Постанова

від 27.08.2014 по справі 818/1916/14

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2014 р. 15:07 Справа №818/1916/14

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кравченка Є.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Михайленко О.В.,

представників позивача: Кісіля А.В., Бехала С.М.,

представника відповідача - Пишного Р.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ельдорадо" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ельдорадо" (далі - позивач) звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 0000502203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 428158,75 грн., в тому числі: основний платіж - 342 527, 00 грн. та штрафні санкції - 85 631, 75 грн., та податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 0000492203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 433 585, 00 грн., в тому числі: основний платіж - 380 326, 00 грн. та штрафні санкції - 53 259, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.02.2014 Державною податковою інспекцією у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області прийняті оскаржувані повідомлення-рішення на підставі акта перевірки від 07.02.2014 № 408/2203/37052489/4 "Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ "ТД Ельдорадо" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012".

В акті перевірки зазначено, що товариством було занижено дохід на суму 41820,00 грн. та податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 8364, 00 грн. у зв'язку з реалізацією висівок за ціною нижче за звичайну.

Проте, як зазначає позивач, при визначенні звичайної ціни ДПІ у м. Сумах не було враховано кількісний та якісний склад висівок, умови поставки (самовивіз чи за рахунок товариства), вантажно-розвантажувальні роботи тощо.

В акті перевірки відповідач дійшов висновку про завищення собівартості виготовленої та реалізованої продукції на суму зерновідходів, а також завищення податкового кредиту на суму податку сплаченого в ціні зерна на підставі розрахунку нормативних та понаднормативних зерновідходів, зробленого у відповідності до Інструкції з технології виробництва хлібопекарського сортового і обойного борошна із зерна тритикале, затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 04.02.2011 року № 10 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.02.2011 року за № 175/18913 та згідно з Правилами організації і ведення технологічного процесу на борошномельних заводах, затверджених Наказом Міністерства агропромислового комплексу України від 20.02.1998 року № 83.

Перевіркою застосовано норму 3.1% по зерновідходам від кількості пшениці та жита, переданого в виробництво та 0.3% на усушку зернових при виробництві борошна та виникненні відходів.

Однак, на переконання позивача, засмічене понад встановлені в п. 6.9. Правил показники зерно подається на переробку, де в ході грубої та тонкої очистки доводиться до кондиційних норм, після чого з нього виробляється борошно і висівки та залишаються зерновідходи. Таким чином, оскільки, зерновідходи є незворотними відходами, тобто такими, що не можуть в подальшому використовуватися та підлягають утилізації, жодних підстав для зменшення собівартості немає.

Також, в акті перевірки вказано, що позивач неправомірно відобразив в податковому обліку з податку на прибуток та податку на додану вартість витрати з придбання маркетингових послуг, оскільки останні не пов'язані з господарською діяльністю товариства та не підтверджені документально.

Позивач зазначає, що факт надання та реальність маркетингових послуг підтверджується достатніми та законними первинними документами, а саме: договором (який є діючим і його чинність не оскаржувалась в судовому порядку), актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, банківськими виписками, що підтверджують факт сплати коштів за надані послуги.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні.

У письмовому запереченні, поданому до суду, зазначив, що за результатами перевірки ТОВ «ТД Ельдорадо» були встановлені порушення, зокрема: збільшення доходу ТОВ «ТД Ельдорадо» на суму різниці між звичайною ціною та ціною реалізації товару; зменшення витрат на суму зерновідходів, що включені до собівартості продукції по ціні переданих у виробництво зернових; зменшення витрат на суму отриманих послуг по операціях з передпродажної підготовки товарів та по операціях з отримання маркетингових послуг, які не пов'язані з господарською діяльністю та не підтверджені документально.

Вказані порушення призвели до заниження позивачем податкових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, тому відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які на думку відповідача, є законними та такими, що не підлягають скасуванню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З 13.01.2014 по 31.01.2014 посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ТД Ельдорадо» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 07.02.2014 № 408/2203/37052489/4 (а.с. 21-59).

Вказаним актом встановлено порушення:

- підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.228, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, 135.4 статті 135, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі - Податковий кодекс України), в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 380326 грн., у тому числі за 2-4 квартали 2011 року - 167290 грн., за 2012 рік - 213036 гривень;

- підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 196.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 342527 грн., у тому числі за вересень 2011 року - 7758 грн., за листопад 2011 року - 804 грн., за грудень 2011 року - 56874 грн., за січень 2012 року - 12325 грн., за лютий 2012 року - 34154 грн., за березень 2012 року - 49057 грн., за квітень 2012 року - 12015 грн., за травень 2012 року - 74019 грн., за червень 2012 року - 22328 грн., за липень 2012 року - 22681 грн., за серпень 2012 року - 20792 грн., за вересень 2012 року - 12594 грн., за жовтень 2012 року - 1901 грн., за листопад 2012 року - 5374 грн., за грудень 2012 року - 9851 гривень.

На підставі акту перевірки від 07.02.2014 № 408/2203/37052489/4 ДПІ у м. Сумах прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 0000502203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 428158,75 грн., в тому числі основний платіж - 342 527, 00 грн. та штрафні санкції - 85 631, 75 грн. (а.с. 11);

- податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 0000492203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 433 585, 00 грн., в тому числі основний платіж - 380 326, 00 грн. та штрафні санкції - 53 259, 00 грн. (а.с. 12).

Перевіркою встановлено, що в II кв. 2012 року позивачем було реалізовано висівки ФОП ОСОБА_5 згідно наступних видаткових накладних, а саме:

- видаткова накладна № 368 від 18.05.2012 - висівки в кількості 105000,0 кг. по ціні 0,50 грн. на суму 52500,0 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна 415 від 06.06.2012 висівки 20460 кг. по ціні 0,50 грн. на суму 10230,0 грн.

Також, перевіркою встановлено, що за даний період відбулась реалізація висівок по іншій ціні, а саме :

- видаткова накладна № 374 від 22.05.2012 ТОВ «Сіагро-Імпекс» код 33218956 - висівки в кількості 60000 кг. по ціні 0,90 грн. на суму 54000,0 грн.;

- видаткова накладна № 397 від 29.05.2012 ТОВ «Сіагро-Імпекс» код 33218956 - висівки в кількості 40000 кг. по ціні 0,90 грн. на суму 36000,0 грн.;

- видаткова накладна № 367 від 17.05.2012 ТОВ «Колос-Трейд-С» висівки в кількості 60000 кг. по ціні 0,90 грн. на суму 54000,0 грн.

- видаткова накладна № 418 від 07.06.2012 ФОП ОСОБА_6 код 3107505143 висівки в кількості 60000 кг. по ціні 0,90 грн. на суму 54000,0 грн.

Таким чином, перевіркою встановлено, що ТОВ «ТД Ельдорадо» реалізувало ФОП ОСОБА_5 висівки за ціною нижче звичайних цін, що склались на підприємстві за даний період по ідентичних товарах.

Суд не погоджується із вказаним висновком податкового органу, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно з пп. 14.1.71 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), зазначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПК України. І якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

При цьому, під ринковою ціною, відповідно до пп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розуміється ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що: продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі; обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично і продавець, і покупець володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також про ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Як встановлено з матеріалів справи, ТОВ "ТД Ельдорадо" укладено з ФОП ОСОБА_5 договір поставки від 17.05.2012 № 28 (а.с. 96-97).

Відповідно до даного договору ТОВ "ТД Ельдорадо" реалізовувало ФОП ОСОБА_5 висівки за ціною 0, 50 грн./кг.

Висновки ДПІ у м. Сумах про порушення відповідачем вимог податкового законодавства, зокрема, ст. 39 Податкового кодексу України, ґрунтуються на тому, що в II кварталі 2012 року крім зазначеного вище покупця реалізація висівок відбувалась ще й іншим контрагентам, а саме: ТОВ «Сіагро-Імпекс» (договір поставки від 05.04.2012 № 23/2 (а.с. 98) та ФОП ОСОБА_6 (договір поставки від 17.02.2012 № 14 (а.с. 98) за ціною 0,90 грн./кг., що на думку податкового органу, є звичайною ціною.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України передбачено, що ст. 39 Податкового кодексу України, яка встановлює методи визначення та порядку застосування звичайної ціни набирає чинності з 01 січня 2013 року.

За загальновизначеним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Таким чином, ст. 39 Податкового кодексу України не може бути застосована до спірних правовідносин, які мали місце у 2011 році.

До вступу в дію ст. 39 Податкового кодексу України застосовувався п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно із п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Зазначена процедура до 1 січня 2011 року була визначена пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Вказаний Закон втратив чинність 1 січня 2011 року згідно з пп.1 ч. 2 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 1.20.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатись на норми абзацу першого п.п.1.20.1 цього пункту.

Однак, як вбачається матеріалів справи, акт перевірки не містить обґрунтувань того, що ціна, за якою відповідачем реалізовано висівки, не відповідає рівню звичайних цін.

При визначенні звичайної ціни враховуються такі умови договорів як кількість (обсяг) товару (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтованою.

Суд вважає, що відповідачем не було враховано ту обставину, що у взятих для порівняння договорах з ФОП ОСОБА_5 та іншими контрагентами (ФОП ОСОБА_6, ТОВ "Сіагро-Імпекс") умови поставки були відмінними.

Так, поставка ФОП ОСОБА_5 здійснювалась на умовах ЕХW - склад постачальника: м. Тростянець, пров. Гаївський, 1А, тоді як іншим покупцям - на умовах DDU - склад покупця: м. Суми.

Відповідачем не надано доказів щодо обґрунтованості висновків про рівень цін, які він застосував при розрахунку заниження доходу відповідачем. Зокрема, відповідачем не досліджено умови транспортування товарів за співставними правочинами, які можуть вплинути на ціну товару.

Таким чином, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товару, визначена у договорах поставки висівок, не відповідає рівню звичайної ціни та порушує приписи податкового законодавства, а тому необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Стосовно завищення собівартості виготовленої та реалізованої продукції на суму зерновідходів, а також завищення податкового кредиту на суму податку сплаченого в ціні зерна, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 138.8 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

- прямих матеріальних витрат;

- прямих витрат на оплату праці;

- амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Згідно із пп. 138.8.1 Податкового кодексу України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 2.13 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 № 2, передбачено, що первісна вартість запасів, що надійшли на склад від забракованих виробів та зворотних відходів виробництва, ліквідації основних засобів, визначається за чистою вартістю реалізації, якщо такі запаси призначені для реалізації, або в оцінці їх можливого використання.

Зворотні відходи виробництва - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися у процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

Відходи, реалізація та/або використання яких у виробничому процесі не передбачається, активом не визнаються. Витрати на утилізацію цих відходів включаються до інших операційних витрат.

Отже, пп. 138.8.1 Податкового кодексу України передбачає зменшення собівартості виготовлених та реалізованих товарів лише на вартість зворотних відходів (за чистою вартістю реалізації), які призначені для реалізації або можливого подальшого використання.

На підтвердження витрат по зерновідходам позивачем надано договір з ДП "Екосервіс" КП Тростянецької міської ради "Тростянецькомунсервіс" про захоронення твердих побутових відходів від 22.02.2011 № 25 та додаткову угоду № 1 до вказаного договору (а.с. 100, 101), рахунки та акти виконаних робіт з захоронення сміття (а.с. 102-127).

Таким чином, оскільки, зерновідходи є незворотними відходами, тобто такими, що не можуть в подальшому використовуватися та підлягають утилізації, жодних підстав для зменшення собівартості немає.

Крім того, матеріали справи свідчать, що відповідачем розраховано нормативні та понаднормативні зерновідходи позивача згідно Інструкції з технології виробництва хлібопекарського сортового і обойного борошна із зерна тритикале, затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 04.02.2011 року № 10, натомість, судом встановлено, що позивач виробляє борошно виключно із зерна пшениці і жита, що є сільськогосподарськими культурами відмінними від зерна тритикале.

Отже, зроблений відповідачем розрахунок нормативних та понаднормативних зерновідходів є помилковим.

Стосовно відображення в податковому обліку з податку на прибуток та з податку на додану вартість вартості маркетингових послуг, суд зазначає наступне.

В акті перевірки вказано, що позивач неправомірно відобразив в податковому обліку з податку на прибуток та податку на додану вартість витрати з придбання маркетингових послуг, оскільки останні не пов'язані з господарською діяльністю товариства та не підтверджені документально.

Суд не погоджується із зазначеною позицією відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27. пункту 14.1. ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не можуть включатись до складу валових витрат підприємства.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2 статті 198 вказаного Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та валових витрат платник податку повинен мати первинні документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

З матеріалів справи встановлено, що 31.03.2011 між ТОВ «ТД Ельдорадо» та ТОВ «ЕКО» було укладено договір поставки № 10418К (а.с. 128-133), за яким ТОВ «ТД Ельдорадо» здійснювало поставки товару (борошна та висівок) для мережі супермаркетів «ЕКО».

01.01.2012 між ТОВ «ТД Ельдорадо» та ТОВ «Універсальний маркетинг» укладено договір про надання послуг № 01/01-Е (а.с. 134-135), за умовами якого ТОВ «Універсальний маркетинг» надавало маркетингові та інформаційні послуги.

Відповідно до п. 1.5. зазначеного договору завданням надання послуг є збільшення об'ємів продажу в різних торгівельних мережах, зростання іміджу ТОВ «ТД Ельдорадо» та сприяння просуванню товару на ринку аналогічних товарів. Зі змісту п. 2 Додатку № 1 до договору № 01/01-Е про надання послуг від 01.01.2012 слідує, що маркетингові послуги надавались в рамках торгівельних мереж ТОВ «ЕКО» та ТОВ «Симпатик».

Факт надання та реальність маркетингових послуг підтверджується достатніми первинними документами: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 138-142), податковими накладними (а.с. 143-147), банківськими виписками, що підтверджують факт сплати коштів за надані послуги (а.с. 148-150).

За період дії 2011 та 2012 роках Договору поставки № 10418К від 31.03.2011 ТОВ «ТД Ельдорадо» поставило ТОВ «ЕКО» товарів на загальну суму 10 467 264, 35 грн., з яких 2 907 416,60 грн. - у 2011 році, а 7 559 847, 75 грн. - у 2012 році, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за січень 2011 - грудень 2012 років по контрагенту ТОВ «ЕКО» (а.с. 151).

Отже, у 2012 році під час дії договору про надання послуг з ТОВ «Універсальний маркетинг», товарів контрагенту ТОВ «ЕКО» поставлено більше порівняно з 2011 роком.

На думку суду, вказане свідчить про економічну вигідність маркетингових послуг і про хибність висновків відповідача, зроблених в акті перевірки щодо відсутності економічної вигоди в таких послугах, зв'язку з господарською діяльністю та відповідних первинних документів.

Суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки маркетингові послуги за своєю природою безпосередньо не створюють певних матеріальних результатів (як, наприклад, монтажні або транспортні послуги), не можуть мати певного натурального вимірника, а можуть бути оцінені лише у грошовому виразі, найменування наданих послуг в актах прийому-передачі як "маркетингові послуги" є достатнім для розкриття змісту та обсягу вищевказаної господарської операції.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Отже, законодавцем визначено, що первинним документом, який засвідчує факт здійснення господарської операції, є акт приймання-передачі виконаних (наданих) товарів (робіт, послуг). Таким документом в даному випадку є акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за спірний період, які містять всі необхідні реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема містить зміст господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг), складені представниками ТОВ "ТД Ельдорадо" та ТОВ "Універсальний маркетинг", містять обов`язкові реквізити, передбачені вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": назви документів, дати і місце їх складання, назви підприємств, від імені яких складались документи, зміст господарських операцій, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і за правильність їх оформлення, особистий підпис осіб, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та скріплені печатками замовника і виконавця.

Відповідачем не надані суду докази того, що в актах прийому-передачі повинні міститися більш детальний зміст і обсяг господарської операції, а також докази про обов'язкову наявність інших документів, окрім тих, що були складені сторонами на підтвердження фактів надання та отримання маркетингових послуг.

З приводу тверджень відповідача про те, що в актах прийому-передачі послуг не зазначено повної та достовірної інформації про надання послуг передпродажної підготовки товарів, суд зауважує, що діючим законодавством не встановлено певної типової послідовності та структури проведення маркетингового дослідження з визначенням орієнтовної вартості кожної з конкретних операцій, що включаються до такої структури.

Згідно із п.п. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За таких обставин, з огляду на зазначені положення суд не погоджується з доводами відповідача про відсутність доказів зв`язку одержаних позивачем маркетингових послуг з його господарською діяльністю.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про правомірність відображення в податковому обліку з податку на прибуток та з податку на додану вартість сум вартості маркетингових послуг, одержаних ТОВ "ТД Ельдорадо" від ТОВ "Універсальний маркетинг" як таких, що належним чином підтверджені відповідними первинними документами та безпосередньо пов`язані з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 0000502203 та від 25.02.2014 № 0000492203, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про податок на додану вартість", Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", Податковим кодексом України, а тому суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування таких рішень є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ельдорадо" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 25.02.2014 № 0000502203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 428 158,75 грн., в тому числі основний платіж - 342 527, 00 грн. та штрафні санкції - 85 631, 75 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 25.02.2014 № 0000492203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 433 585, 00 грн., в тому числі основний платіж - 380 326, 00 грн. та штрафні санкції - 53 259, 00 грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя (підпис) Є.Д. Кравченко

З оригіналом згідно

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст постанови складений та підписаний 01.09.2014.