Постанова

від 10.09.2014 по справі 1/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2014 р. Справа№ 1/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Лобаня О.І.

при секретарі судового засідання Марчуку О.Л.,

за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 10.09.2014 року

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Ассістанс-А"

на рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2014 року

у справі №1/18 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Ассістанс-А"

до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРМА"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - публічне акціонерне товариство "Сан Інбев Україна"

про стягнення 170 091,84 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.06.2014 року у справі №1/18 позов задоволено частково. Вирішено стягнути з ПАТ "Страхова компанія "Арма" на користь ТОВ "Альфа-Ассістанс-А" 13 566,33 грн. основної суми боргу, 890,60 грн. пені, 172,37 грн. 3% річних. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2014 року у справі №1/18 та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача додатково понесені позивачем витрати в сумі 142 952,49 грн. основного боргу, 10 481,39 грн. пені та 1 908,44 грн. 3% річних.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 року у справі №1/18 апеляційну скаргу ТОВ "Альфа-Ассістанс-А" прийнято до провадження та призначено розгляд справи за участю уповноважених представників сторін.

Представник позивача у судовому засіданні 10.09.2014 року надав пояснення, якими підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скаргу задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні 10.09.2014 року надав пояснення, якими заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив скаргу залишити без задоволення.

Представник третьої особи у судове засідання 10.09.2014 року не з'явився, про причини неявки колегію суддів апеляційної інстанції не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що третя особа повідомлена про час та місце судового розгляду належним чином, а отже наявні підстави щодо можливості розгляду справи за відсутності її представника.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.04.2014 року скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2013 року у справі №1/18, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Зокрема, у вищенаведеній постанові Вищий господарський суд України відзначив, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у справі №1/18, не взяли до уваги умови розділу 4 договору №22 щодо необхідності укладення окремих додаткових угод по кожному клієнту, не з'ясували наявність або відсутність таких додаткових угод.

Суд касаційної інстанції зазначив, що погоджуючись з доводами позивача про узгодженість з відповідачем як страховиком попередніх витрат, пов'язаних з наданням медичних послуг, суди обох інстанцій виходили з пояснень позивача, що таке погодження мало місце в телефонному режимі. Втім, незважаючи на те, що такі факти не підтверджені будь-якими іншими доказами, господарські суди попередніх інстанцій не надали оцінки запереченням відповідача проти наявності таких усних погоджень і наданим відповідачем в підтвердження заперечень доказам.

Згідно ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Отже, новий розгляд справи №1/18 здійснювався з урахуванням вказівок, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 02.04.2014 року у справі №1/18.

20.02.2010 року між ТОВ "Альфа-Ассістанс-А" (далі - виконавець) та ПАТ "Страхова компанія "Арма" (далі - страховик) був укладений договір №22 (далі - договір), відповідно до умов якого сторони врегулювали відносини, що виникають між позивачем та відповідачем у ході виконання сторонами взятих на себе зобов'язань по наданню та/або організації медичних і сервісних послуг юридичним і фізичним особам, які уклали договір страхування з відповідачем за програмами добровільного медичного страхування.

Відповідно до п 1.2. договору визначено, що він є змішаними договором надання медичних послуг та договором комісії, відповідно до якого позивачем на замовлення відповідача здійснюється надання/організація надання медичних та інших послуг для забезпечення страхового покриття/обслуговування клієнтів та застрахованих осіб. Сторони домовились, що перелік клієнтів, умови обслуговування конкретного клієнта згідно договорів страхування погоджується сторонами в додатках, які є невід'ємними частинами даного Договору.

Договором визначено, що застраховані особи - визначені клієнтом фізичні особи, на користь яких укладений Договір страхування; абонентська плата - це фіксована, обумовлена сторонами оплата по конкретному клієнту, за весь комплекс медичних послуг п.п. 3.1.1. - 3.1.15., що підпадають під дію цього договору і не залежно від їх фактичного об'єму; інша плата - це додаткові види платежів, такі як компенсація витрат позивача на оплату або передоплату за послуги третіх осіб, залучених позивачем для виконання договору комісії, у тому числі лікувально-профілактичних установа, а також комісійна винагорода, що обумовлені додатком до цього договору.

Згідно з п. 2.1. договору позивач зобов'язується надати медичні послуги, вказані в п. 3.1. цього договору, як застрахованим особам, так і відповідачеві, відповідно до Програм медичного страхування відповідача, вибраним клієнтом згідно з договором страхування, а страховик зобов'язується сплатити абонентську плату та іншу плату згідно акту передачі на обслуговування.

