Постанова

від 18.09.2014 по справі 912/1790/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2014 року Справа № 912/1790/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В., суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О. розглянувши у судовому засіданні за участю представників: прокуратури: Гудименко Ю.В. - прокурор ГПУ, посв. 21.01.13, позивача, відповідача-1, третьої особи:не з'явились, повідомлені належно, відповідача-2: Полудень Є.О. - дов. від 01.09.14,

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Композиція" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.05.14 у справі№912/1790/13 Господарського суду Кіровоградської області за позовом Комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" до 1. Кіровоградської міської ради 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Композиція" третя особа за участю Кіровська районна у місті Кіровограді рада Прокурора м. Кіровограда провизнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 17.09.14 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

Комунальне підприємство "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Кіровоградської міської ради і Товариства з обмеженою відповідальністю "Композиція" про визнання недійсним та скасування пункту 48 рішення Кіровоградської міської ради №1691 від 31.01.06 "Про регулювання земельних відносин", та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 16.05.06 №167, укладеного між відповідачами у справі. Позивач посилався на те, що оспорюване рішення в оскарженій частині прийнято радою з порушенням норм земельного законодавства, зокрема, статей 149, 150 Земельного кодексу України, за відсутності погодження Верховної Ради України на вилучення спірної земельної ділянки, яка віднесена до земель природно-заповідного фонду, та за відсутності рішення ради про вилучення такої земельної ділянки в попереднього землекористувача. Оскільки спірне рішення ради в оскарженій частині було прийнято з порушенням вимог законодавства та з порушенням прав позивача, то і договір оренди землі від 16.05.06 №167, укладений на підставі такого рішення, є таким, що суперечить приписам законодавства та підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 13.02.14 (судді: Тимошевська В.В., Коротченко Л.С., Поліщук Г.Б.) позов задоволено. Господарський суд виходив з того, що рішення ради в оскарженій частині прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, зокрема, статей 141, 142, 149, 150 Земельного кодексу України, та порушує права позивача як землекористувача. При цьому суд установив, що спірна земельна ділянка відноситься до особливо цінних земель, яка за цільовим призначенням входить до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; що ця земельна ділянка була надана відповідачу-2 в оренду без дотримання встановленого законом порядку припинення права постійного користування землекористувача-позивача та вилучення земель такої категорії; за відсутності відповідного рішення ради про зміну її цільового призначення. Враховуючи незаконність спірного рішення в оскарженій частині суд визнав недійсним і договір оренди земельної ділянки, укладений на підставі такого рішення.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.05.14 (судді: Євстигнеєв О.С., Кузнецов В.О., Науменко І.М.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Композиція" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення і постанову та відмовити у позові. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 20, 124 Земельного кодексу України, статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, статей 2, 32, 33 Господарського процесуального кодексу України та на помилкове, на його думку, незастосування судами положень Рішення Конституційного Суду України від 23.06.97 №2-зп. Товариство вважає недоведеним факт приналежності спірної земельної ділянки до земель природоохоронного призначення та наголошує на відсутності підстав для визнання недійсним оскаржуваного рішення ради і договору оренди.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г. , пояснення учасників процесу, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Виконавчого комітету Кіровоградської обласної ради трудящих №213 від 06.06.72 "Про віднесення пам'яток природи республіканського та місцевого значення до категорії відповідно нової класифікації та затвердження нововиявлених заповідних територій і природних об'єктів" (додаток №1) Кіровоградський дендропарк "50 років Жовтня", площею 45 га, віднесено до категорії парків - пам'яток садово-паркового мистецтва. За рішенням виконкому Кіровоградської міської ради депутатів трудящих №204 від 28.01.74 парк культури та відпочинку ім. 50-річчя Жовтня виділено в самостійну одиницю з підпорядкуванням його Кіровській районній раді депутатів трудящих. Господарські суди також установили, та це підтверджено матеріалами справи, що на підставі рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів №849 від 13.10.93 парку ім. 50 років Жовтня виданий Державний акт на право постійного користування землею, площею 42,28 га. Парк 50-річчя Жовтня за рішенням Кіровоградської міської ради №46 від 28.02.96 "Про визначення земель природоохоронного, рекреаційного та історико-культурного призначення" був віднесений до категорії земель природоохоронного призначення. В процесі розгляду спору суди установили, що пунктом 353 рішення Кіровоградської міської ради №1590 від 08.12.05 погоджено місце розташування та надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Композиція" згоду на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років, площею 0,38 га (в тому числі, по угіддях 0,38 га землі зелених насаджень загального користування) за рахунок земель рекреаційного призначення, що перебувають у постійному користуванні Комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" під розширення дискотеки і розміщення розважального комплексу" . Іншим рішенням Кіровоградської міської ради від 31.01.06 №1691 "Про регулювання земельних відносин" (пункт 48) було затверджено акт визначення збитків, проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки та надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Композиція" в оренду на 49 років земельну ділянку площею, зокрема, 0,38 га зелених насаджень загального користування за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня", на просп. Правди, 15-д, у м. Кіровограді. Установили суди і те, що 16.05.06 на підставі зазначеного рішення між Кіровоградською міською радою - орендодавцем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Композиція" - орендарем був укладений договір оренди землі №167. За цим договором орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для розширення танцювального майданчика та розміщення розважального комплексу на просп. Правди, 15-д, в місті Кіровограді. В оренду на 49 років була передана спірна земельна ділянка, цільове призначення