Постанова

від 03.09.2014 по справі 2а-6943/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/26215/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. , Степашко О.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:Шкодича Ю.В ., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012

у справі № 2а-6943/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Стандарт Універсал»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012, позовні вимоги задоволено: визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва щодо проведення перевірки 08.02.2011; визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва щодо складання акта перевірки № 66/23-2/36756438 від 08.02.2011.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів, та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.01.2011 ДПІ у Печерському районі м. Києва видано наказ № 94 про проведення позапланової виїзної перевірки TOB «Бізнес Стандарт Універсал» на підставі п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України та у зв'язку із порушенням кримінальної справи за фактом скоєння невстановленими слідством особами фіктивного підприємства ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України при придбанні товару (послуг) у TOB «Бізнес Стандарт Універсал».

На підставі даного наказу представниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.10.2010, за результатами якої 08.02.2011 складено акт № 66/23-2/36756438 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: ч. 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, здійснених TOB «Бізнес Стандарт Універсал» при придбанні та продажу товарів (послуг). Крім того, податковий орган посилається на те, що в порушення ст. ст. 662, 665, 656 Цивільного кодексу України товар за вказаними правочинами не був переданий. Перевіркою також встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.07.2010 по 31.10.2010, які підпадають під визначення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

На підтвердження своїх висновків податковий орган посилався на те, що господарську діяльність від імені TOB «Бізнес Стандарт Універсал» здійснювали невстановлені особи, які за юридичною адресою відсутні.

Суди попередніх інстанцій не погодилися з таким доводами податкового органу, виходячи з того, що виконання договорів, укладених між позивачем та ПП «Тмекспорт», ТОВ «Експедеційна компанія «Транссервіс», ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл», TOB «Агрос-Трейдінг», TOB «Торгівельний дім «Нафтопостач», TOB «Юг-Контракт» впродовж липня - жовтня 2010 року підтверджено актами приймання-передачі, податковими та видатковими накладними, специфікаціями, які залучені до матеріалів справи.

Придбаний товар був прийнятий та оплачений позивачем.

А тому, на думку судів, посилання відповідача на нікчемність, укладених позивачем правочинів є безпідставним.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що перевірка позивача податковим органом проведена з порушенням п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, оскільки відповідачем не надано доказів на підставі яких документів фінансової і податкової звітності, а також первинних бухгалтерських документів було проведено невиїзну документальну перевірку та докази отримання позивачем повідомленням про вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки відповідачем.

В матеріалах справи відсутні також докази направлення на адресу позивача запиту «Про надання пояснень та їх документального підтвердження» від 31.12.2010.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви позивач просив, зокрема, визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва щодо визнання та визначення в акті перевірки № 66/23-2/36756438 від 08.02.2011 нікчемних правочинів, здійснених TOB «Бізнес Стандарт Універсал» при придбанні та продажу товарів (послуг).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Наведеною процесуальною нормою встановлено можливість адміністративного суду вийти за межі позову з ціллю всебічного та повного розгляду справи та у зв'язку з необхідністю захисту прав та законних інтересів особи у публічних правовідносинах.

Під час розгляду даної справи у судах попередніх інстанцій позивач позовних вимог не змінював.

Будь яких обґрунтувань та мотивів необхідності виходу за межі позовних вимог для захисту прав, свобод та інтересів позивача у даній справі суд першої інстанцій не навів, що свідчить про порушення норм процесуального права.

Крім того, згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання ними делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 цього Кодексу компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Підпунктом 62.1.3 п. 6.1 ст. 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно із п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно із п. 58.1 ст. 58 та п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

Дії податкового органу з проведення перевірки та складання акта перевірки є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції, а сам акт перевірки не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а є лише носієм інформації, встановленої під час проведення перевірки, та не порушує права платника.

Тобто, судовому захисту підлягають лише порушене право або інтерес особи, при чому такі порушення мають полягати у відповідних правових наслідках у вигляді зміни стану прав та обов'язків позивача або створення об'єктивних перешкод у реалізації законного інтересу відповідної особи, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Лише в такому разі позовні вимоги можуть бути задоволені.

Однак, позивачем не було надано до суду обґрунтованих пояснень та доводів, які б свідчили про те, що саме висновки акта, зокрема, і в частині щодо визнання правочинів такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені цими правочинами, та щодо визнання договорів нікчемними, порушили права чи створили негативні наслідки для суб'єкта господарювання та його діяльності.

Також слід зазначити, що відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно вимог п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Положеннями п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Відповідно до п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначено: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

За приписами п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Відповідно до п.п. 16.1.7 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.01.2011 податковим органом було складено два акта перевірки відповідності юридичної адреси фактичного місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності, згідно змісту яких позивач за юридичною та фактичною адресами не знаходився.

У зв'язку з цим, 31.01.2011 відповідачем видано наказ № 94 на проведення позапланової перевірки, який не був вручений, оскільки позивач за перевіреними адресами був відсутній. Крім того, податковим органом було надіслано TOB «Бізнес Стандарт Універсал» запит № 19923//10/23-211 про надання пояснень та їх документального підтвердження на адресу: вул. Городецького, 11/Б, м. Київ, відповіді на який отримано не було.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем порядку проведення невиїзної документальної перевірки є також необґрунтованими та безпідставними, оскільки судами не наведено жодного доводу, яким саме чином дії податкового органу в частині процедури проведення перевірки порушили права та інтереси позивача.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що постановою суду першої інстанції та ухвалою апеляційного адміністративного суду обставини справи встановлені повно та всебічно в обсязі, достатньому для прийняття рішення у справі, однак з неправильним застосуванням зазначених вище норм матеріального та процесуального права, що є підставою відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України для їх скасування та прийняття нового рішення про відмову задоволенні позову.

Керуючись ч. 2 ст. 94, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 у справі № 2а-6943/11/2670 скасувати.

В задоволенні позову відмовити повністю.

3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)О.І. Степашко (підпис) Т.М. Шипуліна