Пунктами 2.3., 2.4., 2.5. договору відповідач доручає, а позивач приймає на себе обов'язки по укладенню угод та оплаті від свого імені і за рахунок відповідача послуг третіх осіб, що залучаються позивачем для надання послуг клієнтам. Грошові кошти, перераховані відповідачем на поточний рахунок позивача як компенсація витрат позивача на оплату або передоплату за послуги таких третіх осіб, носять транзитний характер, не є власністю позивача і підлягають перерахуванню таким третім особам за послуги таких третіх осіб. Відповідач сплачує позивачеві комісійну винагороду в порядку і на умовах, передбачених додатковою угодою до цього Договору по наданню послуг конкретному клієнту.

Згідно з розділом 4 вказаного договору сторони визначили порядок розрахунків та встановили, що розмір абонентської плати і іншої плати, що підлягає перерахуванню відповідачем позивачеві за медичне обслуговування, визначається окремими додатковими угодами по кожному клієнту. Абонентська плата та інша плата перераховується відповідачем на поточний рахунок позивача на підставі виставлених позивачем рахунків. Сторони домовились, що можуть погодити перерахування позивачеві на рахунок коштів у якості передплати для розрахунку з третіми особами за договором комісії. Розмір такої передплати сторони погоджують у окремих додаткових угодах.

Відповідач вносить абонентську плату та/або передплату для розрахунку з третіми особами протягом 3-х банківських днів з моменту отримання від позивача рахунку. По закінченні періоду обслуговування конкретного клієнта повний взаєморозрахунок проводиться після надходження всіх рахунків від третіх осіб, але не пізніше 2-х місяців від дати закінчення періоду обслуговування (п. 4.5, 4.6 договору).

18.02.2010 року позивач та відповідач уклали додаток №1 до договору №22 від 10.02.2010 року, в п. 1 якого визначили, що на медичне обслуговування приймаються застраховані особи клієнта - Компанії "САНІНБЕВ Україна" в містах Дніпропетровськ, Донецьк, Миколаїв, Одеса, Рівне, Сімферополь, Харків, Чернігів.

Згідно з п. 4, п. 5 додатку №1 до договору визначено, що розмір абонентської плати за медичне обслуговування, що належить перерахуванню позивачеві, складає 10% від брутто-премії, отриманої відповідачем. Абонентська плата у сумі згідно Акта передачі на обслуговування у звітності місяці перераховується відповідачем позивачеві не пізніше 10 числа звітного місяця.

Відповідно до п. 10 додатку №1 до договору відповідач сплачує рахунки виконавця на компенсацію витрат та/або переплату за послуги третіх осіб протягом 3-х банківських днів з моменту отримання від позивача рахунку.

Згідно з п. 11 додатку №1 до договору визначено, що звіт за звітний місяць подається позивачем до 7 числа місяця наступного за звітним. Відповідач перевіряє виставлені рахунки та звітні документи протягом 14 календарних днів після їх отримання від позивача і, якщо перевіркою виявлені документально підтверджені сторонами помилкові дії позивача, сума рахунку коригується наступними платежами.

Пунктом 12 додатку №1 до договору комісійна винагорода позивача за укладення договорів з третіми особами в інтересах та за рахунок відповідача складає 1% від брутто-премії, отриманої відповідачем, та сплачується відповідачем позивачеві за кожний звітний місяць.

На виконання умов договору сторонами надано акти передачі на обслуговування, за періоди з 15.03.2010 по 31.03.2010, з 01.04.2010 по 30.04.2010, з 01.05.2010 по 31.05.2010, з 01.06.2010 по 30.06.2010, з 01.07.2010 по 31.07.2010, з 01.08.2010 по 31.08.2010, з 01.09.2010 по 30.10.2010, з 01.10.2010 по 31.10.2010, з 01.11.2010 по 30.11.2010, з 01.12.2010 по 31.12.2010, з 01.01.2011 по 31.01.2011, з 01.02.2011 по 28.02.2011, з 01.03.2011 по 14.03.2011.

Вказані акти містять інформацію про період обслуговування, назву юридичної особи-клієнта, ПІБ застрахованих осіб, регіони, класи страхування, брутто-премії та суми, що належать до перерахуванню виконавцю (абонентську плату), а також підписи представників сторін та скріплені їх печатками.

Водночас, акт за період з 01.03.2011 по 14.03.2011 не підписаний представниками сторін та не містить їх печаток, акти за наступні періоди відсутні.