якої було визначено як землі житлової та громадської забудови. Господарські суди в ході розгляду спору установили суди, з підтвердженням матеріалами справи, що спірна земельна ділянка відноситься до особливо цінних земель, яка за цільовим призначенням входить до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; що постійним землекористувачем спірної земельної ділянки є Комунальне підприємство "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" (позивач) згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою №150 від 14.10.93. Водночас суди установили і те, що позивач у встановленому законом порядку не відмовлявся від права постійного користування спірною земельною ділянкою; що міська рада не приймала рішення про вилучення або про припинення права постійного користування позивача спірною земельною ділянкою. Відсутнє і погодження матеріалів її вилучення Верховною Радою України. Отже, як установили суди, спірна земельна ділянка була надана відповідачу-2 в оренду без дотримання встановленого законом порядку припинення права постійного користування позивача та вилучення земель такої категорії; без дотримання процедури зміни її цільового призначення. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" заявлена до Кіровоградської міської ради і Товариства з обмеженою відповідальністю "Композиція" про визнання недійсним та скасування пункту 48 рішення Кіровоградської міської ради №1691 від 31.01.06 "Про регулювання земельних відносин", та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 16.05.06 №167, укладеного між відповідачами у справі. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість цих вимог. За приписами статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, що була чинною на час укладання оспорюваного договору) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Статтею 12 Земельного кодексу України унормовано, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, окрім іншого, належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності. Це право реалізується радами через прийняття відповідного рішення, що вирішується виключно на пленарних засіданнях ради (пункт 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування"). Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення договору) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом (частина 5 статті 116 Земельного кодексу України). Підстави припинення права користування земельною ділянкою унормовано статтею 141 Земельного кодексу України. Зокрема, такими підставами є, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом (пункти "а", "б" вказаної норми). Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (стаття 142 Земельного кодексу України). Порядок вилучення земельних ділянок встановлений статтею 149 Земельного кодексу України. Згідно з приписами частин 1-3 цієї статті (в редакції, що діяла на момент укладення договору) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. За приписами статті 150 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення договору) до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі природно-заповідного фонду. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Відповідно до статей 43, 44 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час укладення спірного договору) землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва ). Згідно з приписами статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (стаття 20 Земельного кодексу України). Як вже зазначалося, і це установили суди, з підтвердженням матеріалами справи, спірна земельна ділянка відноситься до особливо цінних земель і за своїм цільовим призначенням входить до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Постійним землекористувачем спірної земельної ділянки згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою №150 від 14.10.93 є позивач - Комунальне підприємство "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня". Установили господарські суди і те, що спірна земельна ділянка у встановленому законом порядку у позивача не вилучалася; що її передача в оренду відповідачеві-2 відбулася зі зміною цільового призначення (з земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення на землі житлової і громадської забудови) без прийняття відповідного рішення та без погодження матеріалів вилучення такої ділянки з уповноваженим органом, як то передбачено статтею 150 Земельного кодексу України. Отже, як установили суди, з підтвердженням матеріалами справи, рішення міської ради в оскаржуваній частині прийнято з порушенням норм земельного законодавства та прав позивача як її землекористувача. Статті 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Враховуючи наведені приписи законодавства та зважаючи на встановлені обставини, суди обґрунтовано задовольнили позов про визнання недійсним та скасування пункту 48 рішення Кіровоградської міської ради №1691 від 31.01.06 "Про регулювання земельних відносин". Водночас колегія суддів погоджується з висновком судів про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди землі від 16.05.06 №167, укладеного між відповідачами у справі. У розумінні приписів статей 116, 123 Земельного кодексу України, визначальним у правовідносинах із надання земельної ділянки в оренду є волевиявлення власника землі здійснене у формі відповідного рішення, яке в подальшому реалізується шляхом оформлення договору оренди, укладеного на підставі рішення власника землі. Як вже зазначалося, і це установили суди, на підставі рішення Кіровоградської міської ради від 31.01.06 №1691 між відповідачами у справі був укладений договір оренди землі №167 від 16.05.06. Статтею 203 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного договору) унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Враховуючи те, що рішення міської ради №1691 від 31.01.06 в оскарженій частині не відповідає вимогам земельного законодавства та є недійсним, а оспорюваний договір оренди землі був укладений на підставі цього рішення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання такого договору недійсним. Згідно з приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх. Довід скаржника про незастосування судами положень Рішення Конституційного Суду України від 23.06.97 не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки це Рішення стосується поширення юрисдикції Конституційного Суду України на правові акти органів Верховної Ради України. Інші доводи касаційної скарги теж визнаються неспроможними, оскільки їм усім надавалася оцінка судом апеляційної інстанції, вони не спростовують установленого судами та до того ж ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права до встановлених обставин, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.05.14 у справі №912/1790/13 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Композиція" - без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець