Ухвала

від 31.03.2015 по справі 818/1916/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2015 року м. Київ К/800/61714/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.08.2014 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 р.

у справі № 818/1916/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Ельдорадо»

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Ельдорадо» (далі - позивач, ТОВ «ТД Ельдорадо») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Сумах) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 27.08.2014 р. позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах від 25.02.2014 р. № 0000502203, № 0000492203.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 р. постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.08.2014 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Сумах, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.08.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «ТД Ельдорадо», посилаючись на те, що касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.08.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у м. Сумах проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ТД Ельдорадо» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 07.02.2014 № 408/2203/37052489/4.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.228, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, 135.4 статті 135, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 380326 грн.; підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 196.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 342527 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято: податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 0000502203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 428158,75 грн., в тому числі основний платіж - 342 527, 00 грн. та штрафні санкції - 85 631, 75 грн.; податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 0000492203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 433 585, 00 грн., в тому числі основний платіж - 380 326, 00 грн. та штрафні санкції - 53 259, 00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно з пп. 14.1.71 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), зазначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПК України. І якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

При цьому під ринковою ціною, відповідно до пп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розуміється ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що: продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі; обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично і продавець, і покупець володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також про ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «ТД Ельдорадо» укладено з ФОП ОСОБА_5 договір поставки від 17.05.2012 № 28. Відповідно до даного договору ТОВ «ТД Ельдорадо» реалізовувало контрагенту висівки за ціною 0, 50 грн./кг.

Як вбачається з акта перевірки, у II кварталі 2012 року реалізація висівок відбувалась ТОВ «Сіагро-Імпекс» (договір поставки від 05.04.2012 № 23/2) та ФОП ОСОБА_6 (договір поставки від 17.02.2012 № 14 за ціною 0,90 грн./кг.) за звичайною ціною.

Водночас, як встановлено судами, у взятих для порівняння договорах з ФОП ОСОБА_5 та іншими контрагентами (ФОП ОСОБА_6, ТОВ «Сіагро-Імпекс») умови поставки були відмінними.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ціна товару, визначена у договорах поставки висівок, відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Щодо завищення собівартості виготовленої та реалізованої продукції на суму зерновідходів, а також завищення податкового кредиту на суму податку сплаченого в ціні зерна, колегія суддів зазначає.

Відповідно до п. 138.8 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно із пп. 138.8.1 Податкового кодексу України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 2.13 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 № 2, передбачено, що первісна вартість запасів, що надійшли на склад від забракованих виробів та зворотних відходів виробництва, ліквідації основних засобів, визначається за чистою вартістю реалізації, якщо такі запаси призначені для реалізації, або в оцінці їх можливого використання.

Зворотні відходи виробництва - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися у процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

Відходи, реалізація та/або використання яких у виробничому процесі не передбачається, активом не визнаються. Витрати на утилізацію цих відходів включаються до інших операційних витрат.

Таким чином, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено зменшення собівартості виготовлених та реалізованих товарів лише на вартість зворотних відходів (за чистою вартістю реалізації), які призначені для реалізації або можливого подальшого використання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договором позивача з ДП «Екосервіс» КП Тростянецької міської ради «Тростянецькомунсервіс» про захоронення твердих побутових відходів від 22.02.2011 № 25, додатковою угодою № 1 до вказаного договору, рахунками та актами виконаних робіт з захоронення сміття підтверджено витрати по зерновідходам позивача.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що зерновідходи є незворотними відходами, тобто такими, що не можуть в подальшому використовуватися та підлягають утилізації, тому підстав для зменшення собівартості немає.

Щодо відображення в податковому обліку з податку на прибуток та з податку на додану вартість маркетингових послуг, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27. пункту 14.1. ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не можуть включатись до складу валових витрат підприємства.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.01.2012 р. між ТОВ «ТД Ельдорадо» та ТОВ «Універсальний маркетинг» укладено договір про надання послуг № 01/01-Е, за умовами якого ТОВ «Універсальний маркетинг» надавало маркетингові та інформаційні послуги.

Відповідно до п. 1.5. зазначеного договору завданням надання послуг є збільшення об'ємів продажу в різних торгівельних мережах, зростання іміджу ТОВ «ТД Ельдорадо» та сприяння просуванню товару на ринку аналогічних товарів. Зі змісту п. 2 Додатку № 1 до договору № 01/01-Е про надання послуг від 01.01.2012 вбачається, що маркетингові послуги надавались в рамках торгівельних мереж ТОВ «ЕКО» та ТОВ «Симпатик».

Виконання зазначеного договору підтверджено належним чином складеними первинними документами: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, банківськими виписками.

Також судами встановлено, що за період дії 2011 та 2012 роках договору поставки № 10418К від 31.03.2011 ТОВ «ТД Ельдорадо» поставило ТОВ «ЕКО» товарів на загальну суму 10 467 264, 35 грн., з яких 2 907 416,60 грн. - у 2011 році, а 7 559 847, 75 грн. - у 2012 році, що підтверджено оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за січень 2011 - грудень 2012 років.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, щодо правомірність відображення в податковому обліку з податку на прибуток та з податку на додану вартість сум вартості маркетингових послуг, одержаних ТОВ «ТД Ельдорадо» від ТОВ «Універсальний маркетинг».

Таким чином, саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Сумського окружного адміністративного суду від 27.08.2014 р. та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області відхилити.

2.Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.08.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов