Постанова

від 16.09.2014 по справі 926/945/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2014 р. Справа № 926/945/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Давид Л.Л.

Якімець Г.Г.

при секретарі Борщ І.О.

за участю сторін:

від позивача (апелянта): з'явився.

від відповідача : не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", № 14/2-588 від 14.07.2014 року

на рішення господарського суду Чернівецької області, від 08.07.2014 року (головуючий суддя Байталюк В.Д.)

у справі № 926/945/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Східний, 229-Б", м.Чернівці

про стягнення штрафних та фінансових санкцій в сумі 5 173,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Чернівецької області, від 08.07.2014 року у справі № 926/945/14 позов задоволено частково. Стягнуто з об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Східний, 229-Б" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню в сумі 542,00 грн., 7 % штрафу в сумі 1846,59 грн., інфляційні в сумі 179,11 грн., 3 % річних в сумі 216,80 грн. та судовий збір в розмірі 1827,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду про часткове задоволення позову мотивоване тим, що вимоги позивача про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних на підставі пункту 7.2 Договору, статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", частини шостої статті ГК України та статті 625 ЦК України є правомірними; порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати природного газу, що мало місце в даному випадку, є правовою підставою для застосування до нього господарської відповідальності.

Рішення суду про відмову в задоволенні решти позову мотивоване зменшенням на 50% розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, з врахуванням обставин справи, що мають істотне значення в даному випадку.

В апеляційній скарзі позивач просить дане рішення в частині відмови в задоволенні позову скасувати і прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю, мотивуючи це тим, що судом першої інстанції було неправомірно зменшено розмір неустойки, оскільки фактичні обставини справи не свідчать про їх винятковість для можливості підставного зменшення розміру неустойки.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши присутнього представника скаржника, враховуючи процесуальні строки для розгляду апеляційної скарги на рішення суду, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28.08.2012 сторонами укладено договір купівлі-продажу природного газу № 12/613-ТЕ-38 (далі - Договір), згідно умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача природний газ, а останній зобов'язався його прийняти та оплатити.

У жовтні, листопаді та грудні 2012 року позивачем поставлено відповідачу природний газ в кількості 88863,00 м 3 загальною вартістю 116339,43 грн.

Факт поставки природного газу підтверджується двосторонніми актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2012, від 30.11.2012 та від 31.12.2012. Отже, позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином.

Згідно пункту 6.1 Договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, відповідач свої зобов'язання виконав з порушенням вказаного пункту Договору, що підтверджується випискою з операцій по підприємству "Східний, 229-Б ОСББ".

Так, за поставлений природний газ у жовтні 2012 року відповідач розрахувався в повному обсязі 28.11.2012; за поставлений природний газ у листопаді 2012 року - 14.01.2013, а за поставлений природний газ у грудні 2012 року - 20.02.2013 року, тобто з порушенням п.6.1. Договору.

Приписи статті 610 ЦК України встановлюють, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підстави господарсько-правової відповідальності наведені у сатті 218 цього ж Кодексу.

Так, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно п. 7.2. Договору у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. Договору, покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Законом не виключено можливості встановлення штрафу в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати

З урахуванням пункту 7.2 Договору, статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та статті 625 Цивільного кодексу України, позивач просив стягнути з відповідача 1084,01 грн. пені, 3693,18 грн. 7 % штрафу, 179,11 грн. інфляційних та 216,80 грн. 3 % річних.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність вищезазначених заявлених вимог позивача, враховуючи порушення відповідачем договірного зобов'язання, що є підставою для застосування господарської відповідальності.

Відповідачем подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та інфляційних втрат і 3 % річних до 100%, враховуючи скрутне матеріальне становище, пряму залежність від оплати послуг споживачами - мешканцями будинку.

Апеляційний суд вважає, що відповідач у своєму клопотанні про зменшення штрафних санкцій до 100% фактично просить звільнити його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Водночас, згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Крім того, згідно ст.617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань. Згідно ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Апеляційний господарський суд, враховуючи обставини справи, вважає, що у даному випадку у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження можливості звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання у повному обсязі.

В той же час, частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Норми статті 233 Господарського кодексу України передбачають, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право господарського суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, встановлено також й пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Також, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, при наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка доказам, якими заявник обґрунтовує клопотання про зменшення неустойки.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було зменшено розмір заявленої неустойки; при цьому судом першої інстанції було враховано такі обставини, як те, що відповідач не являється організацією, створеною з метою отримання прибутку, джерелом надходження коштів до відповідача є платежі мешканців будинку за надані їм послуги; враховано майновий стан відповідача, що підтверджується наявною в матеріалах справи Довідкою ОСББ «Східний 229-Б» (а.с. 44); повне виконання відповідачем зобов'язань за Договором; незначність строку прострочки оплати вартості природного газу за Договором; а також відсутність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що вищенаведені обставини в даному конкретному випадку є такими, які слід врахувати при розгляді клопотання про зменшення розміру неустойки (штрафу та пені), відтак, апеляційний суд, також зважаючи на положення ст. 3 Цивільного кодексу України, якою передбачені такі загальні засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність, умови ст. 233 Господарського кодексу України, вважає висновок суду першої інстанції про зменшення розміру неустойки, а саме штрафу та пені, що підлягають стягненню, на 50 % правомірним за даних обставин справи.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру решти фінансових санкції, то слід зазначити, що чинним законодавством України суду не надано права зменшувати ні інфляційні втрати, ні 3 % річних. Також, матеріальною нормою ч.2 ст.625 ЦКУ не передбачено підстав для звільнення боржника від сплати 3% річних та інфляційних втрат.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11).

Відтак, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 179,11 грн. та 3 % річних в сумі 216,80 грн.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 08.07.2014 року у справі № 926/945/14 - залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", № 14/2-588 від 14.07.2014 року - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 19.09.2014 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Судді Давид Л.Л.

Якімець Г.Г