Разом з тим, позивачем були виставлені на оплату відповідачу наступні рахунки-фактури: №143 від 21.03.2011р. на суму 65 192,50 грн. (за медичні послуги третіх осіб за період грудень); № 296 від 22.04.2011р. на суму 61 121,38 грн. (за медичні послуги третіх осіб); № 338 від 14.05.2011р. на суму 45 310,66 грн. (за медичні послуги третіх осіб); № 470 від 26.07.2011р. на суму 4 894,28 грн. (за медичні послуги третіх осіб), всього рахунків на загальну суму 176 518,82 грн.

Однак, відповідачем частково були оплачені вказані вище рахунки, а саме, в розмірі 20 000,00 грн. з урахуванням сплаченого авансу.

Крім того, матеріали справи не містять та сторонами не надано актів передачі на обслуговування застрахованих осіб клієнта - ПАТ "САН ІнБев Україна" в період з 01.03.2011 року по 14.05.2011 року, в той час як зазначені вище рахунки-фактури неоплачені відповідачем, були виставлені позивачем протягом березня-травня 2011 року та згідно реєстрів первинної документації до цих рахунків містять рахунки, акти виконаних робіт третіх осіб, за послуги надані протягом періодів, коли акти передачі на обслуговування між позивачем та відповідачем не складались та не підписувались.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, розділом 4 договору №22 встановлено порядок розрахунків між сторонами, зокрема, п. 4.1 договору встановлено, що розмір абонентської і іншої плати, що підлягає перерахуванню страховиком виконавцю, за медичне обслуговування визначається окремими додатковими угодами по кожному клієнту.

Отже, сторони встановили, що види іншої плати визначаються додатком до договору №22, а розміри абонентської та іншої плати встановлюються окремими додатковими угодами по кожному клієнту.

Всупереч зазначеному, щодо клієнта - ПАТ "САН ІнБев Україна" між позивачем і відповідачем була підписано лише додаток №1 від 18.02.2010 року до договору, п. 4 якого встановлено, що розмір абонентської плати за медичне обслуговування складає 10% від брутто-премїї отриманої страховиком (зазначена в актах передачі на обслуговування, відповідно до додатку №2 до договору №22).

В той же час, розмір іншої плати, а також порядок розрахунку її суми, ні договором, ні додатком №1 до нього не визначений.

З наведеного слідує, що окремі додаткові угоди по клієнту ПАТ "САН ІнБев Україна" щодо встановлення розміру іншої плати між сторонами не укладались, отже сторонами не було погоджено сплату іншої крім абонентської плати.

Відповідно до п. 3.1 договору сторонами погоджено конкретний перелік медичних послуг, які надаються за цим договором. Відповідно, послуги, які не передбачені п. 3.1, в силу ст. 193 Господарського кодексу України, наданню та оплаті не підлягають.

Згідно з п.п. 3.1.1 договору визначено, що виконавець здійснює консультації, терапевтичний прийом, координацію подальших дій застрахованої особи, відповідно до умов договору страхування і програм добровільного медичного страхування. В разі необхідності надання спеціалізованої медичної допомоги, виконавець організовує її шляхом залучення відповідних лікувально-профілактичних установ.

Зазначене відповідає і положенням договору № 015-70802832 добровільного медичного страхування від 25.02.2010, укладеного між відповідачем з третьою особою, і який містить у додатках програми добровільного медичного страхування, відповідно до п. 1.4 якого позивач являє собою службу, призначення якої полягає у наданні застрахованим особам консультативної, інформаційної та організаційної допомоги, пов'язаної з організацією медичних та оздоровчих послуг, які мають бути надані цим особам відповідно до умов договору, а також для здійснення контролю за наданими послугами.

Як вбачається із наведених договорів, діяльність позивача є складовою комплексної програми добровільного медичного страхування і полягає у забезпеченні координаційно-інформаційної функції.

Послуги, визначені в п. п. 3.1 та розділі 5 договору №22, не передбачають безпосереднього медикаментозного лікування саме з боку позивача. Пунктом 3.1.10 передбачено, що позивач забезпечує інформаційну підтримку застрахованих осіб з питань придбання медикаментів і предметів медичного призначення.

Крім того, п. 8.11.1 договору №015-70802832 добровільного медичного страхування від 25.02.2010 чітко визначено, що вартість використаних на лікування застрахованої особи медикаментів відшкодовується базовому медичному закладу (базовій аптеці) безпосередньо, а не через позивача.

Наказом МОЗ України від 14.02.2007 № 67 затверджено тимчасовий галузевий класифікатор медичних процедур (послуг) та хірургічних операцій, яким визначено медичні послуги, які надаються лікувально-профілактичними закладами. Класифікатор, відповідно до преамбули наказу, розроблений з метою забезпечення реалізації статті 11 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" щодо розроблення медичних стандартів та протоколів лікування, а також покращання якості медичного обслуговування населення та уніфікації підходів до медичної допомоги населенню, і включає перелік послуг, віднесених чинним законодавством до медичних. Тимчасовий галузевий класифікатор медичних процедур (послуг) та хірургічних операцій, не містить такої послуги як забезпечення застрахованих осіб медикаментами в будь-яких її формулюваннях.

Таким чином, всупереч умовам договору №22 (п.п. 2.1, 3.1, 5) позивач забезпечив застрахованих осіб медикаментами (медикаментозними препаратами) на загальну суму 63202,51 грн., що виходить за межі договору №22, оскільки зазначена послуга не передбачена договором №22.

У зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 63202,51 грн., оскільки у відповідача не виникло зобов'язання щодо відшкодування даної суми позивачу.

Пунктом 1.2 договору №22 від 10.02.2010 року передбачено, що виконавець на замовлення страховика здійснює надання/організує надання медичних та інших послуг для забезпечення страхового покриття/обслуговування клієнтів та застрахованих осіб. Пунктом 2.1 договору передбачено, що виконавець зобов'язується надати медичні послуги, вказані в п. 3.1 договору, застрахованим особам відповідно до програм медичного страхування, вибраних клієнтом згідно з договором страхування (програми є невід'ємними додатками договору страхування). договором №015-70802832 добровільного медичного страхування від 25.02.2010 року, відповідно до якого позивач зобов'язався надавати медичні послуги, розділом 6, передбачені виключення зі страхових випадків і обмеження страхування.

Зокрема, п. 6.2 зазначеного договору передбачені випадки, що не визнаються страховими.

Так, із звітів, наданих позивачем за грудень 2010 року, квітень 2011 року та липень 2011 року, вбачається, що позивачем до складу витрат включені такі, що здійснені без потреби.

При цьому, як вірно встановив суд першої інстанції, послуги надані позивачем на загальну суму 10678,17 грн., не є страховими випадками в розумінні договорів №22 від 10.02.2010 та №015-70802832 добровільного медичного страхування від 25.02.2010.

Крім того, за діагнозами, що не передбачені Міжнародною класифікацією хвороб та причин смерті (МКХ-10) і окремими вітчизняними класифікаторами, позивачем відпущено медичних препаратів на суму 1539,19 грн. та надано послугу вартістю 100,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 3.1.18 договору №22 виконавець зобов'язаний узгоджувати зі страховиком попередні витрати, пов'язані з наданням медичних послуг, вартість яких перевищує при амбулаторно-поліклінічному обслуговуванні - 500,00грн., при стаціонарному - 2000,00 грн. без урахування медикаментів.

Проте, всупереч даних вимог договору, в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано належних та допустимих доказів узгодження позивачем з відповідачем попередніх витрат з надання послуг, що перевищують зазначені в п. 3.1.18. розміри.

Отже, місцевим господарським судом вірно встановлено відсутність підстав стягнення з відповідача 68971,81 грн., оскільки позивачем не проведено попереднє узгодження.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 4.3 договору №22 та п. 10 додатку №1 від 18.02.2010 року строк виконання грошового зобов'язання відповідача по відшкодуванню витрат позивача за послуги третіх осіб, що були залучені позивачем для надання послуг застрахованим особам клієнта, на момент вирішення спору настав.

Таким чином, з наявних в матеріалах справи письмових доказів та пояснень представника відповідача судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом, у відповідача існувала заборгованість за договором №22 від 10.02.2010 року з урахуванням додатку №1 від 18.02.2010 року в розмірі 13 566,33 грн. (156 518,82 грн. - 63 202,51 грн. - 68 971,81 грн. - 10 678,17 грн. - 100,00 грн. = 13 566,33 грн.) Факт наявності вказаної суми заборгованості відповідачем не спростовано, доказів повної сплати вказаної заборгованості відповідачем суду не надано, позовні вимоги в цій частині відповідачем визнано.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 142 952,49 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 2201,03 грн. та пені в розмірі 11 371,99 грн., що нараховані за прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача пені в сумі 890,60 грн. та 3% річних в сумі 172,37 грн. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені та 3% річних, здійснені місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Таким чином, судовою колегією встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2014 року у справі №1/18 відповідає обставинам справи, є законним та обгрунтованим, а тому не підлягає скасуванню. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Ассістанс-А" на рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2014 року у справі №1/18 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2014 року у справі №1/18 залишити без змін.

3. Справу №1/18 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді А.Г. Майданевич

О.І. Лобань