсним.

Враховуючи те, що підставою первісного позову є договір оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р., дійсність якого заперечується зустрічним позовом, суд вважає за необхідне першочергово розглянути зустрічний позов.

Так, предметом зустрічного позову є вимога Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом) про визнання договору оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» (відповідач за зустрічним позовом) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, недійсним на підставі п.п. 2, 3 ст. 203 Цивільного кодексу України у зв'язку з підробкою підпису та укладенням даного договору поза волею ОСОБА_1

В обґрунтування зустрічних позовних вимог, позивач зазначає, що договір оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р. він не укладав, а підпис на зазначеному договорі від імені ОСОБА_1 виконано сторонньою особою. Разом з тим, позивач стверджує, що оспорюваний договір було укладено поза його волею, оскільки він не мав наміру укладати договір оренди приміщення, власником якого є його мати - ОСОБА_4.

Відповідач за зустрічним позовом, в свою чергу, заперечуючи проти задоволення зустрічного позову, посилається на те, що позивач користувався торгівельним павільйоном на правах оренди з 2008 року і до сьогоднішнього дня його не звільнив, про що свідчать наявні у матеріалах справи договори оренди торгового павільйону, виписки з особового рахунку позивача за 2010 рік, прибуткові касові ордера за 2012 рік, лист ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» за вих. № 2699 від 10.07.2013 р., розпорядження по підприємству, заява позивача про продовження договору оренди магазину з 01.04.2010 р., журнал реєстрації інструктажів з питань пожежної безпеки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина». Крім того, відповідач за зустрічним позовом зазначає, що твердження позивача про те, що власником торговельного павільйону є його мати не підтверджується жодними документами та спростовується договором купівлі-продажу комплексу від 13.11.2007 р. і рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14.05.2014 р. у справі № 362/344/14-ц.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказана вимога позивача за зустрічним позовом не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).

Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір оренди, відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, - це договір, за яким наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Так, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди є різновидом договору найму (оренди) і до нього застосовуються загальні норми глави 58 Цивільного кодексу України. Загальні положення про найм (оренду) застосовуються до такого договору субсидіарно, якщо спеціальними правилами не встановлено інше.

Положеннями ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір є укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За змістом наведених правових норм, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії .

Спеціальною нормою, що регулює спірні правовідносини, є ст. 795 Цивільного кодексу України, яка визначає, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Положення вищевказаної статті свідчать про те, що за способом укладення договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) є реальним правочином, для укладення якого, поряд зі згодою сторін, необхідне вчинення фактичних дій.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що цим договором регулюються правовідносини пов'язані із передачею орендодавцем орендарю у строкове платне користування для здійснення орендарем його підприємницької діяльності нежитлового торговельного павільйону.

Відповідно до п. 6.1 договору сторони визначили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання, після чого, згідно з умовами п. 2.1 договору, у 3-х денний строк передається приміщення, що орендується за актом приймання.

Згідно з п. 4.1 договору орендна плата здійснюється після підписання акту приймання приміщення.

Відповідно до п. 6.5 договору усі правовідносини, що виникають у зв'язку з виконанням умов цього договору і не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного в Україні законодавства.

Наведені положення ст. 795 Цивільного кодексу України та умови договору кореспондуються з загальними положеннями про найм, а саме ст.ст. 759, 762 Цивільного кодексу України, за приписами яких обов'язок внесення орендної плати безумовно пов'язаний з фактичним отриманням послуги з користування, визначеним договором майном.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, вбачається, що момент вчинення договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) відповідно до ст. 640 та ст. 795 Цивільного кодексу України пов'язується з передачею майна у найм шляхом підписання сторонами відповідного документу (акту). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 29.02.2012 р. у справі № 5013/1217/11.

За таких обставин, договір оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р. - це договір для укладення якого необхідно вчинення такої дії, як передача майна, оскільки саме передача однією особою (орендодавцем) іншій особі (орендарю) майна у тимчасове володіння і користування за плату є основною ознакою договорів оренди (найму).

