Постанова

від 10.09.2014 по справі 30/55-а-21/87-50/761

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2014 р. Справа№ 30/55-А-21/87-50/761

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Самсіна Р.І.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Санаторій Карасан"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2014 року

у справі № 30/55-А-21/87-50/761 (головуючий суддя Головатюк Л.Д., судді Ковтун С.А., Чеберяк П.П.)

за позовом заступника Генерального прокурора України -прокурора АР Крим в інтересах держави в особі:

1) Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по екології та природним ресурсам

2) Кабінету Міністрів України

до відповідача-1: Ради Міністрів Автономної Республіки Крим

до відповідача-2: приватного акціонерного товариства "Санаторій Карасан"

до відповідача-3: Алуштинського міського управління земельних ресурсів

за участю третіх осіб, які не заявляють самостій них вимог на предмет спору:

1) Партенітської селищної ради (третя особа-1)

2) Маломаяцька сільська рада (третя особа-2)

про визнання недійсною постанови Ради Міністрів АРК № 432 від 12.08.2003; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки ВВВ № 439257439264 від 03.03.2004 реєстр № 712; визнання недійсним державного акту серії КМ № 103463 на право власності на земельну ділянку від 22.03.2004 року

ВСТАНОВИВ:

Заступника Генерального прокурора України -прокурора АР Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по екології та природним ресурсам та Кабінету Міністрів України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та Закритого акціонерного товариства «Санаторій Карасан» про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки ВВ №439257439264 від 03.03.2004 року реєстр №712, визнання недісним державного акту на право власності на земельну ділянку від 22.03.2004 року.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції прокурор уточнив заявлені вимоги та просив: визнати недійсною постанову Ради Міністрів АРК № 432 від 12 серпня 2003 року "Про продаж земельної ділянки ЗАТ "Санаторій Карасан"; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки ВВВ № 439257439264 від 3 березня 2004 року реєстр № 712, укладений між Радою Міністрів Автономної Республіки Крим та ЗАТ "Санаторій Карасан" у частині надання ЗАТ "Санаторій "Карасан" земельної ділянки площею 20,5892 га.; визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку від 22 березня 2004 року серії KM №103463, виданий Алуштинським управлінням земельних ресурсів ЗАТ "Санаторій Карасан", на земельну ділянку площею 20,5892 га., розташовану між базою відпочинку Айвазовське Партенітської селищної ради і санаторієм "Утьос" Маломаяцької сільської ради м. Алушта АР Крим, та зареєстрований Алуштинським міським управлінням земельних ' ресурсів у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею; договір оренди № 3.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2008 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсною постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 432 від 12 серпня 2003 року "Про продаж земельної ділянки ЗАТ "Санаторій Карасан" припинено, а у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2009 року змінено резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 30 червня 2009 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2009 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду України від 13.10.2009 року касаційне подання Генерального прокурора України та касаційну скаргу Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по екології та природним ресурсам задоволено. Постанову Вищого господарського суду України від 30.06.2009 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2009 та рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2008 у справі № 30/55-А-21/87 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Господарським судом міста києва від 04.02.2014 судом винесено ухвалу про заміну Закритого акціонерного товариства "Санаторій Карасан" його правонаступником - Приватним акціонерним товариством "Санаторій Карасан".

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.2014 року у справі № 30/55-А-21/87-50/761 (головуючий суддя Головатюк Л.Д., судді Ковтун С.А., Чеберяк П.П.) визнано недійсною постанову Ради міністрів Автономної Республіки Крим № 432 від 12.08.2003 "Про продаж земельної ділянки закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан"; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки ВВВ № 439257439264 від 03.03.2004 реєстр № 712 укладений між Радою міністрів Автономної Республіки Крим та ЗАТ "Санаторій Карасан" у частині надання ЗАТ "Санаторій Карасан" земельної ділянки площею 20, 5892 га ( 205 892 кв. м); визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 22.03.2004 серії KM № 103463, виданий Алуштинським Управлінням земельних ресурсів закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан" на земельну ділянку площею 20,5892 га, розташовану між б/в Айвазовське Партенітської селищної ради і санаторієм "Утьос" Маломаяцької сільської ради, м. Алушта, АР Крим, Україна та зареєстровану Алуштінським міським управлінням земельних ресурсів в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 3, підписаний Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та начальником Алуштинського управління земельних ресурсів; зобов'язано ПАТ "Санаторій Карасан" повернути земельну ділянку площею 20,5892 га, розташовану між б/в Айвазовське Партенітської селищної ради і санаторієм "Утьос" Маломаяцької сільської ради, м. Алушта, АР Крим, Україна до держави в особі Кабінету Міністрів України.

Не погодившись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Санаторій Карасан" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове про відмову у позові.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Санаторій Карасан" на рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2014 року по справі № 30/55-А-21/87-50/761, розпорядженням виконуючого обов'язки голови Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді: Гончарова С.А., суддів: Смірнова Л.Г., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Санаторій Карасан" на рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2014 року по справі № 30/55-А-21/87-50/761 прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.04.2014 року.

У зв'язку з перебуванням судді Смірнової Л.Г. у відпустці, розпорядженням виконуючого обв'язки голови Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді: Гончарова С.А., суддів: Тищенко О.В., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 11.06.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 розгляд апеляційної скарги відкладено на 23.06.2014 року.

У зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2014 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді: Шаптала Є.Ю., суддів: Тищенко О.В., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2014 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду у визначеному складі суду, розгляд справи призначено на 16.07.2014 року.

У зв'язку з виходом судді Гончарова С.А. з відпустки, у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці та участю судді Тищенко О.В. у розгляді інших справ, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді: Гончаров С.А., суддів: Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду у визначеному складі суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 13.08.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.09.2014 року.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що на дату утворення та до моменту винесення спірної Постанови Ради міністрів Автономної республіки Крим №432 від 12.08.2003 року «Про продаж земельної ділянки ЗАТ «Санаторій Карасан» межі Карасанського парку жодного разу у натурі не визначалися.

Також скаржник у апеляційній скарзі зазначає про те, що Постановою господарського суду міста Києва від 25 травня 2006 року у справі №30/58-А, яка набрала законної сили, суд дійшов до висновку що Постанови Ради міністрів Автономної республіки Крим №432 від 12.08.2003 року «Про продаж земельної ділянки ЗАТ «Санаторій Карасан» прийнята у відповідності до діючого законодавства України та у межах повноважень, наданих Раді Міністрів Автономної Республіки Крим Земельним кодексом України.

Прокурор, позивач-1, відповідачі та треті особи до судового засідання, що відбулось 10.09.2014 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників прокуратури, позивача-1, відповідачів та третіх осіб не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності прокурора, позивача-1, відповідачів та третіх осіб є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

12.08.2003 Радою Міністрів Автономної республіки Крим прийнято Постанову № 432 "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан", відповідно до якої було винесене рішення про продаж ЗАТ "Санаторій Карасан" земельної ділянки загальною площею 214133 кв.м. оздоровчого призначення.

На виконання зазначеної постанови 03.03.2004 року між ЗАТ "Санаторій Карасан" та Радою Міністрів АР Крим був укладений договір № ВВВ 439257439264 купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (Договір), відповідно до умов Договору відповідач-1 продав, а відповідач-2 оплатив та прийняв у власність земельну ділянку загальною площею 214133 кв.м. за 5574001,20 грн. відповідно до експертної грошової оцінки.

22.03.2004 року ЗАТ "Санаторій Карасан" були видані державні акти на право власності на земельну ділянку - державний акт серія KM № 103463 на право власності на земельну ділянку ЗАТ "Санаторій Карасан" загальною площею 20,5892 га. для оздоровчого призначення, державний акт серія KM № 103462 на право власності на земельну ділянку ЗАТ "Санаторій Карасан" загальною площею 0,8241 га. для оздоровчого призначення.

Водночас, як видно із матеріалів справи, частина земельної ділянки площею 18 га, з проданих земель державної власності ЗАТ "Санаторій Карасан" за спірним договором, згідно з постановою Державного комітету УРСР по екології і раціональному природокористуванню від 30 серпня 1990 року № 18 та охоронним зобов'язанням Міністерства екології та природних ресурсів України ОПСП № 007 від 17 травня 2002 року знаходиться під парком - пам'ятником садово-паркового мистецтва.

24.05.2005 року Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, розглянувши протест Заступника Генерального прокурора України прокурора Автономної Республіки Крим від 19.05.2005 року № 7/1-440 вих/05, винесла Постанову № 225 "Про протест прокурора на Постанову Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 12.08.2003 року № 432 "Про продаж земельної ділянки закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан", якою Постанова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 432 від 12.08.2003 року була скасована.

Постановою Господарського суду міста Києва від 25.05.2006 року у справі № 30/58-А Постанову Ради Міністрів АРК від 24.05.2005 року № 225 визнано незаконною та скасовано.

Як зазначалось, позовними вимогами, з урахуванням уточнень, у даній справі є визнання недійсною постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим № 432 від 12.08.2003 "Про продаж земельної ділянки закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан"; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки ВВВ № 439257439264 від 03.03.2004 реєстр № 712 укладений між Радою міністрів Автономної Республіки Крим та ЗАТ "Санаторій Карасан" у частині надання ЗАТ "Санаторій Карасан" земельної ділянки площею 20, 5892 га ( 205 892 кв. м); визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 22.03.2004 серії KM № 103463, виданий Алуштинським Управлінням земельних ресурсів закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан" на земельну ділянку площею 20,5892 га, розташовану між б/в Айвазовське Партенітської селищної ради і санаторієм "Утьос" Маломаяцької сільської ради, м. Алушта, АР Крим, Україна та зареєстровану Алуштінським міським управлінням земельних ресурсів в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 3, підписаний Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та начальником Алуштинського управління земельних ресурсів; зобов'язано ПАТ "Санаторій Карасан" повернути земельну ділянку площею 20,5892 га, розташовану між б/в Айвазовське Партенітської селищної ради і санаторієм "Утьос" Маломаяцької сільської ради, м. Алушта, АР Крим, Україна до держави в особі Кабінету Міністрів України.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, прокуратура посилається на п. "г" ч. 4 ст. 84 3емельного кодексу України, відповідно з якою до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Статтею 84 Земельного кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно з п. "г" ч. 4 ст. 84 3емельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами природно - заповідного фонду.

Постановою Державного комітету УРСР по екології і раціональному природокористуванню №18 від 30.08.1990 року парк санаторію "Карасан" віднесено до державних парків-пам'яток садово-паркового мистецтва республіканського значення.

Відповідно до ст. 3 Закону України №2456- XII "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 року (з наступними змінами) парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва належать до природно-заповідного фонду України.

У преамбулі та ст. 7 Закону №2456, а відповідно до ст. 43 3емельного кодексу України визначено, що природно-заповідний фонд України становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Саме у зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 37 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" зазначено, що парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами.

Згідно з ст. 44 3емельного кодексу України склад земель природно-заповідного фонду до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вище викладене Закон України "Про природно-заповідний фонд України", є спеціальним законом відносно загального земельного законодавства. Цим Законом регулюються суспільні відносини щодо організації, охорони і використання природно-заповідного фонду.

Відповідно до ст. 150 Земельного Кодексу України, до особливо цінних земель відносяться землі природно - заповідного фонду. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, житла, об'єктів соціально - культурного призначення, нафтових і газових свердловин за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою У країни.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що Рада Міністрів Автономної Республіки Крим прийнявши постанову №432 про продаж ЗАТ "Санаторій Карасан" земельної ділянки загальною площею 214133 га вийшла за межі своїх повноважень.

Статтями 4, 7 Закону України "Про природно - заповідний фонд України", території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Як вбачається з матеріалів справи, у порушення зазначених вимог закону ЗАТ "Санаторій Карасан" Радою Міністрів АР Крим надано 18 га земель, зі складу 214133 га, які згідно з охоронним зобов'язанням Міністерства екології та природних ресурсів України ОПСП № 007 від 17.05.2002 року є парком - пам'ятником садово-паркового мистецтва та згідно Постанови Державного комітету з природних ресурсів УССР № 18 від 30.08.1990 року і Закону України "Про природно - заповідний фонд України" є природно - заповідним фондом України.

Приймаючи таке рішення Рада Міністрів Автономної Республіки Крим керувалась Указом Президента України № 32/99 від 19.03.1999 року "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення", який встановив, що об'єктами купівлі - продажу відповідно до цього Указу є земельні ділянки, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна.

Відповідно до п. 3 Указу Президента України № 32/99 від 19.03.1999 року "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" крім цього дія указу не поширюється на земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності та не можуть бути передані у приватну власність.

Таким чином, дія Указу на підставі якого ЗАТ "Санаторій Карасан" передано земельну ділянку не поширюється на дані правовідносини, оскільки, згідно ст. 84 Земельного Кодексу України спірна земельна ділянка, яка є землею природно - заповідного фонду (особо цінними землями) не може бути передана у приватну власність.

В даному випадку порушені права органу і права Республіканського комітету АР Крим з екології та природних ресурсів, який здійснює, згідно ст. 62 Закону України "Про природно - заповідний фонд", державний контроль за здійсненням режиму територій та об'єктів природно - заповідного фонду.

Статтею 4 Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" визначено, що нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим або їх положення, які суперечать Конституції Автономної Республіки Крим, не мають юридичної сили. Такі акти можуть бути оскаржені в суд особами, права та інтереси яких порушено, та визнані судом недійсними, якщо інше не встановлено законом України.

Судом першої інстанції вірно наголошує, що спірна земельна ділянка має статус земель загальнодержавного значення. У відповідності до приписів ст. 84 Земельного кодексу України землі загальнодержавного значення використовуються для задоволення соціальних інтересів усього суспільства, для виконання загальнодержавних завдань, а не регіональних чи місцевих спільнот населення країни. Даний висновок базується також і на положеннях Закону України "Про охорону земель", постанови Верховної Ради України №188/98-ВР від 05.03.1998 "Про основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", ст. 13 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про охорону земель" основними принципами державної політики у сфері охорони земель є: забезпечення охорони земель як основного національного багатства Українського народу; пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства України про охорону земель; нормування і планомірне обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси; поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності в галузі охорони земель; публічність у вирішенні питань охорони земель, використанні коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на охорону земель.

Розділом 2 постанови Верховної Ради України №188/98-ВР від 05.03.1998 року "Про основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки" встановлено, що для досягнення цілей охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів передбачається вирішення таких завдань:

зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

захист повітряного басейну від забруднення, насамперед у великих містах і промислових центрах;

захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження і нераціонального використання;

збереження і розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;

підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

знешкодження, утилізація та захоронення промислових та побутових відходів;

запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об'єкти, захист підземних вод від забруднення;

збереження та відродження малих річок, здійснення управління водними ресурсами на основі басейнового принципу;

завершення створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища;

створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного і природно-техногенного походження;

забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-промислового комплексу;

здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних Сил України;

розробка механізмів реалізації схем природокористування;

впровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування;

створення системи екологічної освіти, виховання та інформування.

Згідно зі ст. 13 Земельного Кодексу України встановлено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель;

в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом;

г) координація проведення земельної реформи;

ґ) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель;

д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою;

е) встановлення порядку проведення моніторингу земель;

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Частиною 1 п. "є" ст. 39 цього Закону передбачено, що природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду відносяться до загальнодержавного значення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 61 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об'єктом природно-заповідного фонду України.

До складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово- паркового мистецтва, заповідні урочища.

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферщ заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

У відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частинами 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є чинним, зокрема, коли зміст правочину не суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

В даному випадку судом встановлено, що в порушення вимог закону ЗАТ "Санаторій Карасан" Радою Міністрів АР Крим за відсутності передбачених Конституцією і Законами України повноважень надано 18 га земель, зі складу 214133 га, які згідно з охоронним зобов'язанням Міністерства екології та природних ресурсів України ОПСП № 007 від 17.05.2002 року є парком - пам'ятником садово-паркового мистецтва та згідно Постанови Державного комітету з природних ресурсів УССР № 18 від 30.08.1990 року і Закону України "Про природно - заповідний фонд України" є природно - заповідним фондом України. Зазначене є підставою для визнання недійсною постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим № 432 від 12.08.2003 року "Про продаж земельної ділянки закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан".

Правочини Укладені на виконання Постанова Ради міністрів Автономної Республіки Крим № 432 від 12.08.2003 року "Про продаж земельної ділянки закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан", за висновками суду, підлягають визнанню недійсними, оскільки укладені на виконання недійсної постанови та суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Доводи скаржника про те, що Постановою господарського суду міста Києва від 25 травня 2006 року у справі №30/58-А, яка набрала законної сили, суд дійшов до висновку що Постанови Ради міністрів Автономної республіки Крим №432 від 12.08.2003 року «Про продаж земельної ділянки ЗАТ «Санаторій Карасан» прийнята у відповідності до діючого законодавства України та у межах повноважень, наданих Раді Міністрів Автономної Республіки Крим Земельним кодексом України, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.5. Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визнання обставин учасниками судового процесу не є для господарського суду обов'язковим та остаточним. Суд може не прийняти такого визнання, якщо визнана обставина викликає сумнів у її достовірності, тобто у тому чи відповідає вона дійсності, оскільки не узгоджується з іншими обставинами, вже з'ясованими в тій же справі, або такими, що мають для останньої преюдиціальне значення.

При цьому як встановлено судом вказана Постанова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим визнана незаконною та такою, що прийнята з порушенням законодавства України та поза межами повноважень Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, доводи апелянта про те, що на дату утворення та до моменту винесення спірної Постанови Ради міністрів Автономної республіки Крим №432 від 12.08.2003 року «Про продаж земельної ділянки ЗАТ «Санаторій Карасан» межі Карасанського парку жодного разу у натурі не визначалися.

Колегія суддів відхиляє з огляду на те, що дослідження меж території Карасанського парку не є предметом розгляду даної справи, зокрема передача земельної ділянки зі складу 214133 га до складу якої входять територія ПрАТ «Санаторій Карасан» та Карасанського парку, доказів протилежного суду не надано.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2014 року у справі № 30/55-А-21/87-50/761 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене вказані позовні вимоги заступника Генерального прокурора України - прокурора АР Крим є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

Разом з тим, доводи Приватного акціонерного товариства "Санаторій Карасан", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Санаторій Карасан" на рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2014 року у справі № 30/55-А-21/87-50/761 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Санаторій Карасан" на рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2014 року у справі № 30/55-А-21/87-50/761 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2014 року у справі № 30/55-А-21/87-50/761 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 30/55-А-21/87-50/761 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Р.І. Самсін

Є.Ю. Шаптала