З матеріалів справи вбачається та сторонами не спростовується, що акт приймання-передачі майна за договором оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р. сторонами не підписувався.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що договір оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р. є неукладеним, оскільки відповідно до законодавства для його вчинення потрібна передача визначеного ним майна.

Твердження позивача за зустрічним позовом про те, що власником приміщення, що є об'єктом оренди оспорюваного договору, є його мати - ОСОБА_4, спростовується наявним у матеріалах справи рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14.05.2014 р. у справі № 362/344/14-ц.

Щодо заперечень відповідача за зустрічним позовом суд зазначає наступне.

Посилання відповідача за зустрічним позовом на те, що позивачем за зустрічним позовом орендоване приміщення використовувалося ще з 2008 року та кожного року відбувалося продовження оренди шляхом укладення нового договору оренди без підписання акту приймання-передачі, не береться судом до уваги, оскільки підставою даного позову є договір оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р., відповідно до п. 6.2 якого після підписання цього договору всі попередні переговори за ним, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу. Разом з тим, слід зазначити, що будь-якого первісного акту прийому-передачі приміщення в оренду сторонами до суду не надано, у зв'язку з чим не вдається можливим встановити дійсного факту виникнення між сторонами орендних відносин щодо певного приміщення, характеристик приміщення, яке передавалося у попередні періоди в оренду (його площа та місцезнаходження), а також на виконання якого договору оренди.

Надані відповідачем за зустрічним позовом документи на підтвердження використання позивачем за зустрічним позовом приміщення, а саме: заява позивача за зустрічним позовом про продовження договору оренди від 20.07.2010 р., розпорядження по підприємству № 28/п від 31.05.2011 р., розпорядження № 01/12 від 01.01.2012 р., розпорядження «Про заключення договорів оренди торгівельних місць та договорів оренди торгових павільйонів на 2010 рік», журнал реєстрації інструктажів з питань пожежної безпеки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» від 01.01.2008 р., банківські виписки за 2010 рік, не можуть бути належними засобами доказування виконання сторонами договору оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р., оскільки датовані раніше ніж цей договір та не містять жодного посилання на оспорюваний договір, в тому числі такого посилання і не містить лист Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» вих. № 2699 від 10.07.2013 р., що наявний у матеріалах справи.

Посилання відповідача за зустрічним позовом на прибутково касові ордера № 1-123 від 20.05.2012 р., № 155-1 від 28.06.2012 р., № 231-1 від 23.08.2012 р., № 243-1 від 07.10.2012 р., № 252-1 від 18.10.2012 р. як на доказ сплати позивачем за зустрічним позовом орендної плати за договором оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р. не можуть бути взяті судом до уваги як належні та допустимі докази виконання оспорюваного договору, оскільки жоден із цих прибутково касових ордерів не містить посилання договір оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р. та не містить посилання на період, за який сплачувалася орендна плата.

Таким чином, сторонами, в порушення ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не доведено суду реального виконання договору оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р., а в матеріалах справи відсутні докази, які можна було б розцінити як схвалення позивачем за зустрічним позовом оспорюваного правочину.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Як зазначалося вище, ухвалою господарського суду Київської області від 31.03.2014 р. призначено у даній справі судову почеркознавчу експертизу, виконання якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та на вирішення експерта винесено наступне питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди торгового павільйону від 01.01.2012 р. ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_2, ІНФОРМАЦІЯ_1) чи іншою особою?

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 4701/4702/14032 від 23.07.2014 р. встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди торгового павільйону від 01.01.2012 р. ймовірно виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою, а також зазначено, що вирішити питання у категоричній формі не виявились можливим з причин, наведених у дослідницькій частині висновку.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Таким чином, з наведених приписів процесуального закону вбачається, що експертний висновок є одним із доказів у справі, який оцінюється судом поряд з іншими доказами з метою повноти встановлення обставин справи, що мають важливе значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи наявні у матеріалах справи докази та встановлені фактичні обставини справи, зважаючи на те, що висновок експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 4701/4702/14032 від 23.07.2014 р. носить ймовірний характер, суд вважає, що зазначений висновок не може бути покладено в основу судового рішення та не є беззаперечним доказом недійсності правочину.

Пунктом 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що у силу припису ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (ст.ст. 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, ч.ч. 2 - 5, 7 ст. 180 Господарського кодексу України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача ; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону. Аналогічна правова позиція викладена у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Таким чином, враховуючи те, що, в порушення ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, сторонами не доведено суду належними та допустимими доказами реального виконання договору оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р., а в матеріалах справи відсутні докази, які можна було б розцінити як схвалення позивачем за зустрічним позовом оспорюваного правочину, суд дійшов висновку, що договір оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р. не вважається вчиненим правочином.

За таких обставин, беручи до уваги вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, оскільки даний договір є неукладеним.

Щодо первісного позову суд зазначає наступне.

Предметом первісного позову є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний центр «Казантип-Калина» (позивач за первісним позовом) про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач за первісним позовом) 58 116, 05 грн., з яких: 24 710, 00 грн. - орендної плати за період з 01.01.2012 р. по 31.05.2013 р. за договором оренди торгового павільйону від 01.01.2012 р., 7 894, 28 грн. - пені за період з 01.02.2012 р. по 31.07.2012 р., 987, 05 грн. - 3 % річних за період з 01.02.2012 р. по 31.05.2013 р. і 24 525, 00 грн. збитків (втраченої вигоди) за період з 01.06.2013 р. по 31.09.2014 р., розірвання договору оренди торгового павільйону від 01.01.2012 р. та виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з безпідставно зайнятого приміщення - магазину НОМЕР_1 загальною площею 21,8 кв.м., розташованого за адресою: 08623, АДРЕСА_1.

В обґрунтування первісних позовних вимог, позивач посилається на невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати орендної плати та неправомірне перебування відповідача в орендованому приміщенні.

Відповідач за первісним позовом, в свою чергу, заперечуючи проти задоволення первісного позову, стверджує, що договір оренди торгового павільйону від 01.01.2012 р. ним не укладався, а підпис від його імені на зазначеному договорі підроблено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що первісний позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з п. 4.1 договору за орендне користування приміщенням, що орендується, орендар виплачує орендарю договірну орендну плату із розрахунку 75 грн. за 1 кв.м. за місяць, до 05-го числа поточного місяця на розрахунковий рахунок або в касу орендодавця. Плата здійснюється після підписання акту приймання приміщення.

Судом вже було встановлено те, що акт приймання-передачі майна за договором оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р. сторонами не підписувався, належні та допустимі докази, які б підтверджували реальне виконання сторонами договору оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р. та схвалення відповідачем за первісним позовом даного договору у матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим договір оренди торгівельного павільйону від 01.01.2012 р. є неукладеним.

Разом з тим, будь-яких доказів перебування відповідача за первісним позовом і на момент розгляду справи у приміщенні - магазині НОМЕР_1 загальною площею 21,8 кв.м., що розташований за адресою: 08623, АДРЕСА_1, позивачем за первісним позовом до суду не надано.

Надані позивачем за первісним позовом докази та наведені ним обґрунтування були оцінені судом вище та спростовуються матеріалами справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 58 116, 05 грн., розірвання договору оренди торгового павільйону від 01.01.2012 р. та виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з безпідставно зайнятого приміщення - магазину НОМЕР_1 загальною площею 21,8 кв.м., розташованого за адресою: 08623, АДРЕСА_1, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду даної справи, судовий збір за первісним позовом покладається судом на позивача за первісним позовом, судовий збір за зустрічним позовом та витрати, що були сплачені за проведення судової експертизи покладаються судом на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 32-34, 41-43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. У задоволенні первісних позовних вимог відмовити повністю.

2. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено: 17.09.2014 р.

Суддя Т.В. Лутак